Є така локація у Львові, що називається «Площа Різні» – там колись різали худобу. «На заріз» (або «на заколення») також пішов близько двох тисяч років тому Ягня-Месія (див. Іс. 53, 7). А в Посланні до Римлян апостол Павло написав про учеників Ісуса: «За Тебе вбивають нас щодня, нас вважають за овець, призначених на заріз» (Рим. 8, 36).
Історія знає багато «різанин». У наш час їх інколи називають «геноцидами». Юдеї назвали політику їхнього знищення націонал-соціалістами словом «Шоа». Саме так – не Голокост, а Шоа. Голокост означає жертвоприношення, а Шоа – винищення. Українці мають власні сумні терміни — «Голодомор» або «репресії». Спільного слова для геноциду, який ми пережили в 20 столітті, ще не знайшли, і здається, не шукали.
Щоправда, слово «різня» полюбили певні кола в Польщі. «Волинською різнею» вони назвали трагедію, яка довго визрівала та розпочалася на Волині в 1943 році. У ній вони звинувачують виключно українців. Українці, як завжди, готові поступитись і просять бодай розділити провину між всіма учасниками «різні». Але їх зазвичай не чують. Що доводить вкотре: історії як науки не існує, вона – лише тінь, тому вона така різна.
Однак хтось колись припустив, що навіть дві паралельні прямі можуть зійтися в безконечності. Та як знайти цю «точку сходження» між людьми та народами? Як вийти за межі часу та простору на практиці? А якщо вийдемо – чи не зникнемо взагалі? Схоже, це всього лиш утопія. З людської точки зору – так. Бо щось подібне можливе тільки в Богові, адже у вічності – саме Він. Точніше сказати, Він і є Вічність.
Але як можемо поєднатися з вічністю ми, тимчасові люди? Ми, ті, кого нема, з Тим, Хто Є? (пор. Вих. 3, 14). Очевидно, що це можливо лише якщо Бог стане людиною, не перестаючи бути Богом, а ми станемо богами, не перестаючи бути людьми. Іншими словами, вічність і час, безконечність і простір, матерія і Дух будуть поєднані в Одному.
Християни знають, що такою Особою став Господь Ісус Христос. Саме тому всі послання апостола Павла до християн сповнені двома маленькими словами, які дуже часто непомітні для читача, але відіграють ключову роль у розумінні не лише стосунків людини і Бога, але і стосунків людини з людиною. Йдеться про словосполучення: «в Христі», «в Ісусі», «в Господі», «у Ньому». Заберіть ці слова, наприклад, з Послання до Ефесян, і що у вас залишиться?
Бо саме ті два слова втілюють у собі дійсність християнства: не «християнської ідеології», не «добролюдизму» чи навіть «правильної релігії». Йдеться про Істину — про справжнього Бога і реальну людину. І як великий міст кріпиться багатьма малими кріпленнями, так і весь Новий Завіт тримається завдяки двом словам – «у Христі».
Христос і є тією «точкою сходження» паралельних ліній. Йдеться не лише про Христа воплоченого, але й про Христа воскреслого і вознесеного. Бо як воплочений Ісус приніс Бога в людину, так воскреслий та вознесений Христос приніс Людину в Бога. Тож коли людина потрапляє в цю містичну боголюдську дійсність, закони гріховного світу нейтралізуються, бо лише «той, хто В ХРИСТІ — нове творіння»! (Рим. 5, 17). І в цьому Творінні вже нема ані юдея, ані грека, ані раба, ані вільного, ані чоловіка, ані жінки (Гал. 3, 28). В цьому Творінні вбита ворожнеча (Еф. 2,16), яку не могли вгасити ніхто, ніщо і ніколи. Саме це «нове творіння» переживе всі армагеддони і пройде крізь всі митарства, бо воно вічне, воно Боже.
Також читайте: Яким чином людина порушує Божу заповідь «Не убий!»
Але для чого це все потрібно Богові? Тому що Він — милосердний, «багатий милосердям», каже Святе Письмо (Еф. 2, 4). Бог, який є Любов, реалізує Свою природу як Бог милосердний.
Повернімось до нашого сьогодення. Цього року Неділя Божого милосердя, яку відзначає Католицька церква, припала на особливий час. Це буде наступний день після похорону Папи Франциска, а для українців та світу — це дні, коли визначається їхнє майбутнє. Саме тому центральний клич культу Божого милосердя: «Ісусе, довіряю Тобі», або «Ісусе, уповаю на Тебе», а також слова з коронки до Божого милосердя: «Будь милосердний до нас і всього світу», як ніколи співпадають з нашою глибокою нуждою.
Культ Божого милосердя поширився за досить короткий час – мабуть, цьому сприяла його простота та актуальність. Самій Фаустині Господь сказав, що «людство не знайде миру, доки з довірою не звернеться до Божого милосердя», і що саме вона (через доручене їй служіння) приготує світ до Його остаточного Приходу.
Значення має кожне слово: «Боже» і «милосердя» — бо немає ані справжнього милосердя без Бога, ані правдивого Бога без милосердя. Тож той, хто каже, що пізнав Бога, але не має милосердя до брата свого, бреше (1 Ів. 4, 20). І той, хто має милосердя, джерелом якого є не Бог, обманює сам себе та інших (Гал. 6, 7; 1 Кор. 5, 6-11).
Очевидно, що сильні цього світу за останні роки завели людство в тупик: російський тиран, немов загнаний щур у куті, готовий на безумні вчинки, щоб врятувати себе та свою годівничку-«росію»; інші, хто виглядає більш пристойно, також готові проливати (чужу) кров, але вже з інакших причин. Виправдовується ненависть, кровопролиття, війна, насилля та смерть! Ті, хто, згідно зі словами апостола Петра, «шукає миру та побивається за ним», легковажно тавруються — про милосердя, прощення, доброту і любов рідко почуєш навіть у церкві. У кращому випадку ми підтягуємося до рівня митарів та грішників, які словами Ісуса, люблять лише тих, хто їх любить.
Що стосується Божих заповідей, то зазвичай ми чуємо: «Так, але…» — ці два слова на противагу «в Христі».
«Адаме, де ти?» (пор. Бут. 3, 9)
Відповідь має бути: «В Христі».
Але в дійсності голова багатьох Адамів вкрай засмічена, і тому Бог чує від них іншу відповідь. «Руки Ісава, але голос Якова» (пор. Бут. 27, 22), вигукує Небесний Ісаак (див. Мт. 11, 1). Інколи дивишся, ніби «служитель Христа» — в ризах «ангела світла», а говорить як «робітник лукавий» (2 Кор. 11, 13-15). «Роги, такі як у ягняти», але говорить [пише] «як змій» (Об. 13, 11). Такий думає, що він «багатий» у своєму пізнанні і «нічого не потребує», хоча в Божих очах він «нужденний, мізерний і вбогий, і сліпий, і голий» (Об. 3, 17). Якщо він ще хоч трохи в Христі, то скоро й цього не буде: «Вивергну тебе з уст Моїх» (Об. 3, 16).
Та чи можна вирватись із цього порочного кола?
Який вихід? Як потрапити з точки А в точку Б? Здавалось би, «Мойсея і пророків» має бути достатньо (пор. Лук. 16, 27-31). І як сказав колись св. Іван Золотоустий — Бог дав нам Своє слово в Писаннях через те, що ми перестали чути голос Його Духа. З часу Золотустого святителя минуло понад півтори тисячі років, і в 20 столітті Господь знову зробив щось особливе: Він проговорив Духом до польської монахині Фаустини Ковальської — поза Святим Письмом, але не всупереч йому.
Напередодні Другої світової війни через слабку монахиню Бог нагадав людям про Своє безмежне милосердя — «до злих і добрих» (Мт. 5, 45), а їх було в 1930-ті ой як багато. Цей досвід Він доручив св. Фаустині записати в її Щоденнику. Йшлося не про якісь «нові сенси» — бо «Ісус Христос — вчора, сьогодні і ПОВІКИ той самий» (Євр. 13, 8). Йшлося про Шлях до Точки сходження паралельних світів, який апостол Павло назвав «кращим» (1 Кор. 12, 31). Це шлях любові, але не тієї зіпсутої, не любові, яка вбиває, але такої, що животворить. Цим Шляхом є Особа Спасителя. Тому неможливо стверджувати, що маєш Бога, якщо не маєш Ісуса; що віриш у Бога, якщо не віриш в Ісуса; що служиш Богу, якщо не служиш Ісусу (Ів. 14: 6, 9; 1 Ів. 2: 23; Ів. 8, 19). Однак світ не почув, Церква не почула Ісуса — народи прагнули «справедливості», і в кожного вона була своя — вибухнула Друга світова.
Бо «навіть дияволи прославляють Мою Справедливість, але не вірять у Моє Милосердя», — каже Фаустині Ісус (Щоденник, 300).
Коронка до Божого милосердя — це не 101-ша побожність, Образ Божого Милосердя — не черговий тренд церковного оздоблення, а культ Божого милосердя – це не «обман і милиця для малодушних», як люблять торочити деякі атеїсти про релігію загалом. Тому що як люди ми залежні не тільки від кисню, води, сонця та їжі… Це лише тінь справжнього Блага. Бо нема нічого гіршого, ніж сита і розніжена – та водночас нещасна людина.
Найгірше, що ми можемо зробити – це сприйняти лише форму, і не побачити суть (пор. Мт. 23, 24). Щоб цього не трапилось, згідно слів Христа, потрібно прозріти (Мт. 23, 24; Об. 3, 18).
Також читайте: «Погляд його скромний і спокійний»: Ангели в житті св. Фаустини (Ковальської)
Триває Ювілейний 2025-й рік. Особливий час Милосердя. І, мабуть, це найкраща нагода зануритись у «Щоденник» св. Фаустини Ковальської та знайти для себе (та інших) двері, за якими стоїть Христос, щоб нарешті, як сказав св. Іван Павло ІІ, не боятись відкрити їх. Бо за ними – Милосердя. (Об. 3, 20).
P.S. 1 січня 404 року в Римі відбувся останній гладіаторський бій. Розповідають, що причиною зупинки цієї багатовікової різні, яка одних розважала, у той час як інші на ній заробляли, став святий чоловік на ім’я Телемах. Він був монахом, який прийшов до Риму зі Сходу. Жорстокість боїв глибоко вразила його. До того ж, вони відбувались попри те, що імперія була значною мірою християнська вже кількадесят років. Згідно зі свідченням єпископа Феодорита (V ст.), Телемах вибіг на арену та намагався зупинити бій. Це не сподобалось глядачам і вони каменували монаха. Дізнавшись про це, імператор Гонорій був дуже вражений смертю святого і з того часу і назавжди заборонив гладіаторські бої.
Приблизно за тисячу років до подій в Римі через пророка Осію Бог звернувся до Свого народу зі словами: «Милосердя хочу, а не жертви» (Ос. 6, 6). Однак 13 нісана 33 або 34 року н.е. поблизу Єрусалима була пролита кров Праведника— Богочоловіка Христа Ісуса. А вже третього дня, Він постав поміж Своїх учнів зі словами: «Мир вам!» Ціна Божого миру надто висока — Боже Милосердя безмежне, бо за нього сплатив Вічний. Саме тому «кровожадним і лукавим мерзиться Господь» і Він погубить «людей лживих» (Пс. 5, 6).
Також читайте: Великдень Звіра
Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
Що спільного між Образом Божого Милосердя і Торжеством Православ’я?
Також читайте: Архимандрит Рафаїл Турконяк: «Війна ніколи не є біблійна»
Семюел Тоттен: «Це не Бог творить геноциди, їх вчиняють люди»
Повязані записи
