Безперечно, кожна людина має свій неповторний життєвий шлях. Особливо це, мабуть, стосується святих, які важкою працею та претяжкими випробуваннями здобували свою віру, духовність, аби наблизитися до Бога – джерела святості. Не винятком є Ксенія Римлянка, пам’ять якої Східна Церква вшановує 6 лютого. І не дарма, адже її життя – це історія про звичайну дівчину, яка проти волі батьків, проміняла матеріальні блага і шлюб на опіку жіночого монастиря та висвячення дияконеси… Оскільки спасти свою душу – була головна мета її життя.
Історія життя
Народилась Ксенія у V столітті в Римі, в сім’ї сенатора, і при народженні отримала ім’я Євсенія. Ще з дитинства вона перебувала в любові до Ісуса. А з віком зрозуміла, що хоче віддати своє життя Йому. Її батьки про це нічого не знали, а донька не розповідала, бо знала, що не приймуть її вибору. Коли Євсенія підросла, батьки знайшли їй нареченого і почали готуватись до весілля. Тоді дівчина наважилась роздати все своє багатство потребуючим і однієї ночі, разом зі своїми двома служницями, покинути рідний дім.
«Будь з нами, Сину Божий, і покажи нам путь цю, якою підемо, бо задля Твоєї любови покидаємо дім і все з ним і хочемо більше подорожувати і прескорбно жити, Тебе бажаючи і Тебе шукаючи”. Так, виходячи з дому, помолилися зі сльозами і йшли, плачучи і радіючи. Говорила в дорозі свята Євсевія з рабинями своїми: “Ви відтепер будете сестрами і панями моїми, і я для вас буду працювати всі дні життя мого. Тільки, пані мої, знехтуймо всім задля Бога і нічого на землі не шукаймо, лише врятуймо душі наші, втікаймо від суєтних житейських шкідливих для душі турбот, повірмо ж Господеві, Який сказав: “Якщо хто покине батька, чи матір, чи дім, чи маєток задля Мене, сторицею прийме і життя вічне унаслідує”. Так, сестри мої, спасемо душі наші” (Йдеться у «Житії святих» Димитрія Туптала (Ростовського)).
Дорога їх тривала довго і була нелегкою. Все це Євсенія робила для того, щоб заплутати свої сліди, знаючи, що батьки шукатимуть її. Так прибули вони на острів Коа, де поселились в невеличкому домі на окраїні поселення. Тоді Євсенія і змінила своє ім’я на Ксенію, що означає «подорожня»:
“Прошу вас, задля Господа, сестри мої, бережімо таємницю нашу, не сповіщаймо нікому ж про батьківщину нашу і наміри, чому з дому вийшли і як називаємося, щоб за ім’ям моїм, як же називаюся, і за батьківщиною, звідки вийшли, шукаючи, не знайшли мене батьки мої. Заклинаю-бо вас Богом, щоб усе це зберегли ви до кінця життя мого і нікому ж нічого не казали, що було чи траплялося з нами. Якщо ж хтось спитає вас ім’я моє, скажіть, що називаюся Ксенія, що означає подорожня. Це-бо, як же бачите, подорожую, залишивши дім і батьків задля Бога. І відтепер ані ви не кличте мене Євсевією, але Ксенією, бо не маю тут града для перебування, але подорожую в житті цьому з вами разом, про майбутнє турбуючися” . Коли це свята до дівчат своїх сказала, вони обіцяли все наказане пильнувати, і відтепер кликали святу невісту Христову замість Євсевії — Ксенія (Йдеться у «Житії святих» Димитрія Туптала (Ростовського)).
Як і хотіли, жінки своє життя присвятили молитві і ділам на славу Божу, та нелегко давалось їм це. Тому почали просити в Бога послати того, хто б міг їм допомогти.
В цей час на острів Коа прибув отець Павло, ігумен монастиря св. Андрія в карійському місті Миласі, який і став духовним провідником трьох молодих жінок. З острова Коа вони подались до Миласі, де Ксенія придбала невеликий будинок і переобладнала його на монастир, який почали називати Коа. З часом до Ксенії почали приєднуватись й інші дівиці, які хотіли провадити чернечий спосіб життя.
Після смерті єпископа Миласі, його наступником став ігумен Павло. Тоді він висвятив Ксенію на дияконесу, й вона допомагала в церкві і опікувалась жінками.
Та служила на землі Богові св. Ксенія недовго. Відчула, коли повинна була постати перед Творцем, скликала сестер, щоб попрощатися. Залишившись у церкві сама, довго стояла перед розп’яттям і перебувала у молитві з Богом. Та ось засяяло ясне світло і з храму донісся приємний запах. Коли сестри увійшли всередину, то побачили дияконесу на землі мертвою. Тоді над церквою з’явився блискучий хрест у сяючому вінку. Це бачили жителі міста, єпископ Павло, та не знали, що трапилось.
Під час поховання св. Ксенії, цей вінок з хрестом супроводжували гріб аж до місця, де поховали святу. Незабаром померли і її служниці, які вірно служили Господу. Їх поховали біля святої Ксенії. Одна з них, відчуваючи свій кінець, розкрила тайну Ксенії, яка покинувши все, пішла вслід за Творцем і Спасителем.
Тлумачення імені
Як вже зазначалося ім’я Ксенія (від слова “ксенос”) із грецької означає чужинка, гостя, мандрівниця, іноземка, гостинна, гостинність. Зокрема у Древній Греції Ксенією називалися уїдливі двовірші, якими господарі будинку жартома зустрічали гостей. Від цього ж кореня давньогрецька назва Чорного моря – Понт Евксінський (море Гостинне). За іншою версією, ім’я Ксенія – це розмовна форма імені Поліксенія (грец. – дуже гостинна). Суперечлива вібрація цього імені включається експресивним початком (різким і розсипчастим Ксе-) і розчиняється в пасивному закінчення (витікають і розслабляючому -ня).
Українська розмовна форма імені Ксенія – це Оксана. Хоча в Росії вважають імена Оксана і Ксенія абсолютно різними (подекуди в Україні також). За століття використання ім’я Оксана виділилося в самостійне і стало відоме далеко за межами України. У нашій країні воно також поширене повсюдно, але великою популярністю не користується.
Оксана Войтко
Використані матеріали: theology.in.ua, kyrios.org.ua, dreambook.in.ua,
mysecret.kiev.ua
Повязані записи
