Впродовж посту маємо час на самозаглиблення і осмислення, на молитву. Але для того, щоб наш час «духовної весни» не був лише відмежуванням, закриттям/ізоляцією від зовнішнього світу, варто відшукати для себе добрі книжки, які можуть доповнювати наші емоції, позиції, відкривати двері власного серця.
Пропоную свій міні-топ 5 книг вже давно прочитаних, тих, які справді є світлими, мислячими, улюбленими.
Піст – це осмислення себе у світі
Впродовж часу підготовки до Великодня ми аналізуємо своє місце в оточенні, у стосунках з колегами, рідними, друзями. Книга чеського богослова Томаша Галіка «Терпеливість з Богом. Зустріч віри з невірою» була визнана найкращою богословською працею Європи у 2011 році, роком пізніше її перекладено українською мовою. У ній, на основі конкретних прикладів, представлено конфлікт атеїзму і релігії, секуляризації і духовності, зрештою автор міркує над позиціями християнина у суспільстві. Мабуть, моїм найбільш улюбленим фрагментом є такі рядки: «Так виглядає людина і світ, якщо на нього впаде темна тінь хреста, – багато людей відчули це за певних історичних подій чи у годину свого життєвого випадку. Історія Євангелія і цей вид атеїзму пересікаються у момент Ісусового скрику на хресті: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» Однак євангельське послання звучить так: це не єдина можлива перспектива, це не останнє слово. Це лише правда Великої п’ятниці, але після неї – по завершенні довгого очікування мовчазної Страсної суботи – настане світанок, котрий несе ще іншу звістку, не менш правдиву, – хоча багато хто цей світанок проспав». Розуміння себе у світі – це бачення перспективи оцього світлого світанку, а також порожнього гробу, який не є порожнечею, жалем і поразкою, лише платформою свободи і перемоги!
Читайте також: Ефект порожнього гробу
Піст – це вміння відкривати себе на тих, хто поза увагою
Впродовж сорокаденної мандрівки ми часто повторюємо, що нашими основними принципами є молитва, піст і милостиня. Але що таке милостиня? Відчіпне жбурляння гривні-двох у капелюх жебрака? Чи, можливо, прагнення віддати свій час людині, яка його потребує? У загальному значенні – це суспільна увага до тих, хто залишився на маргінесах, – хворих, залежних, вбогих, сиріт, бездомних. Для того, щоб пізнати світ хворої людини найкраще підійде твір Еріха-Еммануеля Шмітта «Оскар і рожева пані». Маленький Оскар бачить свій світ, який діаметрально протилежний від світу здорових людей, проте не менш щасливий і творчий. Хлопчик веде бесіди з Ісусом, коли бачить Його розп’яття: «Я був шокований, коли побачив Твою статую, точніше стан, у якому Ти перебував: практично голий, худющий на хресті, весь у ранах, закривавлений від колючок, голова вже не тримається на в’язах. Я обурився. Якби я був Богом, як Ти, я б такого не допустив». Або ще такі думки письменника, вкладені у вуста химерної героїні Бабці Ружі, таким чином автор наче визначає цілий вимір цінності страждань у житті людини: «Люди бояться помирати, бо їх лякає невідомість. А що воно, власне, таке – та невідомість? Поглянь на обличчя Господа на хресті – Він терпить біль фізичний, але не відчуває моральних мук, бо вірує. І цвяхи завдають йому менше страждань. Він повторює: мені боляче, але це не біль. У цьому полягає винагорода за віру».
Читайте також: «Оскар і рожева пані» або 14 листів до Бога
Піст – це співзвучність із власною душею
Часто впродовж приготувань до Великодня ми обмежуємо себе у їжі чи поганих звичках, тобто думаємо про тілесний піст, забуваючи про душу. Відшукати духовну симфонію зовнішньої і внутрішньої оболонки може допомогти буквально кишенькова книжка роздумів Ансельма Ґрюна «Маленька книга про внутрішню гармонію». Варто зрозуміти себе, свій внутрішній світ; пам’ятати, що ми носимо у собі часточку святого; пам’ятати, що наше тіло є храмом Святого Духа; навчитися, як жити у гармонії з самим собою; зрозуміти себе, щоб бути «одно» з собою і Господом; подивитися на людей, які оточують нас іншими очима; пам’ятати, що в кожному ближньому перебуває Христос. Бо, як пише автор: «Зустріч з Богом – це як джерело, з якого можна пити, щоб зміцнитися на шляху, що веде через пустелю цього світу».
Піст – це вчитися любити
Мабуть, найбільш романтичною книгою, яку доводилося читати мені впродовж останніх п’яти років, є все ж історія сучасного норвезького письменника Юстейна Ґордера «Помаранчева дівчинка». Це фантастична історія кохання чоловіка і жінки, ода Любові і Радості, пізніше розказана і передана синові у листі померлого батька. У творі представлено цінність подружньої Любові, велич дару бути чоловіком і жінкою, дару Любові – тілесної і духовної. Не буду надмірно цитувати книгу, щоб не зіпсувати інтригу J
Піст – це радість
Мабуть, я не могла б закінчити цей список без однієї із найбільш улюблених і найкращих трилогій дитячої світової літератури – книг Туве Янссон про мумі-тролів. Впродовж посту ми не маємо почувати себе самотніми, покиненими, зажуреними. Усмішка – найкращі ліки, бо знову-таки є передчуття пасхального світанку. Читаючи три книги іронічних та цікавих пригод цих химерних створінь, гадаю, ви знайдете чимало потішного. Зрештою, ці напрочуд складні і заплутані ситуації для мумі-тролів виглядають смішними і абсурдними для нас, людей раціонального світу, де сприйняття розуму переважає над почуваннями серця. Пропоную впродовж посту не припиняти усміхатися і пам’ятати десять правил із життя моїх улюблених персонажів:
- Завжди гаряче вітай всіх тих, хто входить до твого дому.
- Однаково важливо знати дві речі: як бути одному, і як бути з іншими.
- Для того, щоб у щось вірити, зовсім не обов’язково знати, чи правда це.
- Молоко, троянди, булочки та ягоди – кращий спосіб відсвяткувати повернення кого б то не було додому.
- Навіть найдивніші люди можуть коли-небудь стати в нагоді.
- Люди, які тримають будинок в теплі, а животи ситими, повинні шануватися як герої.
- Мумі-троль повинен знати, як правильно робити компліменти фрекен Снорк.
- Іноді хтось потребує тиші і самотності, і в цьому немає нічого поганого.
- Ставтеся до загадкових посилок з великою ретельністю – ви ніколи не знаєте, що може бути всередині!
- Покарання – це не єдиний спосіб змусити когось добре поводитися.
Юліана Лавриш
Повязані записи
