Папа Франциск, як відомо, закликав католиків «влаштувати безлад». Він, безумовно, зробив це, і тепер ми повинні прибрати. Моліться за душу Папи Франциска, моліться за наступного Папу і моліться за Святу Матір Церкву.
Автор: Ерік Семмонс
Я добре пам’ятаю день, коли Хорхе Берґольйо був обраний Папою. Працюючи в єпархії, я був у розпалі розмови з літньою жінкою і дияконом. Вони хотіли дізнатися, чи можна організувати групу підтримки для сімей, члени яких відчувають одностатевий потяг. Син цієї жінки був практикуючим гомосексуалістом, і вона хотіла підтримувати його в його способі життя (тобто схвалювати гріх). Я саме збирався поставити хрест на цій ідеї, коли нас перервали: «Білий дим!»
Як і більшість американських католиків, я поняття не мав, хто такий Хорхе Берґольйо, тому я був відкритим до нового понтифікату Франциска. Але незабаром у мене з’явилися деякі побоювання. Лише через кілька місяців свого понтифікату Франциск промовив сумнозвісну фразу «Хто я такий, щоб судити?», а вже через кілька тижнів та літня жінка і диякон знову були в моєму офісі, наполягаючи на тому, що Церква змінилася. То чому їм не можна дозволити про-ЛГТБК групу в дієцезії? Навіть Папа тепер на їхньому боці!
Продовжуючи з того місця, на якому я зупинився під час нашої останньої зустрічі, я пояснив, чому група, яку вони задумали, не може бути схвалена єпархією. Використовуючи раціональні аргументи, я розтлумачив, що насправді вчить Церква про сексуальність. На завершення сказав: «Думаю, що Папа Франциск насправді мав на увазі…», але в мене було тривожне відчуття, що цей понтифікат значно ускладнить мою роботу. Тоді я ще багато чого не уявляв.
У народі побутує думка, що ми не повинні говорити погано про померлих. Людина, яка померла, не може себе захистити, і ми можемо образити почуття її близьких, які перебувають у жалобі. Однак, думаю, ми всі погодимося, що бувають випадки, коли ця соціальна умовність відходить на другий план; один із таких випадків — коли людина, про яку йдеться, була доволі відомою постаттю, що взяла на себе велику відповідальність і мала велику владу, яка спричиняла значний вплив на весь світ. Було б не тільки нечесно, але й нерозумно приховувати сумну реальність:
Франциск був жахливим Папою.
Прикладів проблематичності його понтифікату безліч, починаючи від його побіжних коментарів, вибору близьких радників і закінчуючи його офіційними діями. Неможливо перерахувати їх усі, але навіть невеликої вибірки буде достатньо, щоб продемонструвати провали в його правлінні.
Хто з нас не почав із острахом спостерігати за його подорожами літаком? Здавалося, що саме під час цих поїздок можна було почути найвідоміші його висловлювання, починаючи від знаменитого «Хто я такий, щоб судити?» і закінчуючи принизливим «Католики не мусять бути, як кролики», яке вже на початку посіяло широку плутанину щодо вчення Церкви про сексуальність і людське життя. Потім, звичайно, були його численні нав’язливі та недоречні критичні зауваження на адресу традиційних католиків, які, можливо, і можна було би вважати кумедними через свою стереотипність, якби вони не були такими болісними для щирих і вірних душ.
Кажуть, що «персонал (кадри) – це політика», і радикальна політика Папи Франциска знайшла своє відображення в його близьких радниках. Він постійно оточував себе сумнівними і навіть відверто злими людьми, серед яких Теодор МакКаррік, кардинал Анджело Беччу, кардинал Віктор Мануель Фернандес, о. Марко Рупнік і о. Джеймс Мартін. Будь-який Папа може помилятися, призначаючи людей на високі посади, але Франциск, схоже, був у захваті від того, що мав одних із найгірших людей в якості своїх найближчих довірених осіб.
А ще були його офіційні документи, які є найскандальнішими, бо вони — найавторитетніші. Це [Апостольський лист] «Amoris Latitia», який використовував скалічену логіку, щоб відкрити доступ до прийняття Святого Причастя тим, хто перебував у стані тяжкого гріха. Потім був «Traditionis Custodes» — нікчемна спроба придушити ту саму демографічну групу в Церкві, яка зростала кількісно, просто тому, що вона не відповідала його версії католицизму 1960-х років. А в 2019 році Франциск підписав Декларацію Абу-Дабі, в якій стверджувалося, що Бог хотів, аби існували різні релігії, і фактично поставлено іслам в один ряд з католицизмом. Тривожно також те, що ми навіть не знаємо всіх деталей його скандальної угоди з китайським урядом, оскільки її тримають у таємниці від нас.
Цей список можна було би продовжувати in saecula saeculorum. Насправді я б’юся об заклад, що забув більше скандальних діянь Франциска, ніж можу собі пригадати. У тих небагатьох випадках, коли він говорив щось безсумнівно католицьке, наприклад, робив заяву проти абортів, втішені католики, демонструючи якийсь особливий вид стокгольмського синдрому, обсипали його надмірними похвалами.
Ті ж самі католики зараз намагатимуться змусити нас думати, що Франциск був великим Папою. Можливо, вони підтримували його прогресивний порядок денний, а можливо, вони бояться визнати ймовірність того, що Папа може бути просто поганим. Для останньої групи варто переписати історію, вдаючи, що Франциск був тим, ким він не був. Але його слова і вчинки, якими б заплутаними вони часом не були, говорять самі за себе.
Цей понтифікат став покутою для католиків.
Не можна сказати, що все, що робив Франциск, було поганим; ми повинні бути вдячні за його зусилля, спрямовані на досягнення миру між воюючими народами, зокрема між Україною і Росією, Ізраїлем і Палестиною. Але загалом останні 12 років були справжньою катастрофою для Церкви. Ймовірно, знадобляться роки, або навіть десятиліття, щоб оговтатися від завданої шкоди.
Але самé папство вистоїть. Церква пережила 2000 років не тому, що у нас були тільки добрі та святі Папи. У нашій історії були й відверті негідники, і деякі з них більше схожі на наступників Юди, ніж Петра, але папство продовжує залишатися скелею, на якій будується Церква. В часи поганих понтифіків буває важко побачити цінність папства, але воно є важливим для Церкви, і це стає зрозумілим, коли ми дивимося на історію в довгостроковій перспективі.
Погляньмо на протестантизм, який розпочався зі заперечення авторитету Папи Римського. Відтоді його історія — це розкол за розколом, поділ за поділом. Протестанти не можуть дійти згоди навіть у такому базовому питанні, як мета хрещення! Хаос, який є протестантизмом, — це те, що відбувається, коли ви відкидаєте папство.
Навіть східне православ’я, яке теоретично приймає ідею обмеженого папства, але повністю відкидає її на практиці, страждає від розриву з Римом. Наразі Російська Православна Церква — найбільша православна церква — перебуває в розколі з Вселенським Константинопольським Патріархатом. Такі типи розколів є звичайним явищем в історії православ’я, оскільки немає глави, який би тримав тіло в єдності. Православні без Папи також не мають єдності в деяких доктринальних питаннях, про що свідчить визнання поміж ними штучної контрацепції та розлучень.
Отже, хоча католикам час від часу доводиться терпіти поганих пап (хоч їх буває менше, ніж можна було б очікувати), в довгостроковій перспективі папський престол — це те, що тримало Церкву разом протягом 2000 років, і буде продовжувати тримати її разом до Другого Пришестя Господа нашого Ісуса Христа. Навіть коли вода у ванні стає брудною, ми не можемо виплеснути разом з нею дитину.
Вдавати, що погані Папи — це лише те, що могло трапитися в минулому, але не сьогодні, може бути благородною спробою захистити папство, але вона приносить у жертву правду. Якщо наш Господь попереджав про небезпеку спокус (згіршення), які відводять душі від Нього, то чому ми повинні відмовлятися визнавати, коли це трапляється? Церква є одночасно і людською, і божественною. Христос свідомо довірив свою Церкву грішним людям, добре знаючи, що часом вони будуть підводити Його. Але Він обіцяв, що Святий Дух завжди буде з Церквою, направляючи її на всяку істину. Ми віримо в цю обітницю, незалежно від того, чи вважаємо, що нинішній Папа робить хорошу справу, чи ні. Ця обітниця є загальною обіцянкою, що папство витримає і збереже Церкву в єдності, а не обіцянкою, що кожен Папа буде святим або навіть більш ніж посереднім.
Поганий Папа може бути корисним для католиків хіба що в одному: він змушує нас краще осмислити богослов’я папства. Під час понтифікату Франциска ми бачили, як католики заперечували, що він був Папою, просто тому, що вважали його поганим Папою. Він якимось чином перетнув межу, що її вони самі визначили і яку справжній Папа ніколи не може перетнути. Ми також бачили, як деякі католики вихваляли все, що він говорив і робив, незалежно від того, наскільки це було кричущим, навіть коли ці речі були явно не католицькими. Це був «партійний католицизм», подібний до того, як прихильники політичної партії підтримують свого кандидата, яким би поганим він не був.
Обидві ці реакції на папство, яке проходило через випробування, виникли з однієї глибинної проблеми: піднесення папства понад те, чим воно є насправді. У нас була така довга низка загалом добрих пап, що багато католиків із добрими намірами повірили — хоча це ніколи не було церковним вченням, — що ми повинні слідувати за всіма думками [поглядами, примхами] Пап. Ми стали справжнісінькою протестантською карикатурою на жахливих «папістів»: Папа перетворився практично на лідера культу, за яким ми повинні сліпо йти.
Погане папство, як за Франциска, допомагає боротися з цією хибою. Папство є життєво важливим і необхідним для Церкви, але Папа не є божественним оракулом, якому ми повинні віддавати повну покірність. Ми маємо бути вдячні за те, що Бог використав це папство, щоб допомогти виправити ту помилку, яка зростала в Церкві з XIX століття. Ми зможемо по-справжньому оцінити папство, коли краще зрозуміємо його призначення і те, як воно працює.
Папа Франциск, як відомо, закликав католиків «влаштувати гармидер». Він, безумовно, зробив це, і тепер ми повинні прибирати. Моліться за душу Папи Франциска, моліться за наступного Папу і моліться за Святу Матір Церкву.
Франциск помер, але папство живе. Богу подяка.
Автор: Ерік Семмонс – головний редактор журналу Crisis Magazine
Джерело: Crisis Magazine
Також читайте: La Croix: Коли йдеться про геополітику, Папа Франциск не є непомильним
Благословення для всіх. Чи допомагає нова Декларація навернутись?
Повязані записи
