Хто такі «інші боги», яким Бог забороняє служити? Чи у мусульман, юдеїв та християн той самий Бог? Яке Ім’я Бога? Чи у Старому і Новому Завіті різні Боги? Чи варто читати Біблію, якщо її автори були «дітьми свого часу»? І якого посту прагне від людини Бог?
Про це все та інше ми поговорили в нашій дискусії зі знаним перекладачем Біблії українською мовою, лауреатом Шевченківської премії, отцем-доктором архимандритом Рафаїлом Турконяком.
Андрій Толстой: Отче Рафаїле, що це за «інші боги», яких Бог забороняє своєму народові у першій заповіді Декалогу (Вих. 20, 3)?
Отець-доктор Рафаїл Турконяк: «Інші боги» — це те, що ми ставимо на місці Бога. Також не забудьмо, що в Старому Завіті слово «Бог» єврейською мовою це множина — «Елогім», «Боги». Зачинаючи від Буття, впродовж цілої Біблії, воно завжди або «Елогім», або «Елей», а ніколи «Ел». «Ел», що є однина — це завжди не є Бог ізраїльський, а божок.
Отже, «Ел» в однині — це божок?
А «Елогім» — це Бог, і в єврейській мові це слово завжди у множині. Множина не переходить у грецьку, там завжди перекладено одниною.
А дієслово, яке стоїть при іменнику «Елогім» — в якому числі?
Коли чоловік розповідає про Бога, то в однині, а коли Бог говорить про Себе — то в множині. Наприклад, «Сказав Бог: Створімо людину за Нашим образом й за нашою подобою» (Бут. 1, 26), і тут же в однині, «І створив Бог людину за Своїм образом» (Бут. 1, 27).
Так само Бог каже щодо будівельників Вавилонської вежі: «Зійдемо і змішаймо їхню мову» (Бут. 11, 7). Або: «Хто піде для Нас?» в Ісаї (6, 8).
Як бачите, дієслово — і навіть займенник — у цих місцях також у множині.
То хто такі «інші боги» саме в релігійному вимірі?
Як ми переступаємо Божий Закон, ми автоматично ставимо себе вище від Бога і робимо себе самих божками.
Коли ми читаємо Житія Святих, особливо з перших століть, то бачимо, що їхня мученицька смерть завжди була пов’язана з тим, що вони відмовлялися вклонятись язичницьким богам, або ж кесарю, владі як богу.
До Міланського едикта Костянтина в 313 році, коли була проголошена релігійна терпимість щодо християн, Римська імперія мала купу різних божків, яких вона збирала зі всіх сторін. Щось таке, як нині має Індія. І вони змушували християн кадити цим богам, а ті відмовлялися. Йшлося про звичайних божків зі золота, срібла, каменю чи дерева. Так, як колись були змушувані Маккавеї, але вони того не зробили. Та для нас, християн сьогодні, здебільшого божками стають речі, коли ми ставимо їх понад Бога.
Сьогодні ми не раз чуємо, що всі релігії вірять в одного Бога. Хоча, до прикладу, мусульмани і юдеї заперечують Святу Трійцю, яку визнають християни.
Така думка ґрунтується на тому, що юдеї визнають Старий Завіт, і мусульмани в Корані також мають частини зі Старого Завіту, і щось навіть із Нового Завіту. І коли хтось говорить, що у нас всіх один і той самий Бог, то звертаються до тих спільних частин Писання. Але Бог у юдеїв зовсім інакший, ніж у християн — це один Бог, де немає ні Сина, ні Духа Святого. Хоча в Святому Письмі єврейською, як я вже сказав, Він завжди у множині. У нас є Трійця. Між іншим, слова «Трійця» у Святім Письмі нема. Ця назва постала з часом, тому що потрібно було використати слово, яке описало би Триіпостасного Бога.
Деякі релігійні групи кажуть, що якщо слова «Трійця» в Біблії нема, значить, це пізніша людська вигадка.
Це не є вигадка, це все дуже просто. Якраз зараз я перекладаю з латини Євангеліє від Івана. Там Христос каже в 14 главі: «Отець, Я і Дух, якого Я пошлю, Ми — одне. Але ми не однакові». До Филипа Він також каже: «Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Ти ж Мене цілий час бачиш. Я в Отці, тому ти бачив і Отця». Одночасно — одне, і одночасно — різне. З того виходить, що є Три Особи, і з того пішла назва — Трійця. Певні речі робить тільки Бог-Отець: Він завжди народжує Сина і є першоджерелом Духа, Він все робить тільки через Сина. І Дух Святий, який від Отця ісходить, нічого не робить, якщо Бог-Отець і Бог-Син Його не зішле. Про це ясно написано в Євангелії від Івана, тільки то треба уважно читати і не підганяти Святе Письмо під своє тлумачення.
Але як пояснити, що трійці богів також існували в язичницьких релігіях? Під час розкопок, наприклад, знаходять ідолів, які мали по три обличчя. Тому дехто каже, що віру в Трійцю християни запозичили в язичницьких релігіях.
У язичницьких віруваннях існували три особи, які вважалися дуже близькими до себе. Але це не має нічого спільного з Богом християн. Ми не називаємо Бога Трійцею, бо хтось десь колись когось так називав — ми констатуємо факт, який бачимо в Божественному Одкровенні, що записане у Святому Письмі.
Вчення про Трійцю оформилось лише в IV столітті, тоді ж устійнилися такі важливі богословські терміни як «єдиносущний», «іпостась», та й, зрештою, слово «Трійця». Ще пізніше також щодо двох природ самого Христа з’явилось визначення «розрізнимі, але нерозділимі». Як вірили в Бога християни перших трьох століть, коли ще не було оформлено всіх цих термінів і догматів?
Християни в перших століттях просто виконували те, що Христос сказав. Якщо ви візьмете Діяння Апостолів, то Церква робила все в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа. І Дух там всюди є, вони Його навіть називають Духом Ісуса (Дії 16, 7). Тоді вони не займалися філософічними справами.
Одне з пояснень каже, що причиною оформлення тринітарної догматики стало фактичне визнання християнства державною релігію, що своєю чергою вимагало уніфікації віровчення задля єдності імперії. На цьому, зокрема, наполягав Костянтин Великий, який скликав Перший Вселенський Собор У Нікеї у 325 році.
Тоді зародився аріанізм. І де? В Александрії, знову ж таки, в школі філософії. І, між іншим, Костянтин помер як аріянин.
То філософія більше допомогла богослів’ю чи зашкодила?
Я думаю, що зашкодила, бо це є «любов мудрості».
Апостол Павло в Посланні до Колосян застерігає християн, щоб ніхто їх «не звів філософією і пустим обманом людських переказів» (Кол. 2, 8). Але один священник, який закінчив високі студії в Римі, якось сказав, що ми вивчаємо філософію для того, щоби розуміти богослів’я і не бути зведеними.
Я не потребую філософії, щоби бути вірним чи віруючим. Віруючий — означає, що я приймаю те, що сказав Бог, опираючись на Його слово. Бо як я щось дошукуюсь, то вже добуваю знання — тоді я себе переконую, що Бог сказав мені все правдиво. Це вже перестає бути вірою.
Друга Божа Заповідь каже: «Не вживатимеш імені Господа, Бога твого, надаремно» (Вих. 20, 7). Словом «Господь» тут перекладено єврейське «Єгова» чи «Ягве»?
Ягве.
Отже, ім’я Бога — Ягве?
Проблема з цим словом полягає в тому, що ми навіть не знаємо як його читати. Бо, як ми знаємо, в єврейській мові не було голосівок. І дуже часто різниця між пізнішим єврейським текстом і грецьким текстом, перекладеним з давньоєврейського, є в тих голосівках, які прийшли щойно між VI і IX ст. по Христі. Юдеї додали ті голосівки. Я перекладав з обох мов, і в мене склалося враження, що дуже часто вони змінювали ті голосівки лише наперекір християнам.
І так само зі словом «Ягве» — його ніколи не читали вголос. Як приходило то слово, його замінювали іншим — «Адонай». І тому в грецьких чи старослов’янських текстах ми читаємо: «Господи, Господи». А в єврейському тексті перше «Господи» це є «Ягве», а друге — «Адонай». Тому я прийшов до того, що всюди, де є Ягве, я перекладаю загальноприйнятим словом «Господи». Я навіть думав дати його скороченим, без голосівок, але то було би вже занадто мудре. Ми прийшли до того, що виділяємо слово «Господь» там, де має бути «Ягве», іншим шрифтом. Я друкую його особисто великими буквами.
Але наші класики, наприклад, Леся Українка та Іван Франко, вживали слово «Єгова».
Єгова виходить з того, що голосівки зі слова «Адонай» вони підставили під тетраграматон Божого Імені — YHWH, і вийшло «Єгова».
А як правильніше?
Нема правильнішого чи неправильнішого, коли не знаємо, як читалось в оригіналі. Припускається, що воно походить від дієслова «бути». У цьому випадку, «Ягве» буде правильніше, ніж «Єгова». Але точно сказати ніхто не може.
Як тоді нам виконати Божу Заповідь щодо Божого Імені? Яке Ім’я Боже для нас — християн?
Ім’я Боже для нас — це або Господь, або Бог. І якщо ми божимося, то взиваємо Ім’я Господнє намарно. У Старому Завіті сина єгиптянина та ізраїльтянки спіймали на тому, що він зневажав Господнє Ім’я, за це його, згідно з Божим наказом, каменували (Лев. 24, 10-16). І відтоді з’явився той страх — взагалі вимовляти Боже Ім’я.
Чи можемо ми сказати, що ім’я Бога — Ісус?
Так, це Ім’я Бога.
Але воно було дано Йому, коли Він народився як людина.
Воно було дане Йому ще заки Він народився. Це Ім’я Другої Особи Пресвятої Трійці.
Отже, це парадокс, коли говорять, що у християн з мусульманами та юдеями той самий Бог, хоча останні не визнають Ісуса Богом.
І Святого Духа мусульмани теж не визнають.
Отже, якщо вони не визнають Ісуса Богом, хіба ми можемо сказати, що у них із християнами той самий Бог?
Ні, це не той самий Бог. Але, як я сказав раніше, ми концентруємось на те, що є спільне. І на підставі того, що ми з одного тексту прийняли віру в одного Бога, ми кажемо, що у нас один Бог. Бо у євреїв є один Бог, і у нас християн — один Бог, хоча він у Тройці. Це гарно пояснюють ірландці на трилиснику святого Патрика. Він має три відлистки — але це все один листок. А тамті визнають Бога лише як однину, тому щодо цього питання мусульмани ближчі до юдеїв, ніж до християн.
Однак тепер стало популярним збиратися на спільні моління представників різних релігій. В Україні це здебільшого християни різних конфесій, юдеї та мусульмани, а на Заході можуть бути ще й буддисти, індуси, шамани… Одне із пояснень на виправдання цього, яке я чув — що, мовляв, усі вони насправді не моляться до одного Бога, а кожен молиться своєму богові у присутності інших.
Я особисто того ніколи не робив. І я би в такій частині участі не брав, бо я вірю, що вони, як каже Павло, служать не богові, а ідолам (пор. 1 Кор. 8: 4-6; 10:7, 14, 19-22). Але то вже треба питатися у вищої церковної влади, якщо вони тому потурають чи взагалі вважають то за доцільне. Вони відповідають за то.
Божа заповідь також говорить: «Не сотвори собі ідола (кумира)… щоб не припадав ниць перед ними і не служив їм» (Вих. 20, 4-5). Триває Великий піст, ми вже підійшли до Хрестопоклонної неділі, і здається, що якби старозавітний віруючий побачив християн, які вклоняються перед іконами чи перед хрестом, то міг би подумав, що це язичники, тому що вони вклоняються ділу своїх рук.
На то відповіли ще Собори у VIII ст. Вони сказали: ми не поклоняємося тій дошці. Ми поклоняємося Тому, Хто на ній зображений, а на ній переважно зображений Христос і Богородиця. А Богородиця — тому що вона Його Мати. І в Святім Письмі ясно сказано, особливо в Євангелії від Луки, що як Богородиця прийшла до Єлизавети, то вона в Дусі Святому сказала: як то Мати мого Бога прийшла до мене (Лук. 1, 43)?
Вона, здається, сказала: Мати мого Господа.
Я вживаю переважно — Мати мого Бога прийшла до мене.
Тому ми не поклоняємося дошкам, бо тамті фактично вклонялися дошкам чи ліпленому імператору, який не був Богом. Вони вклонялися витворам людських рук, людям, з яких скорше зробили богів, а пізніше їх ще й наліпили. Ми зображуємо того Бога, який прийшов до нас, який за нас терпів, мучився і нас спас від смерті.
Але навіщо це взагалі робити, чому не можна поклонятися Богові
безпосередньо?
Це робили відразу від першого століття. Це не є щось, що ми нагло собі приписали чи придумали. Як візьмете катакомби, особливо в Римі, то там є зображені і Христос, і Богородиця, і святі.
З Ваших слів можна зробити висновок, що дуже важливо, з якою свідомістю людина молиться.
Так.
Бо та сама ікона може бути для одного ідолом, а для іншого — знаряддям Богошанування.
Залежить від того, чи вона молиться до Бога чи до тої дошки. А то вже залежить від людини. Тут також залежить, щоб наш клир, наші священники того людей навчали.
Віддавна виникала дискусія про те, що Бог Нового Завіту, який є Любов, і Бог Старого Завіту, який проявляє Себе як жорстокий Ягве, — це два різні Боги. Йдеться не лише про Триєдинство Бога, а про характер Його дій. Як християни, ми розуміємо, що це той самий Бог, але водночас Він справді здається відмінним. Як це можна пояснити?
Він є інший, бо Він є доповнений. У Старому Завіті ми знали тільки одного Бога — це була одна Одиниця. І це був справді Бог караючий, я би сказав — справедливий. Але Старий Завіт треба читати уважно: Бог відкривається у ньому також як милосердний, довготерпеливий, прощаючий і люблячий. І не тільки євреїв. Пригадайте як Він простив Ніневію, навіть Єгипет Він карав поступово — знаменитих Десять кар не прийшли в один день. Але люди хотіли затято чинити зло один одному. І якби Господь жорстко не втручався, то людства вже, напевне, не було би, і Його план спасіння людей також не міг би бути здійсненим у повній мірі. При цьому Він неодноразово запевняв, що не хоче смерти грішника, але щоб той навернувся і жив.
Якщо ж говорити про множинність у Богові, то в старозавітні часи це було би сприйнято як богохульство. А для нас говорити, що є Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий — це нормальна річ, бо Христос об’явив, що в Бозі є інша структура. Також Христос показав Собою, яким є Бог насправді, бо люди завжди хочуть панувати, а Він прийшов у покорі — послужити і віддати Своє життя за Своїх овець. Це був Той самий Бог, що і в Старому Завіті, і коли Він прийшов до своїх, свої Його не прийняли, бо не впізнали. Багатьом людям і сьогодні більше до вподоби жорстокий Бог, який виконує їх волю та карає лише їхніх ворогів.
Як тоді християнам правильно читати і розуміти Старий Завіт, щоб отримати слушне, а не викривлене розуміння Бога?
Хочемо того чи ні, ми завжди будемо читати Старий Завіт під об’єктивом Нового Завіту. Бо як сказав Христос, Він прийшов доповнити, сповнити Закон і Пророків (Мт. 5, 17). Не змінити — доповнити. І завдяки цьому доповненню ми тепер розуміємо, чому в Старому Завіті слово «Бог» завжди в множині. Вже тоді Бог говорив про Себе дійсно як Він був — у множині. Це не є три Боги, це — один Бог, але Він не підлягає нашому розмислу, як таке можливе. Ми того ніколи не збагнем, це є питання віри.
Отже, відмовлятися читати Старий Завіт не варто?
Треба читати, але я скажу ще й таке: треба читати і по-грецьки, і по-єврейськи. Я завжди кажу: якщо хочете знати, що Бог дійсно сказав, будь ласка — в оригіналі. Навчіться єврейської мови, навчіться грецької мови, або, якщо хочете, тепер є всякі електронні посібники, що навіть не треба вивчати мову. На жаль, в українській мові таких підрядкових дослівних перекладів не видано; хоча я його зробив, але він чомусь не потрібний. Мені сказали, що як є російською, то навіщо українською?
Також я склав п’ятиколонкове п’ятимовне порівняльне видання П’ятикнижжя. Однак примірників було дуже мало. А це неймовірно важливий інструмент для дослідження та розуміння Писань. Тому що передати будь-якою мовою точний оригінал неможливо.
Один католицький священник-монах, коли я у нього запитав про велику ревність святого Максиміліана Марії Кольбе щодо навернення людей з інших релігій, зокрема юдеїв, до Христа, відповів мені, що той був «дитиною свого часу». Цей священник також додав, що не навертав би тепер нікого до Христа, але радив би юдею бути кращим юдеєм, мусульманину – кращим мусульманином, а Свідкові Єгови – кращим Свідком Єгови, хоча в останньому випадку він чомусь засумнівався. Цей священник висловив ідею, яка стала доволі популярною сьогодні в певних християнських колах.
Через це виникає запитання: якщо св. Максиміліан, який жив у минулому столітті, вже «застарів» для християн, то чи потрібно нам взагалі брати в руки Святе Письмо, яке було написане тисячі років тому?
На то питання я відповім дуже просто, святим апостолом Павлом. «Я маю великий смуток і безупинний біль у своєму серці! Адже я бажав би сам бути відлученим від Христа задля моїх братів, моїх рідних за тілом, тобто ізраїльтян…» (Рим. 9, 2-4). Він хотів, щоб вони були таким як він, тобто християнами, але без кайданів, в які його закували за проповідь Євангелія (див. Дії. 26, 29). Він хотів, щоби вони навернулися.
Можливо, хтось скаже, що апостол Павло — теж «дитина свого часу».
Всі ми діти свого часу. Але все залежить від віри: що для вас є Святе Письмо і що для вас є віра? Чи ти є перший, чи перший — Бог? Для мене найважнішим є Святе Письмо. Це одинока річ, що її нам Бог лишив.
Тоді як людині не заплутатися, коли вона з церковної кафедри чує те, що очевидно суперечить Святому Письму? Те, що суперечить науці святих, які ще жили в XX ст., а сам промовець має за собою авторитет сучасної Церкви? Як людині зрозуміти, в що їй вірити, якщо віра змінюється кожні сто років?
Я на це відповім словами з книги Дії Апостолів, яка розповідає про подорож апостола Павла, коли він прийшов до Верії та зайшов до синагоги і там навчав. Як відреагували на його слова верійці? Сказано, що «вони прийняли слово з усією ревністю», і, увага, «щодня досліджуючи Писання, чи так воно є». І за таку поставу Святе Письмо називає цих людей «шляхетними» або «благородними» (Дії 17, 11). Ймовірно апостол сам сказав їм: «Досліджуйте Писання: чи те, що я вам говорю відповідає тому, що сказав Бог» (пор. 2 Тим. 3, 16-17).
Отже Святе Письмо хвалить людей, які звіряли з Писаннями навіть проповідь апостола?
Саме так. Де і коли апостоли навчали сліпо вірити будь-якій людині? Апостол Павло написав: «Усе досліджуйте і доброго держіться» (1 Сол. 5, 21). Те саме написав у своєму посланні Юда, він заохочував вірних відстоювати, «боротися за віру, одного разу передану святим» (Юд. 3-4 і далі).
Як тоді знайти баланс між тим, щоби перевіряти, чи священнослужитель навчає згідно зі Святим Письмом, і водночас — не суперечити апостолу Петру, який каже, що людина не може тлумачити Біблію? Бо, як одного разу мені сказав один теолог: «Погодься, що Дух Святий працює з Папою більше, ніж з тобою» (2 Пт. 1, 20-21). В його розумінні, це мало би зняти всі питання: просто слухай і приймай, що йде згори, тоді не помилишся.
У Петра зовсім інакше сказано, там не говориться: «Не перевіряти». В Петра є сказано, що Святе Письмо не допускає власних тлумачень. Тобто, Бог поставив у Святім Письмі певні речі, і вони мають бути сказані тільки так, як вони там записані. А не так, щоб ми їх перекручували, як нам вигідно. Чому Петро так каже? У тому ж Посланні він пояснює, що дехто перекрутив Писання собі на погибель (див. 2 Пт. 3, 16). Дуже часто ми витягаємо зі Святого Письма лише те, що нам вигідно. Хоча ми маємо завжди цитувати його так, щоби воно відповідало оригіналові.
Отже, визначення «дитина свого часу» є доволі сумнівним?
Особливо, коли заперечують те, що є в Святому Письмі, бо тим самим стверджують, що воно невірогідне. Щодо питань віри чи моралі у Святім Письмі не може бути такого поняття як «дитина свого часу».
Але, до прикладу, апостол Павло не заперечував у своїх посланнях рабства, яке тоді існувало в Римській імперії, і якого тепер немає.
Воно є в іншій формі. А що таке, наприклад, наймана праця? Та й взагалі, ми, люди, хочемо завжди кимось володіти, щоби хтось нам служив. Що Христос зробив на Тайні Вечері? Він обмив апостолам ноги і сказав дуже просто: «Чи Ви розумієте, що Я зробив? Я дав вам приклад. Щоб так як Я, Учитель, служу вам, так і ви служили один одному» (див. Ів. 13, 12-17). Але переважно ми не хочемо служити, нам дуже приємно, як нам хтось служить. То як можна сказати, що слова апостола Павла про рабство втратили свою актуальність?
Також читайте: Ієрм. Рафаїл Турконяк: «Я одинокий священник, свячений двома ісповідниками віри» (відео)
Зараз триває Великий піст. Що би Ви порадили читати зі Святого Письма?
Коли у Святому Письмі Христа запитали, чому учні Іванові та фарисеї постять, а Його учні — ні, Він відповів, що прийде час — і будуть постити. «Поки Я Жених з ними, вони не мають чого постити» (Мк. 2, 18-20). Піст — це річ добровільна. Проблема в тому, що у Церквах згори зробили той піст обов’язковим для усіх, так, як мусульмани зробили з Рамаданом — цілий день не їсти, а вночі бенкетувати. Але це їхній спосіб пощення. Та нехай кожен постить так, як сказав пророк Ісая: «Простіть довги, відпустіть на волю, не обмовляйте, служіть один одному» (див. Іс. 58). Це є піст, який Бог хоче.
Бог завжди говорив, і в дванадцяти малих пророках також: «Що з того, що ви постите? Ви постите — і кривдите, Я такого посту не хочу». «Хіба Мені треба ваших баранів, чи крові телят? Хіба Я то п’ю?» «Я того не хочу, Я хочу, щоб ви служили один одному». Це є піст. Якщо ти при тому хочеш не їсти — то будь ласка, це твоя справа.
Христос ясно сказав: «Ти, як постиш, замкнися у своїй кімнаті». Пость, роби що хочеш, молися. Але як виходиш на люди — щоб ніхто не бачив що ти щось такого робив. Бо інакше ти вже дістав свою нагороду. І яка тобі користь з того, що ти піци нині не з’їв, що тобі це принесло (пор. Мт. 6)?
Дякую, отче-архимандрите, за цікаву дискусію.
Спілкувався і фото: Андрій Толстой
Також читайте: Архимандрит Рафаїл Турконяк: «Війна ніколи не є біблійна»
Про Пекло, Рай, душу і Чистилище: дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Чи «вся влада від Бога»? Дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Повязані записи
