Що таке Рай і Пекло? Чи існує Чистилище? Куди після смерті йдуть душі грішних і праведних? Чи будуть муки в Пеклі вічними і чи може людина, як помре, щось змінити у своїй долі? Та як не попасти в Пекло? Про це та інше ми розмовляли зі знаним перекладачем Біблії — отцем-доктором, архимандритом Рафаїлом Турконяком.
Також ми не змогли обійти питання природи людської душі. Бо, знову ж таки, поміж людей, які вважають Біблію своїм авторитетом, є не просто відмінні погляди, а прямо протилежні точки зору – як щодо Пекла, так і щодо природи душі.
Праведні і грішні в одному місці
Андрій Толстой: Отче Рафаїле, минулого разу ми говорили з Вами про те, чи відповідає Священному Писанню твердження: «вся влада від Бога». Сьогодні хотілося б обговорити погляд Біблії на життя після смерті — тобто на існування людини в потойбічному світі. Або, як часто кажуть в церкві, про вічну участь людини. Нас із дитинства вчили, що існують Рай, Пекло… а також певний проміжний стан — у Католицькій церкві навчають про Чистилище, а в Православній — про так звані посмертні митарства душі. Отже, розпочнімо з Пекла — що це таке, згідно з Біблією?
О. д-р Рафаїл Турконяк: У Святому Письмі про Пекло говориться в 25 розділі Євангелія від Матея, де ясно сказано, що це — місце муки, місце вічного вогню, яке було приготоване для сатани і його ангелів. Воно не було приготовлено для людей. Люди стали учасниками Пекла після того, як згрішили.
У єврейському тексті Старого Завіту говориться про «шеол». Тільки цей шеол не є Пеклом, шеол — це таке місце, куди йшли всі, праведні й неправедні, після смерті аж до приходу Христа. І ми навіть маємо приклад, як цар Саул викликав із шеолу пророка Самуїла (1 Сам. 28 розд.). Бо ніхто ще тоді не міг піти до Неба, тому що Христос ще не відкрив був Небо для людей.
У грецькому тексті Святого Письма відповідно маємо слово «ад» — це те ж саме місце, що й шеол, воно неприємне, але саме там до приходу Христа всі перебували, незалежно від того, праведні вони чи неправедні.
Ви маєте на увазі нехристиянську грецьку традицію?
І нехристиянську теж.
Отже, греки-нехристияни також вірили в ад?
Так, вони вірили в місце по тамтому боці, де всі будуть після смерті.
Але як у тому аду люди отримували нагороду чи покарання?
Якщо дуже стисло, то, згідно із уявленням давніх греків, після смерті людська душа переправлялася через страшну ріку Стікс, далі була зустріч з Цербером-пожирачем, пекельним псом, який мав кілька голів і пильнував, щоб ніхто з того аду не втік. Коли ви там опинялися, то вийти з нього вже не могли. І в залежності від того, якою людиною ви були, вас могли в тому аду або нагородити , або покарати. Тому греки також вірили, що за добро є нагорода, а за зло — покарання.
І при тому злі та добрі були в одному місці?
Так, вони були разом, так як і в єврейському шеолі.
Але як вони могли бути разом, якщо одні були злими, а інші — добрими?
А ось цього я вже не знаю, про це треба питатися в Господа Бога. Бо про це ніде не записано.
Чи будуть муки в Пеклі вічними?
Справді, в Святому Письмі нема детального опису шеолу.
Саме так; і ось у грецький переклад текстів Біблії замість слова «шеол» увійшло слово «ад». Це ми бачимо, наприклад, у грецькому перекладі Старого Завіту — Септуагінті, яка була створена приблизно за 250 років до Христа. Тоді ж поняття «церкви», яке єврейською звучить як «кагал», вони переклали «екклесія». Це не точний відповідник, бо кагал – це релігійне зібрання старозавітних юдеїв, а екклесія — світський збір громадян грецького поліса для вирішення питань з життя громади.
І так було з багатьма іншими словами, яким шукали найкращий відповідник для ментальності народу, мовою якого перекладали Святе Письмо. Тому це не завжди абсолютно точна передача поняття, яке мало те чи те єврейське слово.
Якщо повернутися до 25-го розділу Євангелія від Матвія, то можна помітити відмінність у перекладі 46 вірша, де Христос говорить про вирок для тих, хто буде осуджений, яких Він символічно назвав «козлами». В одних перекладах говориться що вони підуть «на вічне покарання» або « вічну кару», в інших — «на вічную муку» або «вічні муки». Дехто вважає, що «покарання» і «муки» — це не те ж саме. Про що саме тут йдеться?
Грецьке слово говорить про одне й друге. Латина переклала це слово як «торментум», це коли тобі вічно дошкулюють, мучать, тобі вічно прикро.
То все ж таки йдеться про одноразове покарання, яке матиме вічні наслідки, чи про постійні вічні муки?
На підставі Святого Письма ми можемо стверджувати, що йдеться про стан — стан мучення. Христос в інших місцях про це теж говорить. У тому ж 25 розділі Матвія Він каже, що прокляті будуть вкинені у вічний вогонь. Іншого разу Він розповів про те, як багатий чоловік після смерті мучиться в полум’ї (див. Лк. 16, 24). Неодноразово Ісус навчав про те, що осуджені будуть вкинені в місце, де буде плач і скрегіт зубів. Він назвав такий стан мук долею всіх лицемірів (Мт. 24, 51), а також юдеїв, які не віритимуть у Нього (Мт. 8, 10-12), та й усіх злих людей при кінці віку (Мт. 13, 49-50). У кожному разі прослідковується та сама думка, що злі люди отримають те, що обрали і те, що заслужили — і що їхнє покарання триватиме вічно. Будуть скреготати зубами, будуть горіти, і це ніколи не перейде. Це не одноразова річ, це стан мук — навіки, він ніколи не закінчиться.
Щодо цього можна почути два заперечення. Перше стверджує, що вічні муки суперечать Божій любові. Бо не може Бог, який є Любов, вічно мучити Своє творіння, нехай навіть зіпсуте. Друге заперечення говорить, що вічні муки несправедливі. Бо, мовляв, людина, яка вчиняла злочини в часі, не може нести покарання за них вічно.
Це не Бог мучить людину — вона сама себе мучить тим, що вибрала бути такою. Вона мала нагоду стати доброю, обрати добро і бути в стані добра цілий час. Або — полюбити лихе, робити лихе і бути в стані лиха цілий час. Бог не винен. Що ви собі вибрали, Бог тільки то приймає до відома. Що відповів Авраам багачу, який опинився після смерті у пекельному вогні? «Брате, ти одержував своє добро за свого життя. А Лазар — одне лихо. А тепер є навиворіт — йому тут є цілий час добре, а тобі — цілий час погано. Але це був твій вибір» (пор. Лк. 16, 25).
Яка частина людини є вічною?
Якщо існують вічні муки, людина теж повинна існувати вічно. Але вічним може бути лише те, що не мало початку. Про це навчали вже перші християнські апологети. Людина ж має початок, а, отже, вона повинна мати кінець. Лише Бог не мав початку. То як людина може існувати вічно, не будучи Богом?
Ми не є вічні, як Бог. Бог не має ні початку, ні кінця. У Нього вічне єство, якого ми не маємо. Ми ж мали початок, однак не будемо мати кінця.
Але хіба так може бути?
Може. Бог все може створити.
Ви маєте на увазі, що Бог дарував людині стан вічності?
Не тільки то. Бог сотворив із людиною дуже специфічну річ. При сотворені Він вдихнув у неї духа. Ми завжди говоримо про душу і тіло людини. Але це не зовсім вірно. Ми маємо три начала. Середньовічна філософія, яка опиралась на Аристотеля, допускала лише два начала: матерія і форма. Матерія — це тіло, а форму він назвав «душею». Але Бог вдихнув у людину дихання життя, і в Святому Письмі сказано, що душа вмирає, а дух — ні. Саме дух, який вдихнув у людину при сотворені Бог, буде вічно жити. Саме цей дух є носієм нашої особистості і всього нашого знання. А наша душа вмирає разом з тілом. Бо, згідно зі Святим Письмом, наша душа — в крові (Лев. 17, 11). Перестає текти кров — вмирає тіло, а, отже, вмирає і душа. Але не вмирає наш дух, якого Бог нам дав. І в цьому є велика різниця між нами і рештою творіння.
І щоб якось приліпити до філософії це третє начало, філософ ніби сказав сам собі: «Я зроблю людську душу безсмертною, а у всіх інших вона буде смертна. І таким чином розв’яжу цю проблему». Але він не розв’язав проблему.
Як ми насправді спасаємо душу?
Але поняття безсмертної душі увійшло не лише в богослів’я, але й в наше повсякденне життя. Ми говоримо про «безсмертну душу», про «цінність людської душі». Про що тоді йдеться в словах Христа, що «коли хто хоче душу свою спасти, той погубить її, а хто погубить свою душу задля Мене і Євангелії, той спасе її» (Мк. 8, 35)?
Про життя.
Про яке життя?
Про звичайне життя, яке вмирає.
А як можна, погубивши таке життя, спасти його?
Якщо ви за Христа віддали своє життя – то ви стратили своє життя, але ви себе спасли. Спасли у сенсі вічності.
Тобто йдеться про душу як про існування?
Так, йдеться про існування людини.
Але ж і в Пеклі будуть існувати вічно.
Але таким існуванням, що я би нікому не хотів цього побажати.
Отже, коли Біблія говорить, що «так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3, 16), то мається на увазі не просто вічне існування, а щось більше?
Щоби «кожен, хто вірить» мав таке життя, яке Бог хоче дати людині. Але завжди повертаємось до того ж самого: людина сама мусить вибрати. Людина вибирає, чи вона хоче бути злою чи доброю. Чи вона хоче бути доброю трішки, чи багато.
Дехто з тлумачів Біблії, які відстоюють позицію, що душа людська смертна і що вічних мук не існує, дуже люблять посилатися на книгу Еклезіаста, де автор каже, що нема різниці між людиною і тваринами — «вмирають одні так само, як вмирають інші, всі мають однакове дихання» і так далі (див. Екл. 3, 19-22).
Знаєте, в Біблії також написано: «Нема Бога» (див. Пс. 14 (13), 1). Проблема, як ми роз’яснюємо ті слова. Еклезіаст – а це, як ми за традицією припускаємо, був цар Соломон – добре знав різницю між твариною і людиною. І він казав, що все, що ми робимо на цій землі — «наймарніша марнота» (див. Екл. 1, 2), бо все воно проминає. А він добре знав Тору (П’ятикнижжя Мойсея, ред.).
Але в тій самій Торі ми не знаходимо прямої мови про безсмертну душу, тому що Бог каже Адамові: «ти — порох, і до пороху вернешся» (Бут. 3, 19). І навіть не сказано про воскресіння з мертвих.
У Старому Завіті про це — є і нема. Щоправда, про майбутнє воскресіння мертвих говориться в Другій Книзі Маккавеїв — коли вони молилися за полеглих, щоби Бог простив їхні гріхи, бо «знайшли в кожного померлого під плащем ямнійських ідолів, яких Закон забороняє» (див. 2 Мак. 12, 39-45). Але не всі визнають цю книгу канонічною.
Тоді чому такі важливі істини як безсмертя душі, воскресіння з мертвих, вічне життя, не розкриті в П’ятикнижжі, яке є першими книгами Святого Письма, фактично фундаментом Біблійного Одкровення людині? І навіть коли Христос відповідає садукеям про воскресіння з мертвих, посилаючись на книгу Буття, то цитує слова, які дуже важко прив’язати до воскресіння (Мт. 22, 23-33).
Так, Він сказав, що Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова є Богом не мертвих, а живих. І цим обґрунтував істину про майбутнє воскресіння з мертвих, в яке садукеї не вірили.
Отже, люди, які не бачать у Біблії прямої вказівки на безсмертя душі чи вічні муки, можуть помилятися подібно до садукеїв?
Безсумнівно, що можуть. Проблема полягає в тому, що дуже часто ми хочемо пристосувати Біблію до себе, а не себе до Біблії. Ми не повинні вишукувати в Біблії лише те, що нам вигідно. Апостол Петро каже, що Біблія не підлягає особистому тлумаченню (2 Пт. 1, 20) і що є багато таких, які тлумачать її на свою руїну чи на своє знищення (див. 2 Пт. 3, 16).
Що таке озеро вогняне?
В останній книзі Святого Письма, Апокаліпсі, ми читаємо, що «смерть і ад були вкинені у вогняне озеро» (Об. 20, 14). То виходить ніби так, що Пекло буде вкинене в Пекло.
Йдеться про те, що всі ті, хто був на той час в аді, опиняться в озері вогняному.
Яка тоді різниця між адом і озером вогняним?
В тому Пеклі, про яке говорить Христос…
В дочасному?
Ні, це вічне Пекло.
Але якщо воно буде вкинене в озеро вогняне, значить, припинить своє існування.
Це ад — те місце, де були колись всі померлі.
Але в наших Бібліях слово «ад» часто перекладається як «Пекло».
Бо не маємо іншого слова. Тому складається враження, що наприкінці часів Пекло буде вкинене в Пекло.
Тоді яка різниця між адом та озером вогню?
Озеро огняне ніколи не перестає існувати — вічно горить. І вічно всіх палить. І хто там опинився, більше з нього ніколи вийти не зможе. Ад чи шеол — це було місце, куди йшли всі померлі до Христа. Але через те, що він також збирав і неправедних, він теж буде вкинений в те озеро.
Куди йдуть грішники після смерті?
Тоді виникає питання: куди йдуть прокляті душі в теперішній новозавітний час, до Другого Пришестя Христа — коли озеро вогняне ще не активоване?
Про це в Святому Письмі нічого не сказано. Щоб чітко було зрозуміло – того нема. Бо Христос в 25-ій главі Матея говорить про Кінець світу і про Остаточний Суд. Щодо теперішньої участі тих, які не увірували в Нього, можна хіба робити певні висновки з 3-ї глави Євангелія від Івана — хто прийняв Христа, вже є спасенний, а хто не прийняв — вже є засуджений (див. Ів. 3: 18,36). Чи йде він до якогось пекла, не вказано, але він вже засуджений, бо сам себе поставив у стан засудження.
Традиційне християнське вчення також говорить нам про те, що, окрім Раю та Пекла, існує проміжний стан. У католиків це Чистилище, у православних — митарства.
Впевненості у цьому нема. Є церковна традиція щодо цього, але у Святому Письмі — ніякого доказу.
Отже, узагальнимо: шеол існував до воскресіння Христового, озеро вогняне буде після Другого Приходу Христа…
Так, після закінчення світу.
Христос використовує ще одне слово — «геєна». Зокрема в Нагірній проповіді, коли каже, що краще з одним оком чи однією рукою або ногою увійти в Царство Небесне, ніж з двома бути вкинутим в геєну [вогняну] (див. 5: 21, 29, 30).
Геєна, єврейською «ґі гіном», було місцем біля Єрусалиму, де спалювали весь непотріб, і воно вічно горіло. Це свого роду символ Пекла.
То, можливо, прокляті душі зараз йдуть якраз в геєну вогняну?
Ми не знаємо.
То Христос, коли говорив про геєну, мав на увазі все ж таки ад чи озеро вогняне?
То ви мусите Христа питати. Думки Господа нашого Ісуса Христа я не беруся тлумачити.
Для чого тоді Христос сказав ці слова?
Щоб ми чітко знали дві речі. Те, що ти собі вибереш, буде або в місці проклятому, де є вічний вогонь, який ніколи не перестає палати і не перестає палити. І будеш мати той вічний біль, скрегіт зубів, який ніколи не скінчиться – а ми знаємо, що таке, коли зуби болять. Або ти обираєш інше місце… І, до речі, чітко про Небо Христос взагалі нічого не сказав. Лише Павло говорить, що «був підхоплений аж до третього неба» (див. 2 Кор. 12, 2-4). Чи з тілом чи без тіла – він не знав. Але це було таке місце, що нам навіть у голову не приходить, що Бог приготовив для тих, хто Його любить (див. 1 Кор. 2, 9; Рим. 8, 28-30).
Отже, можемо схилятися до думки, що коли Христос говорить про геєну, це все ж таки ближче до озера вогняного?
Без сумніву, що це має діло з вогнем.
Чи можна після смерті щось змінити?
Тоді куди в наш час йдуть праведні душі?
На Небо — хто в Христі помер, з Христом перебуває.
Чи можна в такому випадку зробити висновок, що остаточний стан осудженої душі визначається лише після Другого Приходу Христа, коли вона буде вкинена в озеро вогняне, а до того часу вона може змінити своє становище?
Ні, такої можливості не існує, тому що вона вже зробила свій вибір. Поки ви живете на цій землі, ви можете змінити свій стан. Ви можете сказати: я буду добрий, або я буду поганий. Це все питання виключно віри, бо ми ніколи не зможемо доказати, що Христос існував. Не просто так Він сказав апостолу Томі: «Блаженні ті, які не бачили, а повірили!» (Ів. 20, 29). Все поставлено на віру. І лише ми вибираємо — йти нам за Христом, служити Богові, чи стати божками для самих себе — «я Бога не визнаю, я сам собі бог». Це той самий гріх, що зробила Єва. Але ми можемо робити вибір лише поки живі. А коли ми померли, там зміни стану вже нема.
Чи можна допомогти померлим?
Більшість християн вірять у те, що померлим можна допомогти, і моляться за них. Який тоді сенс в цьому?
Сказати щиру правду: я не знаю.
Але ж Ви молитесь за спочилих?
Так, молюся, бо у нас є такий звичай.
Але в Святім Письмі ясно сказано: ти або віриш та живеш за цим – і спасаєшся, або ти —проклятий. І я вже цитував Івана в його третій главі — він ясно каже, що хто не приймає Христа, вже є осуджений.
Це дуже серйозно, тому що багато людей, особливо ті, що при грошах, інколи мають надію, що їх відмолять після смерті. Вони будували храми, давали на Служби Божі…
Ви нічим себе не відмолите: грішми — не відмолите, маєтками — не відмолите. Одинока річ, яку ви можете зробити – це перепросити Бога і просити Його прощення. Але щоб одержати те прощення, ви мусите належно жити. Якщо ви не будете жити, як Бог прописав, то ніщо інше вартості немає. Ви можете заплатити грошей — мільйони, збудувати церкву на кожнім путі, і то нічого не поможе. Тому що проблемою християнською, як також і старозавітною, є наше співвідношення до Бога: чи ми будемо Богу служити, чи ні.
Що говорить Біблія про Чистилище?
Як тоді пояснити чимало свідчень, зокрема поміж вірних Католицької церкви, про те, що їм з’являлись душі з Чистилища і просили про молитву?
У Святому Письмі ніде нема такого поняття як Чистилище, ніде нема сказано, що існує якийсь проміжний стан.
Отже, трішки підсумуємо. Якщо керуватися виключно Святим Письмом, то, як ми вже побачили, Господь Бог створив людину і вдихнув у неї безсмертного духа. До Нового Завіту душі всіх померлих, праведних і неправдених, йшли до шеолу, або, грецькою мовою — аду. Також ми чітко бачимо, що наприкінці світу буде загальне воскресіння з мертвих, і одні люди будуть у вічності з Богом, а інші будуть навічно осуджені до озера вогняного.
Але все ще залишається нез’ясованим питання, що говорить Святе Письмо про потойбічне існування людського духа в теперішній час Нового Завіту. Чи можна припустити правоту тих, хто каже, що після смерті, людина в очікуванні воскресіння перебуває в стані несвідомості — небуття або сну?
Складне питання. Однак Павло в Першому Посланні до Солунян каже: не плачте за померлими. Бо ті, хто з Ним помер — з Ним живе (див. 1 Сол. 3, 13-18). Читаючи цей уривок, треба бути дуже уважним. З однієї сторони, Павло говорить про те, що померлі в Христі першими воскреснуть в часі пришестя Господа, маючи на увазі тіла спочилих. І тут же він каже, що вони вже з Господом. В 14-му вірші четвертої глави він пише: «Бо ми віримо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним». Отже, бачите, Христос приходить воскрешати тіла померлих християн, але водночас вони як духи приходять разом з Ним.
Отже, це може вказувати на блаженний стан святих по їхній смерті ще до часу Другого Пришестя Христового?
Так. І, логічно — ті, що вибрали сатану, будуть також разом з ним після смерті.
Христос також каже в Івана: «і де Я, там буде Мій слуга» (Ів. 12, 26). Це теж може вказувати, що духи праведників вже тепер перебувають з Христом?
Так.
Пригадується ще один уривок з Другого послання св. ап. Петра, в якому апостол повідомляє, що невдовзі покине «свою оселю». З контексту зрозуміло, що він говорить про свою смерть. Але про яку «оселю» він каже?
Про оселю тіла. Людське тіло — це оселя духа людини. Отже, людина продовжує існувати після своєї смерті — хтось йде до Бога, а хтось йде до Сатани. Хто кого вибрав, до того і йде. У нас переважно говориться, що «Бог покарає». Але людина сама себе карає. Ви самі себе караєте — не бути з Богом. В аді нема триголового пса, який полює на людей, на всіх гавкає і хоче відкусити кожному голову. Бог дав нам повну свободу. Адам згрішив, і після гріха у світ увійшло пізнання добра і зла. Тому Бог дає кожній людині устійнити себе. Інакше це було б несправедливо. Інакше ми би всі мусили йти до Пекла за гріх Адама і Єви. А так ми йдемо до Неба чи до Пекла на підставі того, що самі собі вибрали.
Що говорить Святе Письмо про молитву за померлих?
Але в такому випадку багато людей можуть бути збентеженими, бо вони моляться за померлих, чимало з яких не хотіли жити по-Божому, і впевнені, що ця молитва їм допомагає.
Павло у Святому Письмі каже: не журіться за померлих (див. 1 Сол. 4, 13).
Він каже не журитися лише за тих, хто помер в Ісусі Христі (див. 1 Сол. 4, 13-16).
Так, ясно, що за тих, які в Христі померли. І не будьте, як ті погани, що впадають в розпач (див. 1 Сол. 4, 13). Бо хто в Христі помер — живе разом з Ним.
Пригадую одну притчу. Помер один чоловік, прийшов до небесної брами, став в чергу – і тільки-но підійде до апостола Петра, який справу кожного розглядає, і повертається щоразу на кінець ряду. Коли черга вже вся пройшла, він все ж таки став перед Петром, і той йому каже: «Ти якийсь ніякий, і я не знаю, що з тобою робити. Ось маєш на стіні два телевізори: один покаже тобі Небо, а інший — Пекло; що вибереш — туди й підеш». Той чоловік подивився, як то на Небі: а там моляться, ходять всі так делікатно, легко поступаються один одному… І щось воно йому не дуже приємно було. Він увімкнув інший телевізор. А там у Пеклі гуляють, аж гай шумить. Він ще рота не розкрив, як опинився в казані. І кричить: «Петре!». А Петро йому відповідає: «За рекламу відповідаю не я».
Ще хтось із проповідників сказав, що «Сатана не може зробити привабливим Пекло, тому робить привабливою дорогу туди».
Саме так. У цьому вся суть: у будь-якому випадку — ми вибираємо.
Але існує твердження, що проміжний стан очищення все ж необхідний, якщо людина, яка обрала Бога, не до кінця очистилася впродовж свого земного життя.
Ніде в Святім Письмі такого нема.
Але по факту ми бачимо, що помирають люди, які є більш святими і менш святими.
Яким чином Бог буде це питання розв’язувати, то Його справа — я не знаю. Але ніде в Святому Письмі не сказано, що хтось буде більше, а хтось менше чиститись. Це знову ж таки — зі середньовічного богослов’я.
А як тоді бути зі словами із Першого послання до Коринтян, 3 розділ, де говориться, що «вогонь випробує діло кожного» і «чиє діло згорить, той зазнає шкоди; втім, сам він спасеться, та наче через вогонь» (див. 1 Кор. 3, 11-15). Що тут мається на увазі?
То питайте Господа Бога.
А як Ви думаєте? Бо кажуть, що Павло в цьому уривку говорить саме про вогонь Чистилища.
Знаєте, я сумніваюсь, що йдеться саме про це. Таке пояснення цього уривку прийшло до нас зі Середньовіччя. Так само, як вчепилися за Чистилище, використовуючи інший уривок — з Другої Книги Маккавеїв, де молилися та приносили жертву за загиблих, бо вони були не до кінця чисті через те, що в них знайшли ідолів, хоча це були юдеї, які вірили в єдиного правдивого Бога. Але де тут вказано про Чистилище, зрештою, в тому уривку згадується лише про майбутнє воскресіння з мертвих (пор. 2 Мак. 12, 39-45).
Як не попасти в Пекло?
Отже, якщо все так серйозно, і все вирішується лише в цьому житті, то людина повинна дуже замислитися над тим, який вибір вона робить і як живе? А не покладатися, що після смерті якось то все владнає.
Так, важливо, який вибір людина зробить. Вона має тільки сьогодні. «Завтра» ми ще не маємо і можемо ніколи не мати.
До прикладу — «я почув Вас, налякався, і не хочу в Пекло — що мені робити»?
Покаятися — значиться, прийняти Христа як свого Царя, Пана, Володаря і Бога.
«Ну тоді нема проблем, бо я вірю в Ісуса Христа, і навіть маю вдома образи».
То все файно, але треба жити за Божим Законом.
Добре, «тоді я сьогодні покаюся, а завтра, наприклад, помру». Тим більше, що маємо в країні війну. Але звички гріховні в мені ще залишись, від пристрастей своїх я не звільнився, та й взагалі мало що знаю зі Святого Письма. То де я, покаяний, але не очищений, буду, якщо в такому стані віддам Богу духа?
Я вірю не лише в Божу справедливість, але також у Його милосердя. Вірю, що якщо вирішив Йому служити і роблю все, що для цього можу, то Він буде милосердним і мене спасе.
Знаєте, в Четьї-мінеї, де особливо багато розповідається про монахів-пустельників, розповідається, як один брат спостерігав за тим, як інші монахи йшли до церкви. І біля кожного був ангел: той радіє, інший — трохи менше, а один стоїть і плаче. Тоді він запитав у веселого ангела причину його радості, а той відповів: «Той, про кого я дбаю рішив навернутися». Нашого твердого рішення навернутися вистачає, і ми мусимо це рішення підтвердити ділами. А ділами ти можеш підтвердити тільки з часом.
Отже, Господь дуже серйозно сприймає саме рішення людини навернутися?
Так, і, між іншим, про це сказано в пророка Єзекіїля. Бог сказав, що якщо нечестивий чув застереження і не покаявся, то помре за своє беззаконня, і якщо праведник відступить від своєї дороги правди і чинитиме злочин, то й він загине, і всі його праведні вчинки, які він робив, йому не згадаються. Однак, якщо людина перестане грішити, то житиме з Богом (пор. Єз. 3, 18-21; 33, 11-16). Це значить, що як ми зачинаємо грішити і жити як нам хочеться — без Бога, так, ніби то ми є панами цього світу, то автоматично відключаємо себе від Бога. У цьому вся суть.
Навіщо Богу вічні грішники?
Існує ще одне складне місце в Писанні, а саме в 1 Посланні до Тимофія 6, 16, в якому сказано що лише Бог є тим, «Хто має безсмертя». То як ми тоді можемо стверджувати, що людина, праведна чи грішна, має безсмертя?
Тут йдеться про те, що я вже казав на початку нашої розмови. Йдеться про те, що ніколи не було такого часу, щоби Бог не існував. І не буде такого часу, коли Він не буде існувати. Він безсмертний зі Своєї природи, а наше безсмертя — дароване. Ми маємо початок, але не маємо кінця.
Тоді навіщо Богу вічні грішники? Чому просто не дати людині вибір, а потім, тих, які відкинули Бога, знищити як смертні творіння, навіщо їх тримати вічно в озері вогняному?
Тому що Бог дав свободу вибору, свободу совісті.
Ну ось — вибрали і отримали своє: одні — вічне життя, а інші — знищення.
А чому Він має їх нищити? Тоді це буде несправедливо — вони вибрали, а ти їх вибір заперечуєш. Бог не може піти проти Себе. Інакше Він мав би перекреслити свободу волі, яку дав кожній людині. Ти знав на що йшов, зробив вибір, і отримуєш, що хотів. У цьому є справедливість. Чи вірив ти — це вже твоя проблема.
Що таке віра?
Але в такому випадку людина опиняється ніби на лезі ножа. На кожного з нас чекає вічність: блаженна, щаслива чи проклята, у пекельних муках. І це все залежить від нашої віри та вибору, бо й вибір залежить від віри. Але ми не бачили ні Раю, ні Пекла, і навіть душі чи духа. То чи не вимагає від нас Бог чогось надмірного: щоб ми повірили в те, чого ніколи не бачили, лише тому, що так записано в Біблії?
Це якщо ми не хочемо вірити.
А якщо не можемо?
Бачите, ми хочемо то все осягнути розумом. Але віра — це не зовсім компетенція розуму. Я маю зробити вибір — вірити чи ні.
Але чому Бог узалежнив мою вічну участь саме від віри? Чому недостатньо бути просто хорошою людиною?
Тому що ваші діла залежні від вашої віри. Ви не будете робити добрі діла лише тому, що вам так встрелило в голову.
Але ж є атеїсти, масони, інші люди, які не вірять у Божественне Одкровення, проте також можуть робити добрі діла.
Вони роблять це з іншого розрахунку. Кожну річ ми робимо з якогось розрахунку. Ми, християни, робимо з розрахунку віри — тому що Бог нам сказав: «Будеш так поводитися, це Мені угодне, Я тобою заопікуюсь». А будеш поводиться інакше — то йди собі, і будеш поміж Моїх ворогів.
То чи не виходить так, що, окрім розуму, Бог дав людині ще якийсь, так би мовити, внутрішній орган, який свідчить нам про Правду?
Доказати існування Бога ви не зможете.
Але ж у богослів’ї існує щонайменше п’ять раціональних доказів існування Бога. І апостол Павло в першому розділі свого Послання до Римлян пише, що ми можемо пізнати Бога через творіння (Рим. 1, 19-21).
Це якщо ми хочемо їх прийняти. І ми знову повертаємося до того самого. Бо якщо хтось не хоче прийняти навіть очевидні істини, то як би ви йому не пояснювали, ви йому не втолкуєте нічого. І тому Бог дав кожному з нас вибір, щоб кожен з нас вибрав те, що хоче — цей вибір буде зроблено навіки.
Під час розп’яття Христа так і сталося: один розбійник, який також помирав на хресті, вибрав вічне життя, а інший — прокляття. До речі, де в словах Христа, які були звернені до благоразумного розбійника, має стояти кома: «Істинно кажу тобі, сьогодні будеш зі Мною в Раю» чи «Істинно кажу тобі сьогодні, будеш зі Мною в Раю»? Бо від цього змінюється розуміння того, коли розбійник пішов до Раю, а отже й те, чи вказує цей вірш на посмертне існування душі (див. Лук. 23, 39-43)
У давніх рукописах ком нема ніде. Тому, коли ми робили переклад, то ставили коми в тих місцях, де вони стоять з давніх часів, згідно з традицією та позицією багатьох науковців. Це не так, що я ставлю кому в Святому Письмі там, де мені захотілося.
Ось ще один приклад того, як перекладач визначається. Христос говорить: «Гаразд, рабе добрий і вірний» (див. Мт. 25, 21), а можна перекласти: «Добре, рабе вірний». Грецьке слово «ев» можна перекласти як «добрий» і «добре». Але існує традиція прочитання цього вірша. І таких місць в Біблії багато.
Дякую, отче Рафаїле, за цікаву та жваву розмову.
Спілкувався (і фото) Андрій Толстой
Також читайте: Чи «вся влада від Бога»? Дискусія з отцем-доктором Рафаїлом Турконяком
Ієрм. Рафаїл Турконяк: «Я одинокий священник, свячений двома ісповідниками віри» (відео)
Архимандрит Рафаїл Турконяк: «Війна ніколи не є біблійна»
Повязані записи
