«Ви – сіль землі» (Мф.5,13), – говорив Спаситель Господь наш Ісус Христос Своїм апостолам, готуючи їх на всесвітню проповідь християнської віри. Подібно до того, як сіль зберігає продукти і робить смачною людську їжу, так і апостоли, як їм наказував Господь, повинні охороняти християнську громаду від пошкодження гріховними думками, від гнилизни, пороків падкої природи, успадкованої від наших прародичів Адама і Єви. «Ви – світло для світу» (Мф.5,14), – заповідав апостолам Христос Спаситель. У гріхопадінні прародичів людство втратило світло істинного богопізнання і впало в суєту гріховних земних нахилів. Це і спонукало любов Отця Небесного послати у світ Свого улюбленого Єдинородного Сина, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін.3,16). Святі апостоли та їхні наступники – пастирі Церкви Христової, як продовжувачі спасенного Діла Христового, повинні, як навчає Спаситель, світити людям Божественним світлом Христового вчення. Але, щоб бути носіями цього світла Христового так, як апостоли, пастирі Церкви повинні жити доброчесним життям, відповідно до заповідей Христового Євангелія. Про це говорив і святитель Ігнатій Брянчанінов: «Для спасіння тих, хто не вірує в Христа, необхідна віра в Христа. А для спасіння віруючих у Христа необхідне життя за заповідями Божими». Життя апостолів красномовно свідчить, з якою щирістю вони поширювали і утверджували у світі Христову віру. Незважаючи на опір юдеїв та гоніння з боку язичників, нехтуючи вигодами земного життя, терплячи обмови, наражаючись на смертельну небезпеку, апостоли пронесли по всьому тодішньому світу благовістя Христової віри і утвердили Христове благочестя. Наступники святих апостолів і отців – пастирі Церкви Христової – до сьогоднішнього дня сповідують і проповідують ті самі Христові Божественні істини. І світло Христової віри через усі віки «просвіщає всіх», хто шукає і прагне спасіння. Істинна віра, – повчає святитель Тихон Задонський, – як іскра, запалена від Духа Святого в людському серці, розгоряється теплом любові. Ця Божественна іскра розгоряється з Божою допомогою читанням або слуханням слова Божого, про попередні діла Божі, молитвою, Причастям святих Христових Таїн. І проявляє себе, як добре дерево, солодкими плодами любові, терпінням, смиренням, милосердям, вірністю, стриманням, братською любов’ю, миролюбством та іншими християнськими чеснотами. Ці плоди доброго дерева – це прикмети доброго серця, очищеного вірою Христовою, це свідки, «хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом» (Рим.8,1).
Своє євангельське вчення Христос Спаситель проповідував і звертав не до самих апостолів, але й до тисяч людей, котрі приходили до Нього. Тож євангеліст Матвій, передаючи Нагірну проповідь Господа, зазначає: «як Ісус закінчив ці слова, народ дивувався науці Його» (Мф.7,28). Світло Христової віри і добрі діла заповідані від Господа і обов’язкові не тільки для пастирів Церкви Божої, але і для всіх християн «Хто увірує і охреститься, спасенний буде», – вчить Спаситель (Мк.16,16). «А без віри догодити не можливо Богові», – навчав християн святий апостол Павло (Євр.11,6). Проте для спасіння святої віри мало, – конче потрібні і добрі діла. «Не кожен, хто говорить Мені: Господи, Господи! – увійде в Царство Небесне, а той, хто чинить волю Отця Мого, що на небесах» (Мф.7,21), – навчає Спаситель. І апостол Яків заповідає християнам: «Віра, якщо діл не має, мертва в собі» (Як.2,17). Віра, що не має діл, не має Бога, Котрий її животворить. Вона мертва, оскільки не стяжала того, про що говорить Христос: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і ми прийдемо до Нього, і оселю закладемо в нього» (Ін.14,23).
Віра – основа молитви. Де є віра, там є і молитва. Молитву можна порівняти з вологою, яка зрошує дерево віри; благодать Божа, наче тихий дощ, сходить на того, хто молиться, зрошує його серце і робить здатним чинити діла віри. Молитва є світлом християнської душі, вона вказує християнину шлях духовного і морального сходження до досконалості. Скріплюється і примножується свята віра Причастям пресвятих Христових Таїн, бо «хто з Господом злучається, стає одним духом із Ним» (1Кор. 6,17), – говорить апостол Павло. Це підтверджують і слова самого Спасителя, котрий сказав: «Хто тіло Моє споживає та Кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в Ньому, той приносить багато плоду» (Ін. 15,5). Як людське тіло скріплюється і росте від природної їжі, так віра Христова, що має початок у серці людському, змінюється і росте таємничою їжею найсвятішого Тіла і Крові Христової. Бо Тіло і Кров Христові – животворящі, тому той, хто причащається, зцілюється від духовних немочей. Святі подвижники Християнського благочестя свідчили, що всяке добро здійснюється не інакше, як за допомогою Господа. Вони стверджували, що своїми силами чи свободою волі вони навіть не можуть зберегти неушкодженою свою віру. І тому молили Господа, щоб Він дарував їм міцну віру. Тим більше, що Сам Господь у Євангелії сказав: «Як та гілка не може принести плоду сама з себе, коли не залишиться на лозі, так і ви, якщо не перебуватимете в Мені» (Ін. 15,4). І як поучав преподобний Симеон Новий Богослов: «Плід віри – святе і невечірнє світло. Світло в свою чергу притягує і примножує віру. Чим сильніше засіяє світло, тим більше зростає віра і підіймається на висоту».
прот. Іван Голуб, викладач Львівської православної богословської академії ПЦУ
Повязані записи
