Хоча Свята Католицька Церква існуватиме до кінця часів, бували моменти, коли здавалося, що надії на її реанімацію більше немає. 1968 рік був одним із таких моментів.
Грег Кук
Хоча Свята Католицька Церква існуватиме до кінця часів, бували моменти, коли здавалося, що немає жодної надії на її реанімацію. 1968 рік був одним із таких моментів, настільки, що нам не варто боятися називати його «Роком католицької смерті».
У 1968 році смерть постала в багатьох обличчях: смерть здорового глузду, коли студенти й радикали повстали у розколотій Франції, найстаршій доньці Церкви та бастіоні Революції; смерть старої Меси, оскільки багато священників почали служити обличчям до людей та народною мовою, що йшло пліч-о-пліч зі смертю правильного розуміння священства і богопосвяченого життя; смерть традиційної моралі через відкинення найбільшого досягнення Павла VI — Humanae Vitae; смерть видатних католиків Роберта Ф. Кеннеді, Томаса Мертона, Романо Гвардіні та Падре Піо; і, на особистому рівні, смерть мого дядька Дена, значною мірою через травму, отриману у В’єтнамі.
Чи того року світ брав приклад із Церкви, чи Церква пішла шляхом світу?
З одного боку, ми маємо приклад Падре Піо, який був вірним Традиції до самої смерті. Завдяки книзі Ньйоккі та Пальмаро «Остання Меса Падре Піо» ми знаємо, як знаменитий італійський францисканець, стигматик і чудотворець отримав дозвіл продовжувати служити Тридентську Месу без змін. Думаю, одна з причин, чому він залишається таким популярним святим, полягає в його безкомпромісному служінні. Існує справжній культ Падре Піо; такого культу не існує щодо Павла VI, який став уособленням нерішучості. Суворі слова францисканського ченця до каяників були духовною хірургією такого штибу, який ми сьогодні рідко бачимо. Натомість ми бачимо надто багато душ, що гинуть через брак цієї ж хірургії, тоді як церковні священники та єпископи пропонують плацебо фальшивого співчуття тим, хто уражений духовним раком.
З іншого боку, того ж року помер Томас Мертон. Щодо траппіста Мертона: навколо його смерті, нібито від удару струмом, досі залишається ореол таємничості. Це сталося в Таїланді на міжрелігійній зустрічі монахів. Два слова змусять будь-кого насторожитися: Ремберт Вікленд. Він брав участь у складанні звіту про інцидент та опікувався тілом Мертона. Я підозрюю, що смерть Мертона була випадком Божого втручання, перш ніж отець Луї (пам’ятаєте, його чернече ім’я?) зісковзнув би ще нижче слизьким схилом індиферентизму, фальшивого екуменізму та синкретичного провалля ідеї «всі шляхи ведуть до Бога» просто в пекло. Ще одна жертва серед католицьких знаменитостей.
Третя смерть серед католиків показує Церкву, роздвоєну між Традицією та Революцією: це смерть о. Романо Гвардіні. У моєму серці та розумі є особливе, дуже тепле місце для Гвардіні (1885–1968). Жодна з прочитаних його книг не пройшла для мене марно. Так, час від часу я натрапляю на щось, що може змусити мене насторожитися, але набагато частіше там зустрічаються глибокі, проникливі думки про Літургію, стосунки з Богом, людське суспільство чи природу. Хтозна, як відреагував би цей великий вчитель на той наступ на Церкву — зовнішній і внутрішній, — який розгортався вже на схилі його літ.
Якщо копнути трохи глибше, стає зрозуміло, що хибне уявлення про священство у 1968 році було масовим явищем як у самій Церкві, так і за її межами. Репутація католицького активіста Сесара Чавеса (1927–1993) сьогодні заплямована обґрунтованими звинуваченнями в сексуальних зловживаннях. Того ж 1968 року він оголосив голодування (піст) на знак протесту проти несправедливого ставлення до аграрних робітників. Крім того, він виступав із промовами в багатьох містах, зокрема й у Нью-Йорку. Під час своїх нью-йоркських виступів він розповів про те, як Церква та священники долучилися до робітничого руху:
Священники були поруч із нами до, під час і після страйку. Священники з Каліфорнійського служіння мігрантам, Кріс Гартмайєр та Джим Дрейк, залишалися з нами від самого початку. Вони зазнали утисків у своїй церкві через це служіння, і ті страждання, на які вони пішли, були заради мігрантів та справедливості. Саме завдяки їм ми навчилися розуміти важливість церковної підтримки в нашій боротьбі. Церква — це та єдина сила, яка надає допомогу, ніколи не ставлячи умов та не просячи про послуги у відповідь.
Якими ж справами займалися священники? Вони допомагали поширювати профспілкові матеріали: «Я навіть літав на літаку разом із двома священниками, — згадував Чавес, — щоб транслювати наші заклики до штрейкбрехерів із висоти семисот футів». Але, за словами Чавеса, висвячені Христові служителі виконували й цілком буденні завдання:
Священники та служителі займаються всім підряд: і підлогу замітають, і листівки розносять. Вони створили справжній рух «робітників-священників». І в полі, і в штабі душпастир та робітник працювали пліч-о-пліч. Відтак стає зрозумілою важливість християнського вчення для простого трудівника та його боротьби за власну гідність. Нині з нами постійно працює священник-францисканець.
Відомі активісти з-поза меж Церкви також не залишилися осторонь. Сол Алінскі, якого вважають ідеологом «громадського активізму», не був чужим у вищих ешелонах католицької влади. Назва документального фільму 1968 року про Алінські говорить сама за себе: «Сол Алінські йде на війну». Найперші слова цього документального фільму стосуються споглядального життя:
Я гадаю, що той, хто йде в монастир і починає молитися за спасіння людства, не роблячи при цьому ні хр*на, а просто сидить там і молиться… я гадаю… згідно з моїм сприйняттям Бога, коли цей хлопець постане перед судом, суддя подивиться на нього і скаже: «Ах ти ж мерзенний виродку».
Судячи зі зростаючого відтоку богопосвячений осіб, які покидають свої спільноти, та священиків, які залишають священство або займаються політичним активізмом вдома (брати Берріган) і за кордоном (теологія визволення), багато католицьких релігійних і священиків, схоже, погоджувалися з Алінскі.
Католицька віра публічних діячів була на видноті в 1968 році, особливо в образі легендарної родини Кеннеді. Роберт Ф. Кеннеді (1925–1968), сенатор, генеральний прокурор і католицький батько багатьох дітей, був убитий у 1968 році. Чи міг саме він стати тим, хто перекинув би міст через прірву та об’єднав традицію, лібералізм, молодь і справедливість?
Або ж ажіотаж навколо його переродження як духовного провидця (на зміну образу владного політика) — це лише вияв ностальгії католиків, прихильників Демократичної партії, подібна до тих фото каліфорнійської родини Браунів, де Джеррі позує в єзуїтському габіті? Чи був він передвісником «католицизму знаменитостей»? Наприклад: Мартін Шин, заарештований на антиядерній демонстрації; Сьюзен Сарандон у ролі сестри Хелен Преджан; Дороті Дей, що сидить під час протесту, а над нею височать загрозливі поліцейські посіпаки; або Папа Іван Павло II, якого на Всесвітніх днях молоді вітають як рок-зірку.
Остання католицька смерть, про яку я згадував, — це мій дядько Ден. Мені було майже сім років, коли він помер. Я пам’ятаю його, але лише з дитячої перспективи, доповненої деякими деталями, які мені розповіли мама й дідусь. Він ніколи не був вівтарним хлопчиком. Він не здавався особливо побожним. Служба в піхоті у В’єтнамі змінила його. Він помер з пістолетом. Мабуть, існувало милосердне тлумачення його останніх миттєвостей, адже його поховали на освяченій католицькій землі, поруч з іншими католицькими членами родини, куди я іноді ходжу помолитися.
Це був рік католицької смерті. Смерті знаменитостей, братів і вчителів Віри.
Незабаром календарі Церкви зміняться. Незакінчена Вавилонська вежа повернеться — безліч язиків, але не вогняних, а запилених, — що галасуватимуть, вимагаючи уваги від байдужого світу, ігноруючи рештки латини, що відмирає — зневаженої, висміяної й опльованої латини, нібито ворога розуміння й залученості, того охоронця, що не давав молоді пуститися в танок на карнавалі літургійного свавілля. Але потайки дещо з латини вижило з волі Америки. E pluribus unum: з багатьох — одне. Novus ordo seclorum: новий порядок віків. Annuit coeptis: [Він] сприяє [нашим] починанням. Ці спритні масони знали свою справу!
1968 рік став свідком виклику авторитету Церкви та базовому біблійному принципу: плодіться і розмножуйтеся. Папа Павло VI, нерішучий Гамлет сучасного папства, діяв рішуче, опублікувавши енцикліку Humanae Vitae, в якій заявив, що католицизм вважає контрацепцію внутрішньо злом. Повстання на вулицях Парижа віддзеркалилося серед католицького духовенства й мирян та в широкому публічному протесті проти цього вчення. Насолода стала головною, а не продовження роду. Крім того, у 1968 році «експерт із питань населення» Пол Ерліх кинув свої теорії про перенаселення у центр світової уваги. Він аргументував за скорочення населення — за необхідності примусовими засобами. Ерліх (1932–2026) опублікував свою першу книгу The Population Bomb у 1968 році. Громадськість — і католицька, й інша — воліла слухати Ерліха, а не Папу.
За іронією долі, той самий понтифік оголосив 1967–1968 роки «Роком віри». Саме тоді Павло VI скасував обов’язкову для кліру «Присягу проти модернізму» святого Пія X, запропонувавши натомість значно м’якший варіант. У 1968-му Папа Монтіні оприлюднив своє «Визнання віри Божого народу» (Credo), яке й досі має добру репутацію, проте воно не змогло стримати смертоносної тенденції до руйнування церковного авторитету. Навряд чи можна вважати збігом, що посеред цієї «автодеструкції» архієпископ Марсель Лефевр зрікся посади настоятеля згромадження Отців Святого Духа — на той час потужної місіонерської спільноти, що працювала в Африці. Лефевр відчував, що не може прийняти змін, яких прагнули члени товариства, апелюючи, зокрема, до документа Другого Ватиканського собору Perfectae Caritatis («Про оновлення чернечого життя відповідно до сучасних умов (aggiornamento)»).
Чи стали справи в суспільстві кращими через 58 років? Я думаю, багато хто вважає сучасне суспільство ще більш розбалансованим, ніж воно було в минулому столітті. А що ж Церква? Коментатори проголошують її смерть не одне століття. Та якщо вона зуміла вижити в часи такого лихоліття, як 1968 рік, то вона здатна вистояти в будь-яку бурю.
Автор: Грег Кук — письменник і мирянин-католик, який живе зі своєю дружиною в Норт-Кантрі, штат Нью-Йорк. Його дописи можна знайти на платформі Substack: Quod Scripsi, Scripsi.
Джерело: Crisis Magazine
Також читайте: Позиція: Тривожний феномен священника-знаменитості
Примас Нідерландів пояснив причини теперішніх потрясінь в Католицькій церкві
Які причини виходу з Церкви? Священник проаналізував причини відкритої і тихої апостазії
Повязані записи
