Пророчими для українського народу стали слова письменника Василя Барки, які мають навіки закарбуватись у нашій пам’яті завдяки його безсмертній книзі «Жовтий Князь»: «Слухай мене, не вір, як казатимуть: он або он народ великий, бо наплодилося багато і багато крику роблять, — е, то ще не все! Ти подивись, яке там серце! Раз серце собаче, то і народ малий, і зведеться здорове число їхнє нінащо. А побачиш серце, повне добром, то знай — народ великий, перед небом високо став. Хоч не числиться багато, колись побільшає».
Переживши три страшні Голодомори, війни та інші трагедії, український народ все-таки вистояв, серце його не зачерствіло, і душа не змаліла. Звісно, сьогодні ми переживаємо важкі часи війни на сході України, коли гинуть найкращі сини та доньки нашої багатостраждальної землі. Та, пропри все, – це час, коли формується істинна державність, відроджуються національний дух та міцніє жертовна любов до свого рідного.
Сьогодні, як ніколи раніше, ми не маємо права забути про моторошно-криваві роки Голодоморів. Цієї суботи вкотре будемо вшановувати пам’ять тих, які загинули, і тих, які вижили. Будемо молитись та запалювати свічки, аби душі українців, закатованих нелюдськими системами, диявольськими режимами, знайшли свій шлях додому.
З сумом та любов’ю в серці обіцяємо ніколи не забувати!
День пам’яті жертв Голодоморів 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років Україні – це щорічний національний пам’ятний день в нашій державі, що припадає на четверту суботу листопада.
Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам’ятників жертвам Голодоморів в Україні.
До 2008 року церемонія відбувалася перед пам’ятним знаком на Михайлівський площі в м. Києві, однак після відкриття Меморіалу жертв Голодомору була перенесена туди.
О 16.00 год. оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам Голодоморів. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.
Нагадуємо, указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 р. називається «День пам’яті жертв Голодоморів».
Дорогі читачі «Духовної величі Львова»! Про важливість вшанування цих тривожних роковин, про три страшні Голодомори, зокрема про Геноцид українського народу в 1932-33 рр., із нами поділились представники духовенства нашого міста та країни, – як християни, так і представники інших релігій.
о. Степан Сус, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ:
«Український Голодомор 1932-1933 років – це жахіття людської історії. Люди загинули тільки через те, що вони були українцями і хотіли жити щасливо на своїй землі. Ми повинні згадувати кожного українця у своїх молитвах, адже згадка спонукає нас бути мобілізованими і ніколи не допустити, щоб хтось хоч подумки дозволив собі відібрати у нас хліб, що є символом життя».
о. Григорій (Ґжеґож) Драус, настоятель парафії Святого Папи Йоана Павла ІІ РКЦ (вул. Хуторівка 35А; каплиця Філософсько-богословського факультету УКУ):
«У ці дні маємо звертатися до пам’яті, не може йти мови про шукання помсти, винних. Маємо зосередити увагу на стражданнях, на сльозах невинно убієнних, які є прийнятими і знаходяться біля Христа. Про це, зокрема, можемо зрозуміти із ікони «Страшний Суд». На ній зображено посудину із сльозами невинно страждаючих. Вони є прийнятими і знаходяться біля Христа Бога. Коли бачимо страждання, то ставимо запитання: «А де був тоді Бог?». Треба віри, щоб побачити це страждання. Господь через свого Сина прийняв страждання та біль всіх людей, які є на землі. Біблія говорить, що Ісус у пустелі відчував голод. Коли ми голодні, то теж відчуваємо страждання. Важливо також звернути увагу на тих людей, які сьогодні недоїдають, які страждають. Ми маємо знати і ніколи не сумніватись, що сльози і біль невинних для Господа не є забутими». «Мої скитання тобі відомі, сльози мої збери в бурдюк твій: чи ж не записані вони у твоїй книзі? »(Пс. 56:9).
протоієрей Михаїл Сивак, проректор Львівської Православної Богословської Академії, клірик кафедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці:
«Існує таке латинське прислів’я: «Historia est magistra vitae» («Історія є вчителькою життя»). Тому всі події, які мали місце в історії, які відбувались, – це все відкрита книга, по якій повинні вчитись всі ми. Що можна робити, що не слід робити, які були історичні події, які наслідки цих подій тощо. Дуже часто буває так, що люди не роблять для себе ніяких висновків з уроків, які дає нам історія, з того, що було в минулому, і повторюють ті ж самі помилки. Аналогічні речі ми бачимо в теперішній час, наприклад, стосовно війни на сході України: скільки воїн було в історії, скільки проблем і скалічених сімей ці війни принесли, – і зараз знову стаємо свідками агресії на нашу державу, і ці люди ніяких уроків з історії не роблять. Те саме стосується і Голодомору. Насамперед, ми повинні цю страшну подію пам’ятати для того, щоб у майбутньому такого не було; проте не лише ми не маємо права забувати про цю трагедію, але й ті люди, які погано до нас ставляться. Крім того, нашим завданням є шанувати пам’ять тих людей, які загинули від Голодомору, і за них молитись. Найважливіше – підтримувати наших рідних, близьких, прапрадідів, прабабусь, які померли у ці страшні роки саме молитовно. Тому, вшановуючи ці дати, ми маємо насамперед вшанувати їх щирою заупокійною молитвою, а ще – просити в Бога та докладати власних зусиль, щоб такого лиха більше у майбутньому не повторилось».
ігумен Маркіан (Каюмов), прес-секретар Львівської єпархії Української Православної Церкви:
«В останні дні листопада український народ завжди згадує про одну із найбільших трагедій у власній історії! Ця тенденція зворушує, адже пам’ять про ті жертви, які приніс наш народ, жива сьогодні. Голодомор зачепив родини кожного з нас, тому ця пам’ять повинна бути для нас уроком і на майбутнє! Згадаймо в ці дні передумови, що спричинили геноцид українців! Народ захопився ідеологією, яка передбачала побудову земного Раю без Бога, історію нашого народу вершили чужоземці-антихристи: більшовики спершу нищили душу народу, а потім взялись і за знищення фізичне! І ми сьогодні, прихиливши голови у скорботній молитві, повинні винести урок для нашого сьогодення і майбутнього! Ніколи без Бога людство не збудує власного щастя і ніколи чужинець не принесе кращої долі в рідну домівку! Ось ці важливі фактори ми маємо переосмислити і закарбувати у власній свідомості. На жаль, не всі ще усвідомили ці прописні істини, які написані кров’ю в історії України, тому, напевно, ми знову переживаємо страшні скорботи. Проте віруюча людина завжди знає, що Господь ніколи не допускає більших випробувань, ніж людина може перенести, і що завжди після випробувань приходить втіха від Небесного Отця».
о. Андрій Сокальчук, настоятель парафії Покрови Пресвятої Богородиці Української Автокефальної Православної Церкви:
«Час біжить невпинно, і з кожним роком відносить нас все далі від страшних днів 1932-33 років, та років, коли відбувались два інші Голодомори українського народу. Разом із тим, події, які стались у ці важкі для нашої історії часи, стають все ближчими. Адже залишились пам’ять, спогади тих людей, які пережили ті похмурі голодні роки. Моторошно навіть слухати, як помирали люди, пухли від голоду діти, крізь сльози просячи у батьків хліба, як дихали братські могли, бо багато із похованих були ще живими. Це направду страшно! А ще гірше, що у сучасному світі та суспільстві, маючи доступ до інформації та спогадів очевидців, є люди, які стверджують, що Геноциду не було. Саме тому, на мою думку, дуже важливо відзначати ці роковини, щоб про ті криваві роки люди говорили і пам’ятали, щоб цю пам’ять передали нашим нащадкам, щоб ніхто більше не насмілився переписати нашу історію, та щоб наші діти знали про те, що були не просто Голодомори, а справжній Геноцид українського народу. Тому День пам’яті жертв Голодоморів пропоную і закликаю всіх провести молитовно, згадати всіх наших братів та сестер, які загинули від страшного голоду, а вогник наших запалених свічок нехай зігріє їхні душі».
шейх Саід Ісмагілов, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма»
«Такі трагічні сторінки в історії нашої держави, власного народу – як Голодомор 1932-33 рр. та два інші Голодомори – ніколи не можна забувати. І тому вшанування цих роковин є актуальним для молоді не лише у 21-му столітті, а й завжди. Тому що такий Геноцид як Голодомор, що був влаштований проти українців, – це, по-перше, трагедія, яку потрібно пам’ятати, за людей, які загинули, потрібно молитись. А, по-друге, це дає молоді розуміння, що не можна вірити тим, хто каже, що вони брати. І не можна ніколи, щоб така трагедія повторювалась. В Україні не може бути більше таких Геноцидів. Якщо молодь, якщо весь український народ забуде, якщо пам’ять буде дуже короткою, такі жахливі події можуть знову повернутись. Для єднання нації, для єднання всіх українців вшанування цих роковин є дуже важливим. Зараз існує велика кількість спроб розірвати нашу країну, єдність нашого народу. Діє дуже велика і потужна пропаганда проти Української державності, Української Незалежності, проти того, щоб український народ відчував себе народом. Тобто, є ідеології, які спрямовані на те, щоб переконати нас, ніби ніякого окремого українського народу немає. Для того, аби зберегти свою ідентичність, єдність, братерство, свою Україну, свою національну свідомість, потрібно, щоб представники всіх релігій, всіх національностей, що складають українську політичну націю, не лише пам’ятали ці жахливі події, але й демонстрували свою єдність у молитві за померлих жертв цього Геноциду, у підтримці свого народу, і у своїй спільній духовній єдності задля опору отаким-от ворожим думкам і ворожим настроям проти України».
Підготувала Лідія Батіг
Повязані записи
