«Я виконав його завдання й тому тепер розказав те, що досі пильно зберігав в глибині моєї душі».
Що дізнався про майбутнє українського народу ще на початку XX ст. о. Йосиф Схрейверс ЗНІ? Про це він розповів сам, описавши в 1925 році свої містичні переживання та роздуми, які трапилися з ним в Унівському монастирі. Ця історія отримала назву «Ангел України».
Чи є в України Ангел-Хранитель?
Кожен із нас — охрещених в Ім’я Пресвятої Трійці — має свого Ангела-Хранителя, можливо, не одного. Та чи має свого Ангела-Хранителя Україна? Хоча б тому, що й вона була охрещена понад тисячу років тому.
Та звернімо увагу, що про це говорить Святе Письмо — Біблія. Звичайно, у ній не згадується Україна, але частково відслоняється відповідь на наше запитання.
До прикладу, в Старому Завіті розповідається, як пророк Даниїл отримав від Бога важливе одкровення про час приходу Месії та майбутнє єврейського народу (див. Дан. 9, 22-27). Хтось може здивуватись, але час приходу Христа було передбачено і записано. Саме тому ми читаємо в Євангелії від Луки, що в часи проповіді Івана Хрестителя «народ чекав, і всі роздумували в серцях про Івана, чи він часом не Христос» (Лук. 3, 15). Чому? Бо юдеї знали, що, згідно з пророцтвом Даниїла, Месія має ось-ось об’явитися.
Отримавши таке вагоме об’явлення та зрозумівши, які важкі випробування чекатимуть на євреїв через те, що Месія буде ними відкинутий і вбитий, Даниїл почав постити і молитися за свій народ (Дан. 10, 1-3). Однак відповідь не приходила — здавалося, що Небо мовчить. Пророка охоплював відчай.
«Улюбленої їжі я не їв, а м’яса та вина навіть не брав у рот. Я не намащувався пахощами аж до закінчення трьох тижнів-днів», — розповідає Даниїл.
Відповідь була несподіваною. Перед пророком з’явився Посланець із Неба — ті, хто був поруч, нічого не бачили, але відчули «великий жах» і втекли. Те, що почув Даниїл, його здивувало — Посланець розповів, що молитва була вислухана Богом вже в перший день, і пояснив, чому відповідь затрималась.
«Володар (князь) перського царства протистояв мені двадцять один день», — розповів Небесний Посланець, — «але Михаїл, перший із верховних владик (князів), — прийшов мені на допомогу , коли я залишився з царями Персії. Тому я прийшов, аби пояснити тобі, що буде з твоїм народом в останні дні, бо видіння стосується майбутнього».
Він пояснив Даниїлу, що повинен повернутися, «щоби далі боротися з володарем Персії». «Коли ж я відійду, з’явиться володар Греції. Але зараз я тобі сповіщу написане в Книзі Істини, і немає нікого, хто б мене підтримав у цій боротьбі (проти отих), крім Михаїла, вашого владики».
Про що взагалі йдеться? Хто такі ці князі-владики? Хто такий Михаїл, хто такі царі Персії та володар Греції, що вони могли впродовж трьох тижнів перешкоджати Посланцю з Неба? Висновок такий: йдеться не про людей, а про ті самі «начала, влади, світові правителі темряви цього віку» — про «піднебесних духів злоби» (пор. Еф. 6, 12») – князів, що панують у повітрі (пор. Еф. 2, 2). Не важко здогадатися, що Михаїл, який їм протистоїть, – це той самий «Вождь (начальник) Господнього війська» (див. Іс. Нав. 5, 13-15), знаний нам як Архангел (Архистратиг) Михаїл, що воює та перемагає «великого дракона», «давнього змія», «котрий зоветься диявол і сатана» і його ангелів (див. Об. 12, 7-12).
Чому ж ці духи названі царями, князями, володарями «Персії», «Греції», а Михаїл – захисником «народу Даниїла»? Здогадатись не важко: очевидно, що за кожним народом, за кожною країною закріплені добрі (Богом) і злі (Сатаною) ангели. Не випадково церковна традиція проголошує святих чи ангелів покровителями того чи того міста, села, краю або навіть народу. І, мабуть, це одна з причин, чому деякі нації несуть на собі ту чи іншу печать – вдачу, нахили, характер. Покоління змінюються, науково-технічний прогрес крокує вперед, приходять і відходять земні правителі, а духовні володарі міст, країн і народів залишаються ті ж самі.
У 1914, 1917 і 1923 роках бельгійський редемпторист о. Йосиф Схрейверс мав зустрічі, подібні до тієї, яку пережив біблійний пророк Даниїл. Священнику також об’явився Небесний Посланець, який одразу не відкрив свого імені. Це сталося в Уневі – в монастирі. Між ними відбулася розмова, яку о. Йосиф пізніше описав. Хтось називає цю розповідь алегорією, але, читаючи її, розумієш, що йшлося про реальну зустріч. Тим більше, що подібний досвід мали й інші старозвітні та християнські містики впродовж усієї історії Божого Народу.
Хто такий о. Йосиф Схрейверс?
Як було вказано вище, це ієромонах зі Згромадження Найсвятішого Ізбавителя із Бельгії, за національністю — фламандець. Отці-редемптористи прибули в Україну на запрошення митрополита Андрея Шептицького в 1913 році. Український Мойсей побачив, які великі плоди приносить ця чернеча спільнота по цілому світові, тому хотів, аби вона з’явилася в Греко-католицькій церкві. І не помилився.
Редемптористи внесли неоціненний внесок у духовне пробудження Галичини, Західного Поділля та Волині, а також у місцях розсіяння українців по світі. Із їхнього середовища вийшла ціла плеяда видатних пастирів, проповідників і духівників, а також – новомучеників та ісповідників. Варто лишень згадати імена блаженних владик Василя Величковського та Миколая Чарнецького, а також Івана Зятика, Зенона Ковалика, Слуг Божих Романа Бахталовського та Мар’яна Галана… Ісповідників нашого часу — отців Богдана Гелету та Івана Левицького, які пройшли через російський полон. Та багато інших – братів, отців, архиєреїв.
Самі ж ченці-редемптористи черпали натхнення від свого засновника — Учителя Церкви, святого Альфонса Ліґуорі. А «Морською Зорею» для Спільноти завжди була Пресвята Богородиця, чудотворну ікону Неустанної Помочі Якої ввірив Згромадженню в 1867 році блаженний Папа Пій IX.
Отець Йосиф Схрейверс був якраз тим, хто закладав фундамент східної гілки Згромадження на українських землях – він присвятив себе цьому служінню впродовж 20 років і допоміг сформуватися святому легіону пастирів, проповідників, мучеників та ісповідників із цього Згромадження. Розповідь про цю святу людину, яка безмірно полюбила український народ, вимагає окремого матеріалу. Тому немає нічого дивного, що саме йому об’явився Той, Хто особливо вболіває за Україну. І що саме отцю Схрейверсу він довірив важливе одкровення щодо нашого народу та його майбутнього.
Також читайте: О. Богдан Гелета ЗНІ: У боротьбі з власним гріхом ми вириваємося з трагедії, яка нас спіткала
Містика в Уневі
У своїй розповіді отець Схрейверс відзначає особливу роль Унева в історії українського народу. Аналізуючи минулі часи обителі, він звертає увагу на те, що в минулому монастир василіян в Уневі посідав визначне місце. «Упродовж свого існування він був потужним осередком матеріяльного й духовного добра для українського народу й водночас могутньою фортецею, яка часто боронила населення від татарських навал. Мешканці Унева ставилися до замку з глибокою пошаною та з певним страхом».
Звідки з’явився той «певний страх»?
Отець Схрейверс пояснює: «Річ у тім, що цей славний монастир, хоч і занедбаний протягом десятків років, все ж таки мав мешканців, і між людьми поширювалися достовірні оповіді про дивні появи, які спостерігалися в монастирі… Якось увечері три монахи увійшли до церкви, що розташована на внутрішньому подвір’ї монастиря, а коли вийшли, за ними не лишилося ні сліду. Подібних випадків — чимало; були й свідки тих дивних подій».
Більш того, священник відзначає, що монастир в Уневі був наче створений для загадкових оповідей. Таємничої містичності додавала й навколишня природа. Саме сюди перед самим початком Першої світової війни на запрошення митрополита Андрея прибули перші редемптористи з Бельгії. Однак невдовзі після того, 28 червня 1914 року, туди прийшли москалі… Ще не ті, що з червоними зірками та «смертю і голодом», але й ці тримали в руках списки галичан, яких треба ув’язнити, виселити, пограбувати. Все українське було заборонене, українські установи закриті, багатьох свідомих українців ув’язнено… Навколо обителі нишпорили шпигуни, мародери та ґвалтівники. Прийшли і до о. Йосифа Схрейверса.
Також читайте: Львівський історик Данило Кравець про Православний Львів та церкву «на Короленка»
«В Уневі мене відвідали два посланці Петроградського “Святого Синоду” — Львівський губернатор граф Бобринський, який наказав нам покинути Галичину, та Євлогій, православний єпископ, з кількома апостатами (греко-католики, які перекинулись на московське православ’я, ред.) та Перемишлянським комендантом присягалися нас знищити…», — згадує бельгійський редемпторист.
За його словами, «кожен новий день приносив нові випробування, і жодної допомоги, поради, підтримки».
Що передувало з’явленню Гостя з Потойбіччя?
Цілком природно, що о. Йосиф сильно тим всім переймався. Він не знав, що принесе завтрашній день – непевною була не лише його доля, але й майбутнє братів у монастирі, українського народу, Європи і навіть Церкви. Це становище дуже нагадувало історію з Даниїлом та скрутним становищем, у якому опинився його народ. І як у випадку зі старозавітним пророком, на біль серця Божого чоловіка прийшов відгук із Неба. «Якось 29 жовтня 1914 року, як ніколи, мені не давали спокою сумні передчуття. Було це ввечері. Я вийшов трохи перейтися під височезними смереками монастирського парку. На дворі завивав вітер, настрій у мене був понурий. Пригадалися події останніх кількох тижнів. Мої плани щодо відродження українського народу й праці серед його нез’єдинених синів (так тоді називали в католицькому середовищі православних, ред.) розвіялись… Поволі й сумно походжав під великими деревами та прислухався до скрипіння їхнього віття, якими бавився вітер».
Увечері того жовтневого дня о. Йосиф Схрейверс молився в домашній каплиці біля стародавньої вежі довше, ніж звичайно. Його кімната була на другому кінця довгого коридору. Решта братів мешкали в іншій частині будівлі. Було безлюдно. Якось гості обителі розповідали, що бачили саме там (у видінні) священника в ризах, який ішов до каплиці служити Божественну Літургію.
Йосиф Схрейверс не був містиком, і хоча вірив у Бога та існування духовного світу, але не довіряв подібним історіям. Особистого знайомства з духами у нього не було. Через це бельгійцю було важко зрозуміти місцевих людей, які з великим подивом дивились на безстрашних монахів, що живуть у тих дивних келіях — «над церковним подвір’ям, де під землею спочивають сотні кістяків українських панів і ченців з прадавніх часів».
Та хоча подібні розмови отця не лякали, проте відчуття, що поруч є хтось невидимий, у нього все ж таки з’являлися.
Також читайте: «Випадкова» дорога в монастир: як Господь відкрив Василію Величковському його покликання
Зустріч
І це сталося. Отець Йосиф «справді зустрів її – …у кінці коридору я побачив постать у довгому чорному плащі. Мені перехопило дух, і я стояв, як вкопаний… Схилена постать наближалася поволі й, зупинившись біля мене, сказала: “Не бійся, той самий ідеал поєднав нас у цій келії”».
Ці слова «з Царства Спокою» не налякали священника, а навпаки – додали сміливості. Приглушеним голосом він запитав у незнайомця: «Хто ж ти, дивний духу, чого хочеш?».
«Постать випросталася: “Я віками вже перебуваю в цій келії… Я охороняю ЇЇ, бо вона — моє царство. Для мене — велика втіха зустрітися з кимось, хто розуміє й поділяє мій смуток”».
«Той спокійний голос з иншого світу був переповнений глибокою тугою. Після короткої мовчанки, яку я не наважився порушити, він заговорив далі: “Мій нарід страждає під чужим ярмом, він не свідомий, він бідний, він зневажений. Щоб заробити на кусень хліба насущного, змушений іти далеко в чужі краї та працювати невільником. Він має бути великим, сильним і славним, як инші народи. Його найбільше нещастя в тому, що втратив свою віру, й тирани відібрали в нього надію на краще життя”».
О. Йосиф поцікавився у духа, яка причина постійного гніту України та хто в цьому найбільше винен — «чи росіяни-фанатики, чи варвари-татари, чи Австрія із своєю політикою, чи Польща — через свою?..» «Дух раптово перервав мене: “Ви, смертні, про все судите своїм обмеженим зором. Певно є такі, що завинили, та тільки Бог їх судитиме. Я не прийшов, щоб учити тебе мстити, ані ненавидіти. Спасіння мого народу — в любові, згоді та єдності, — обличчя духа ставало дедалі виразнішим і раптом засяяло. — Спасіння мого народу недалеко. Всевишній полічив його страждання. Вже скоро й чаша наповниться”, — сказавши ці слова, постать схилилася, немов прощаючись. І справді, я стояв сам у довгому монастирському коридорі. На дворі шумів вітер, глибоку тишу порушив крик сови…».
«О Мати України…»
Заснути після такого отець не зміг. Однак він відчував як його переповнила якась велика і водночас добра сила. Священника не полишало запитання: з ким він розмовляв? Він робив припущення, що це міг бути хтось зі засновників Унівського монастиря, або ж його зодчий… Однак найбільше вразило отця Схрейверса глибоке болісне співчуття того Духа через долю українського народу. Отець поринав думками у минуле обителі, розмишляв про важку долю народу і про те, як могла би відродитися Україна. У тих роздумах він зайшов до церкви та став на коліна перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці.
«Ніколи не здавалася вона мені такою величною й милою, як тепер. Люба небесна Мати зі своєї Унівської святині оберігала весь український нарід! Так, це Вона допомагала зводити могутню келію з школами, монастирем та забудовами — ознаками великого українського минулого. Це Вона притягувала до Унева тисячі чужинців, наче символ мільйонів вірних, розкиданих Україною й Америкою. Це Вона біля стін монастиря зродила зі землі чудотворне джерело, щоб подати сили тим, хто прагне святости й волі. Із моїх уст мимохіть полились слова молитви: “О Мати України, дай своєму народові істинну віру й ясну волю; я віддаю на те всі свої страждання, всі свої труди й навіть своє життя”. Палко полилась та молитва в мені, коли московська армія залізною рукою намагалась знищити прадавню святиню… Ні, Божа Мати не покине свого народу», — пише о. Схрейверс.
Молитва зміцнила дух священника. Він згадував останні слова таємничого гостя, і вони пробуджували у ньому довіру і надію. Після розмови з істотою із Потойбіччя він все ще не міг повернутися до реальності. Та життя продовжувалось. Московські попи намагалися захопити галицькі храми, царські жандарми шпигували за католицькими монахами, і навіть російський комендант Перемишля проводив з отцями ідеологічну роботу, дискутуючи з ними про богослов’я та обряди і не забуваючи натякнути, що вижене ченців з Унева. Це, звісно, пригноблювало та лякало. Однак колесо історії продовжило свій рух: австрійці прогнали росіян далі на Схід, але ніхто не знав, чим обернеться та війна в майбутньому.
Також читайте: О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Правдива переміна світу походить не від революцій, але від святих»
«Ще багато крови спливе»
День 29 лютого 1917 року закінчився жахливим буревієм. Спостерігаючи за цим природним катаклізмом, отець Схрейверс розмірковував про Боже Провидіння. І знову ж таки бачимо подібність із Книгою Даниїла — старозавітний пророк також поринав у роздуми, споглядаючи світ навколо себе намагаючись розпізнати невидиму Божу Руку.
«Думалося про те, якою маленькою є людина перед грізними силами природи, яким безсилим є все земне, що минуще, думалося про Боже Провидіння, яке в своїх руках тримає долю кожної істоти й кожного народу, руйнує їх та воскрешає до нового життя. Перед моїми очима з’явилися образи історії з її війнами, древніми державами — Вавилонською, Перською, Грецькою, Римською. Всі ті народи жили стільки, скільки Бог їм призначив: потім на їх місці з’являлися инші. Який нарід може похизуватися вічністю й пануванням над світом? Ті сірі мури, серед яких я походжав, бачили десятки поколінь, що існували та минули. Чи ті старі плити гробниць, що встелили подвір’я, чи вони зі своїми написами не є свідками безвартісности та марнотности всіх речей?».
Посеред задуми та снігового вихору отець Схрейверс знову побачив видіння, але зовсім інакше, ніж в перший раз.
Ось як він його описав: «Гострий подув вихору вивів мене зі задуми та лунко вдарив об мур монастиря, і враз з’явився осяйний лицар на білосніжному коні. Склалося враження, що його шати й збруя походять із козацьких часів. Звідкіля він узявся? Чи, може, повстав з одного з тих гробів, що їх так багато на цьому подвір’ї? Він проїхав повз мене, і я почув короткі слова, вимовлені поривчасто й з притиском: “Боже благословення з нами… Воля сяє… але ще багато крови спливе… Терпи, дорога Україно, ти будеш велика й вільна…” Лицар зник. Здавалося, що він ішов на боротьбу проти невидимих ворогів. Залишив по собі тільки пекучий жаль у моєму серці, не дав мені промовити до нього жодного слова. Як я тужив за його поверненням! Але недарма…».
Раптом сніговий буревій затих, стало спокійно.
Отець Йосиф був водночас і щасливий, і збентежений. В його голові було більше запитань, ніж відповідей: «Хто був той лицар? Чи це мій колишній загадковий відвідувач? З якої битви він повертався? Які нові криваві нещастя пророкував українському народові? Коли нарешті засяє день остаточної перемоги?».
А вже за кілька днів з Росії прийшла звістка про падіння царату. За дивним збігом обставин, буря шаленіла саме того дня, коли в Росії по факту остаточно впав царський трон. «Так, саме тоді все те діялося і не дивно, що шаленіла така буря. Дивний збіг обставин: сотворена природа, політичні сили й невидимий світ співпрацювали тоді. Докладено всіх зусиль, щоб знищити потвору, яка віками пригнічувала волю та переслідувала справжню віру», — описує свої враження отець-редемпторист.
«Через кілька днів після визволення звідусіль надходили веселі новини. Сибір спорожнів, тюрми відкривали свої брами, Голову Католицької Церкви в Україні — Митрополита Андрея випустили на волю. Кожний уярмлений нарід старої Росії, немов натягнута стріла, ринув до колишньої свободи й незалежності. Україна також пережила порив до своєї давньої волі. Та все те було занадто гарним, щоб довго існувати. Останні слова загадкового лицаря застерігали від жорстоких несподіванок. Боротьба не скінчилася ні в Росії, ні деінде. Щодня часописи сповіщали про нові кровопролиття. Німеччина, зранена в саме серце, розпочала війну. Америка вступила у війну, Франція й Англія об’єднали всі свої сили, найбільші людські генії ламали голови над смертоносними винаходами, щоб завдати супротивникові останнього удару», — продовжує розповідь священник.
Побоювання отця Схрейверса, так само, як і провіщення осяйного лицаря на білосніжному коні, виявилися пророчими. На зміну царату в Росії до влади прийшли «сп’янілі від перемоги маси». Вони «обернулися на тиранів, цвіт нації безжалісно винищили, кожен опір затоплено в морі крови». «Хто лише міг вибратися з того пекла, втік за кордон. На всю країну, вкриту трупами, наче хижий птах, кинувся голодомор».
Частина українців намагалися захистися від червоної зарази, але були й ті, кому подобалась більшовицька утопія, яка обіцяла всім «рівність», «братерство» та «свободу». На практиці за цими порожніми словами стояла страшна дійсність. Отець Схрейверс спостерігав за кривавими подіями і вони штовхали його в розпач. Тому він почав сумніватися у своїх видіннях – можливо, це було всього лиш плодом «нездорової уяви». Гість більше не повертався. А обставини склалися так, що надійшов час залишити Унівський монастир і самим ченцям.
Минуло чотири роки. Вони були дуже важкими для України. Схід країни опанували сатаністи-більшовики, Захід опинився під владою налаштованої вороже до українців Польської держави. Спогади про загадкового Духа в прадавньому монастирі залишалися чи не єдиною втіхою для отця Схрейверса.
Також читайте: О. Ігор Гнюс: «В старі добрі часи Папа оголосив би Хрестовий похід»
«Чому ти сумуєш, коли небо радіє?»
Тож коли в листопаді 1923 року у нього з’явилася можливість побувати в Уневі, священник нею скористався. Однак нічого не трапилось. В останній вечір перед від’їздом отець Схрейверс стояв на балконі, що виходить в парк.
Він чув, як співають «Світе тихий…» в храмі на Вечірній, та почав підспівувати. Перед його внутрішнім поглядом постало спустошення, ненависть та зневага, які прийшли разом з революціонерами на українську землю.
«Раптом почув я слова: “Чому ти сумуєш, коли небо радіє? — і побачив перед собою таємну з’яву. Не на мою відповідь, Дух продовжував: “Я передрікав тобі боротьбу, свідком якої ти став, то ж чому лякаєшся? Україна пролила свою кров за волю, і вона ту волю здобуде… На українській землі знову постане Хрест, хоча й не без крови. Для всього світу настануть страшні часи. День наближається, вже надходить вечірнє світло”».
Послання було дуже чітким і сильним. Однак Дух дав зрозуміти священнику, що він більше його не побачить. Те, що почув отець Схрейверс, глибоко вразило його. Подібно, як колись до пророка Даниїла прийшла відповідь з Неба, так і цього разу – в Уневі – Ангел України приніс пророче слово відважному місіонеру з Бельгії. Господь побачив його серце, сповнене щирим болем за український народ, та віру, яку мало хто мав (пор. Мт. 8, 10; Лк. 7, 9).
«Я запитав, хто він. “Смертний чоловіче, — відповів він, — ти питаєш, яке моє ім’я? Я вже сказав тобі, що в цій келії перебуваю від віків. Я часто хотів говорити з живими, як ось тут із тобою. Та ніхто ніколи мене ні про що не запитував. Я жив для мого народу й з моїм народом. Я зітхав над його нещастям. Я був з ним на вигнанні, в холодному Сибіру, в далекій Америці. Я вкладав йому в душу духа повстання проти несправедливости й кривди. Я вливав силу в душі його мучеників, що страждали за віру святу й свободу… А тепер на Сході й на Заході я розбуджу нових, хоробрих місіонерів, і вони знову принесуть віру в Ісуса Христа на українську землю. Я дам їм силу зносити страждання переслідувань, мук і смерти. Нехай сини мої проженуть страх з сердець, бо я — з ними. Скажи їм, хто я такий: я – АНГЕЛ УКРАЇНИ”».
«Він зник…», — розповідає отець Схрейверс. — «Я втратив надію побачити його знову. Я виконав його завдання й тому тепер розказав те, що досі пильно зберігав в глибині моєї душі».
Свою розповідь священник завершив зверненням до Ангела України: «О Духу дорогий, що зволив ласкаво мені показатися в мурах давнього Унівського монастиря, прощавай… Я прощаюся з Тобою, як з Приятелем, Як з Братом… Якби Ти показався й иншим… в їхніх душах, в їхніх серцях… Таке Твоє бажання, така й мета цих рядків».
Боротьба триває і вона не завершиться аж поки «на українській землі знову постане Хрест, хоча й не без крови».
Отець Йосиф Схрейверс відійшов по вічну нагороду 4 березня 1945 року в Римі в опінії святості.
Підготував Андрій Толстой
Основне зображення: Т.Г.Шевченко. Звільнення апостола Петра з темниці/t-shevchenko.name
Також читайте: Богородиця, яка об’являє Правду
Що написав єпископ Акіта щодо об’явлення, про яке свідчила Агнеса Сасаґава
Хто насправді розвалив Радянський Союз?
Повязані записи
