Святий Валентин чи святий Трифон: що святкуємо 14 лютого?

Православна церква України на своїй фейсбук-сторінці опублікувала вичерпне обґрунтування популярності та наповнення свята. «Святий Валентин до закоханих має такий самий стосунок, як і будь-який інший святий. “День святого Валентина” 14 лютого – зовсім не церковне свято, хоч і містить у своїй назві слово “святого”. Але справжні, канонізовані Церквою святі на ім’я Валентин у своїх житіях не мають фактів, які би хоч якось були пов’язані з популярними легендами про “покровительство закоханих”, “заборонені вінчання” тощо», – зазначають в ПЦУ, підкреслюючи: за загальновідомою легендою, святий Валентин нібито “вінчав закохані пари попри заборону жорстокого імператора Клавдія II”; проте у ІІІ столітті –  за часів життя реальних святих з іменем Валентин – взагалі ще не існувало особливого чину церковного вінчання. Тоді в Римській імперії шлюб укладався відповідно до громадянських законів, а християни брали шлюб з благословення єпископа. До того ж, заборона на шлюб воїнів регулярної римської армії, яка існувала протягом 180 років, була скасована імператором Септимієм Севером ще в 197 році, тобто ще до описуваних легендою часів.

 

Також читайте: День Валентина без святого

 

 

Також читайте: Священник ПЦУ: «Добру дружину чи чоловіка потрібно вимолити»

 

Але церковне свято 14 лютого таки є: «Православна Церква за своїм календарем сьогодні згадує пам’ять десятьох святих, серед яких є мученик Трифон, мучениця Перпетуя та інші. Римо-Католицька Церква цього дня вшановує пам’ять святих Кирила і Мефодія – слов’янських просвітників і покровителів Європи. А в “Римському мартиролозі” (це не загальноцерковний календар, а книга, де вказані місцеві дні пам’яті) 14 лютого вшановується пам’ять ще десятьох святих, серед яких є і святий Валентин».

 

Пам’ять святого мученика Трифона у цей день святкують не лише православні, а й греко-католики – і насправді постать цього святого не поступається ні в чому святому Валентинові – хіба, може, в романтичності. Тим часом житіє святого Трифона, з одного боку, нагадує звичну історію мучеництва ранніх часів християнства, а з іншого – з перших речень захоплює та вражає. «Ще коли він малим хлопцем був, доброзволив преблагий Бог вселити в нього благодать Духа Свого Святого і дарувати йому дар чудотворення, щоб не лише з уст тої дитини, а й із діл його чудесних звершити Собі хвалу. І зцілював різні хвороби, і бісів з людей проганяв святий отрок Трифон», – пише в Житії святого Димитрій (Туптало). Серед усіх тих чудес найвідоміше та одне з найзнаковіших – оздоровлення доньки римського імператора Гордіяна. Мудра й прекрасна царівна потрапила у владу злого духа й стала біснуватою; сам диявол дав знамення, за яким вигнати його з дівчини може лише юнак на ім’я Трифон. Його, за наказом імператора, пильно шукали – і з багатьох самозванців справді знайшли вбогого пастуха гусей у селі Кампсаді у Фригії. «Коли ж наближався святий до Риму, пізнав диявол прихід його і люто мучив дівчину, взиваючи: “Не можу більше тут жити, бо близько Трифон іде і через три дні прийде, не можу більше терпіти”. Так кричачи, лукавий дух вийшов з неї. На третій же день прийшов у град святий Трифон, і в царські був приведений палати, прийняв його цар люб’язно, пізнав-бо його цар зі слів тих, що їх біс, виходячи з доньки його, говорив: “На третій день Трифон прийде”». Зустрівшись зі святим, імператор попросив його про особливу ласку: дати побачити диявола на власні очі. Як говорить житіє, святий Трифон звершив строгий шестиденний піст, після якого іменем Господнім прикликав демона, що явився в образі чорного пса з вогненними очима. На запитання святого диявол засвідчив, що від нього убезпечені вірні та богобоязливі люди. «Приємні ж для нас діла такі: ідолопоклонство, наруга, перелюбодійство, чари, заздрість, убивство, гордість. Цими і подібними їм ділами люди обплутуються, наче сітями, відчужуються від Бога, Творця свого, і добровільно друзями нашими стають і з нами разом вічні муки приймуть», – після цих слів чимало челяді навернулося, цар же обдарував святого щедрими дарами й відпустив – та святий Трифон дорогою усе роздав бідним і повернувся до своїх гусей.

 

Вже пізніше, за часів цісаря Деція, розпочалося жорстоке переслідування християн. Трифона звинуватили за те, що він проявляє непослух імператорові та є християнином; спершу погрозами та вмовляннями намагалися відвернути від віри в Христа, а потім люто мучили – і відтак стяли мечем. Бог же прославив святого і по смерті, вчинивши його мощі джерелом великих чудес.

 

В цій історії, можливо, бракує саме тієї романтичної атмосфери, якою овіяна розповідь про заборонене кохання Валентина і доньки тюремника, або  про таємні вінчання і ризики заради любові. Саме ця складова і є основою комерційного свята Закоханих, яке, втім, нерідко губить мотив правдивої любові. Проте житія святих розкривають нам щось значно більше – історію Божої величі, яка проявляється у Його праведниках. І кожне це житіє говорить саме про любов – велику любов людини до Творця і Творця до людини, через яку людина одержує вічне життя. Ця любов не визначається єдиним днем – вона не має часового виміру, бо ніколи не переминає.

 

Також читайте: Протоієрей Назарій Лозинський: “Правильний акцент любові один – жертовність”

 

А ще одне свято сьогоднішнього дня – передсвяття празника Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Завтра Церква згадуватиме якраз цю зустріч – людини і Творця – що в найнеймовірніший спосіб відбулася в єрусалимському храмі. Цей день, в якому розмірковуємо про любов, може найкраще приготувати нас до пережиття зустрічі зі світлом, справжнього духовного заглиблення у подію спасення людини – найбільшого «освідчення», яке колись Господь вчинив щодо свого творіння, давши йому в спадкоємство Царство вічної любові.