Святий Валентин чи святий Трифон: що святкуємо 14 лютого?

У світовій культурі дата 14 лютого міцно пов’язана зі святкуванням Дня закоханих у найромантичнішому значенні – і цей день носить ім’я святого Валентина, їхнього покровителя. Контроверсійність такої постаті щороку обговорюється майже так само, як доцільність свята Геловіну чи дати Різдва, але популярність свята не зменшується, навіть серед теперішніх непростих обставин.
 
Православна церква України на своїй фейсбук-сторінці опублікувала вичерпне обґрунтування популярності та наповнення свята. «Святий Валентин до закоханих має такий самий стосунок, як і будь-який інший святий. “День святого Валентина” 14 лютого – зовсім не церковне свято, хоч і містить у своїй назві слово “святого”. Але справжні, канонізовані Церквою святі на ім’я Валентин у своїх житіях не мають фактів, які би хоч якось були пов’язані з популярними легендами про “покровительство закоханих”, “заборонені вінчання” тощо», – зазначають в ПЦУ, підкреслюючи: за загальновідомою легендою, святий Валентин нібито “вінчав закохані пари попри заборону жорстокого імператора Клавдія II”; проте у ІІІ столітті –  за часів життя реальних святих з іменем Валентин – взагалі ще не існувало особливого чину церковного вінчання. Тоді в Римській імперії шлюб укладався відповідно до громадянських законів, а християни брали шлюб з благословення єпископа. До того ж, заборона на шлюб воїнів регулярної римської армії, яка існувала протягом 180 років, була скасована імператором Септимієм Севером ще в 197 році, тобто ще до описуваних легендою часів.
 
 
«Якщо дослідити давні римські мартирологи, то там згадуються щонайменше три святих Валентини. Двоє з цих мучеників постраждали в Римі у другій половині ІІІ століття, і обидва були поховані на Фламінієвій дорозі, але на різній відстані від міста. Один з них був єпископом міста Інтерамна (зараз це м. Терні в Італії), він прославився чудесами зцілень, через які навернув високопоставлених язичників до віри Христової, за що був страчений у 269 році. Інший мученик Валентин був священником у Римі – більших відомостей про нього немає. А про третього мученика Валентина відомо лише те, що він постраждав у Карфагені. У IX столітті ці святі Валентини у мартирологах згадуються ще окремо, але пізніше, ймовірно, відбулося змішання житій цих святих, і в середньовічних документах вже згадується один святий Валентин. Він і став героєм “Золотої легенди” Якова Ворагінського – збірки християнських легенд і авторських житій святих (агіографій), що стала бестселером пізнього Середньовіччя в західній культурі», – розповідає ПЦУ.
 
 
Але церковне свято 14 лютого таки є: «Православна Церква за своїм календарем сьогодні згадує пам’ять десятьох святих, серед яких є мученик Трифон, мучениця Перпетуя та інші. Римо-Католицька Церква цього дня вшановує пам’ять святих Кирила і Мефодія – слов’янських просвітників і покровителів Європи. А в “Римському мартиролозі” (це не загальноцерковний календар, а книга, де вказані місцеві дні пам’яті) 14 лютого вшановується пам’ять ще десятьох святих, серед яких є і святий Валентин».
 
Пам’ять святого мученика Трифона у цей день святкують не лише православні, а й греко-католики – і насправді постать цього святого не поступається ні в чому святому Валентинові – хіба, може, в романтичності. Тим часом житіє святого Трифона, з одного боку, нагадує звичну історію мучеництва ранніх часів християнства, а з іншого – з перших речень захоплює та вражає. «Ще коли він малим хлопцем був, доброзволив преблагий Бог вселити в нього благодать Духа Свого Святого і дарувати йому дар чудотворення, щоб не лише з уст тої дитини, а й із діл його чудесних звершити Собі хвалу. І зцілював різні хвороби, і бісів з людей проганяв святий отрок Трифон», – пише в Житії святого Димитрій (Туптало). Серед усіх тих чудес найвідоміше та одне з найзнаковіших – оздоровлення доньки римського імператора Гордіяна. Мудра й прекрасна царівна потрапила у владу злого духа й стала біснуватою; сам диявол дав знамення, за яким вигнати його з дівчини може лише юнак на ім’я Трифон. Його, за наказом імператора, пильно шукали – і з багатьох самозванців справді знайшли вбогого пастуха гусей у селі Кампсаді у Фригії. «Коли ж наближався святий до Риму, пізнав диявол прихід його і люто мучив дівчину, взиваючи: “Не можу більше тут жити, бо близько Трифон іде і через три дні прийде, не можу більше терпіти”. Так кричачи, лукавий дух вийшов з неї. На третій же день прийшов у град святий Трифон, і в царські був приведений палати, прийняв його цар люб’язно, пізнав-бо його цар зі слів тих, що їх біс, виходячи з доньки його, говорив: “На третій день Трифон прийде”». Зустрівшись зі святим, імператор попросив його про особливу ласку: дати побачити диявола на власні очі. Як говорить житіє, святий Трифон звершив строгий шестиденний піст, після якого іменем Господнім прикликав демона, що явився в образі чорного пса з вогненними очима. На запитання святого диявол засвідчив, що від нього убезпечені вірні та богобоязливі люди. «Приємні ж для нас діла такі: ідолопоклонство, наруга, перелюбодійство, чари, заздрість, убивство, гордість. Цими і подібними їм ділами люди обплутуються, наче сітями, відчужуються від Бога, Творця свого, і добровільно друзями нашими стають і з нами разом вічні муки приймуть», – після цих слів чимало челяді навернулося, цар же обдарував святого щедрими дарами й відпустив – та святий Трифон дорогою усе роздав бідним і повернувся до своїх гусей.
 
Вже пізніше, за часів цісаря Деція, розпочалося жорстоке переслідування християн. Трифона звинуватили за те, що він проявляє непослух імператорові та є християнином; спершу погрозами та вмовляннями намагалися відвернути від віри в Христа, а потім люто мучили – і відтак стяли мечем. Бог же прославив святого і по смерті, вчинивши його мощі джерелом великих чудес.
 
В цій історії, можливо, бракує саме тієї романтичної атмосфери, якою овіяна розповідь про заборонене кохання Валентина і доньки тюремника, або  про таємні вінчання і ризики заради любові. Саме ця складова і є основою комерційного свята Закоханих, яке, втім, нерідко губить мотив правдивої любові. Проте житія святих розкривають нам щось значно більше – історію Божої величі, яка проявляється у Його праведниках. І кожне це житіє говорить саме про любов – велику любов людини до Творця і Творця до людини, через яку людина одержує вічне життя. Ця любов не визначається єдиним днем – вона не має часового виміру, бо ніколи не переминає.
 
 
А ще одне свято сьогоднішнього дня – передсвяття празника Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Завтра Церква згадуватиме якраз цю зустріч – людини і Творця – що в найнеймовірніший спосіб відбулася в єрусалимському храмі. Цей день, в якому розмірковуємо про любов, може найкраще приготувати нас до пережиття зустрічі зі світлом, справжнього духовного заглиблення у подію спасення людини – найбільшого «освідчення», яке колись Господь вчинив щодо свого творіння, давши йому в спадкоємство Царство вічної любові.
 
Підготувала Марія Цьомик