Сьогодні, 11 квітня, Католицька та Православна Церкви вшановують пам’ять святого Антипи (+68 або 95), єпископа Пергамського, мученика, спаленого живцем за відмову принести жертву язичницьким ідолам.
Ми знаємо про нього небагато. Однак, це один з небагатьох святих, ім’я якого згадується в Біблії, в Книзі Одкровення (або Апокаліпсис). Можна сказати, що його канонізацію проголосив безпосередньо сам Глава Церкви – Ісус Христос. «Знаю, де мешкаєш, — там трон сатани», — звертається Господь до церковної громади в місті Пергамі через старця Йоана – автора Книги Одкровення, та продовжує: «І держиш ім’я моє, і не зрікся віри моєї і в дні, у які Антипа — свідок мій вірний, був убитий у вас, де мешкає сатана» (Одкр. 2, 13).
Варто відзначити, що в грецькій мові, якою була написана Книга Одкровення, використовується те ж саме слово – μάρτυς, μάρτῠρος, яке перекладається як «свідок», або «мученик».
За переказами, Антипа був висвячений на єпископа Пергамського апостолом Йоаном Богословом. З історії, і з самої Книги Одкровення, ми знаємо, що це була складна єпархія. Першу християнську громаду заснував там апостол Павло. Однак місто було відоме своїм завзятим поганським поклонінням, включаючи богослужіння імператорам та орфічні містерії. Тепер би ми назвали його осередком окультизму, спіритизму та релігійного культу імперії. В Біблії говориться, що в цьому місті був «трон сатани», мабуть, через те, що в ньому було зведено велетенський вівтар, присвячений Зевсу. Він височів над містом, як трон. Відповідно, це був великий бізнес та політичний вплив, який опирався на довіру наївних та одурманених душ. А християни, які тоді, ще не вірили, що релігійне різноманіття задумане Богом, відкидали всю цю гидоту, яку Христос назвав одним словом «сатана». Цим вони звісно викликали жорстку реакцію проти себе.
До цього можна додати й несприйняття християн тодішньою владою. У Римській імперії панувала відносна релігійна свобода, вона спиралася на принцип віротерпимості. Таким чином імперії вдалося неймовірне — поневолені народи ставали римлянами не лише зовні, але й у своїй свідомості. Винятком були хіба що германські племена. Водночас влада вимагала від послідовників будь-якої релігії здійснювати циклічні ритуальні жертвоприношення римським ідолам для процвітання імперії.
Християни, для яких римські божества були демонами, або просто людськими вигадками, відмовлялися приносити такі жертви. Окрім цього через блискавичне поширення християнства воно викликало заздрість і страх у своїх конкурентів з-поміж язичників та юдеїв, які не раз збурювали якогось місцевого бонзу супроти християн — про це добре описано в актах мучеників та в Книзі Діяння Апостолів. Тому римляни періодично переслідували християн, інколи звинувачували їх в природних чи військових катастрофах, які час від часу переживала римська держава. А інколи учнів Христа звинувачували у грубих забобонах, або невірності цісарю. Ці звинувачення супроводжувались химерними вигадками та безпідставними підозрами.
Мученик Антипа став одним з перших відомих нам християн, який віддав своє життя за вірність Христу. Назвавши його на ім’я, Господь вказав для всіх наступних поколінь християн, що їх жертовне життя та смерть відомі Господу, навіть, якщо люди про це не знають, або знаючи, не цінують. Канонізація самим Христом — найнадійніша.
Харитон Голубець
Повязані записи
