Про храм Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ поруч із проспектом Червоної Калини знають у Львові всі. Навіть той, хто ніколи не був у ньому всередині, приїхавши на Сихів, не може не помітити його золотих куполів. Не менш відомою є і парафіяльна громада храму, знана своєю активністю. Про храм, його розписи, реліквії та людей, які служать Богу і ближньому, «Духовна велич Львова» поспілкувалась із настоятелем парафії отцем Орестом Фрединою.
Народження храму Різдва Богородиці
«У 1995 році був благословенний і посвячений фундамент під майбутню церкву. І з червня того ж року розпочалися роботи з будівництва храму Різдва Пресвятої Богородиці. Автором проєкту після конкурсу був визначений знаменитий архітектор з Канади українського походження Радослав Жук. Він побачив обриси нового мікрорайону і постарався поєднати класику зі сучасними формами – і виглядає, що йому це вдалось. Тут поєднався квадрат із колом – це геніальне рішення. Так в перших часах християнства будувалися хрестово-купольні храми, де в основі лежить рівнораменний хрест і зверху п’ять куполів», — розповів о. Орест Фредина.
При будівництві застосували новаторський на той час спосіб залізобетонної конструкції – з ініціативи Радослава Жука храм на Сихові став, ймовірно, першим у Львові, де при зведенні сучасної церкви було використано таку технологію. Ще одна особливість – приміщення під храмом, яке архітектор спроєктував за типом храмів у Канаді. «Під всією площею храму маємо 1200 квадратних метрів для класів. Там також є дуже гарний конференц-зал, діє багато гуртків для дітей та молоді; також там і молимося – а в часі тривоги ми використовуємо його як сховище», — зазначив священник.
Зведення храму пов’язане з однією великою мрією пароха. «Коли ми починали роботи, хотілося, щоб Сихів був золотоверхий. І так вийшло – наша церква була перша, а потім семінарія (ЛДС Святого Духа УГКЦ розташована в тому ж районі, ред.), інші храми – так воно й сталося», — поділився о. Орест Фредина.
Храм Різдва Богородиці від самого початку об’єднав жителів молодого мікрорайону в спільній справі, згуртувавши у велику та активну парафіяльну спільноту. «Ми дуже інтенсивно працювали всі разом. Це був такий переломовий час, з 1995-го до 2000-го – непростий під оглядом економічним, але до будівництва церкви були включені всі. Тому нема можливості вирізнити когось особливо; хтось давав більше, хтось – менше, хтось посвячувався більше, хтось – менше, але це робили всі: маленькі діти з їхніми батьками, молодь та сповнені роками дідусі й бабусі – велика кількість людей. Деякі наші вояки тепер згадують: коли я був малим, то сюди цеглу носив», — розповів парох.
Серед теперішніх захисників є такі, що в особливий спосіб долучилися до зведення святині. До прикладу, Тарас Лушпай реалізував підлогове опалення в храмі, інший ветеран – Павло Максимчук упорядкував площину стін під майбутні розписи. Наш головний митець – іконописець Святослав Владика, від початку війни добровільно став на захист України. «Так склалося, що багато людей, які мали стосунок до будівництва і були очільниками в певних ділянках, зараз посвятили себе для захисту України», — відзначив о. Орест.
У жовтні 2000 року Блаженніший Любомир, тодішній Глава УГКЦ, благословив храм, щоб у ньому можна було звершувати богослужіння, а в червні 2001-го відбувся візит Святішого Отця Івана Павла ІІ до Львова. Перед сихівським храмом тоді відбулася багатолюдна зустріч Папи з молоддю. Відтоді вже чверть століття в церкві Різдва Пресвятої Богородиці триває активне парафіяльне життя, водночас не припиняється процес розбудови як самого храму, так і цілої парафії.
«В 2014 році ми почали втілювати свою наступну мрію – будувати катехитично-реколекційний центр для дітей та молоді. І хоча наш храм один із найбільших, нам необхідно мати більше простору для нормального функціонування. І от зараз потихеньку, крок за кроком, при спільній участі багатьох добродіїв, зводимо цей центр. Це наша мрія – ми хочемо, щоб діти мали можливість займатися в світлих класах, а молодь – простір, де могла би вчитися та зустрічатися. У цьому ж центрі враховано необхідність проводити реколекції для родин і подружніх пар», — поділився о. Орест Фредина.
Парох зазначив, що вже завершено майже 60% найважливіших робіт.
Оздоблення святині
Внутрішня оздоба храму найперше привертає увагу розписами Святослава Владики. Вони створені за певним принципом. Найвище — в центральному куполі, зображений Христос Пантократор. Нижче – відтворений простір ангелів, далі – святі апостоли. Тут же чотири куполи символізують чотирьох Євангелистів. Ще нижче зображено 12 головних церковних свят. Проте розпис ще не завершено – він призупинився через те, що іконописець зараз захищає Україну на фронті. У майбутньому в храмі буде створено іконостас, виконано розпис фронтальної стіни, а ще – храмових колон.
«Ідея така, що всюди під світильниками на колонах (це 72 площини), можна буде, подібно як в Софії Київській, зобразити святих, які своєю святістю підтримують порядок у цьому світі. Дуже важливо – вміти глянути в їхній лик і надихнутися їхнім посвяченим для Бога життям», – зазначив о. Орест.
Для прикладу священник вказав на постать святого Ігнатія Антіохійського, зображеного на одній із колон у Святилищі храму (наша розмова за «збігом обставин» відбулася якраз у день пам’яті цього святого — 20 грудня, ред.). «Його називають Богоносцем – тому, що він підкреслював, що правдивий християнин, отримавши хрещення, миропомазання, або дотик Бога у Святих Тайнах, стає богоносцем. І за це він добровільно віддав життя – святий Ігнатій Богоносець не побоявся ні меча, ні диких звірів, а залишався вірний звіщаючи Бога», — зауважив о. Орест.
Храмові зображення вибирали разом з іконописцем, щоби передати символізм. Наприклад, святий Ігнатій – один із перших учнів апостолів. Також у Святилищі можна побачити Теодора Студита, Папу Григорія Двоєслова, якого вважають автором Літургії Преждеосвящених Дарів, а також – Папу Климентія. Це четвертий за рахунком єпископ Риму після апостола Петра; він загинув на каторзі в Інкермані, в Криму, а його голова перебуває в Києво-Печерській Лаврі і досі мироточить. Мощі Папи Климентія віднайшли у IX ст. святі Кирило і Методій.
На іншій колоні Святилища зображений св. Софроній Єрусалимський. Він пов’язаний із Папою Мартином та Максимом Ісповідником, які також прийняли мучеництво на території України: Папа Мартин – на кримському узбережжі, а Максим Ісповідник – як вважають деякі дослідники, на території близькій до теперішньої Кубані.
«Максим Ісповідник дуже гарно говорить про свято Різдва. Каже – подивись: коли вогонь торкається чогось – спалює; а Неопалима Купина навпаки зазеленіла. Він пояснив, що в Ісусі поєдналася божественна і людська природа – так, як береш меч, кладеш у полум’я і помаленьку вогонь так проникає в природу металу, що тепер мечем можна пекти, а вогнем – різати. Те ж саме сталося з Господом, таке дивне поєднання — але це стається і з нами, коли ми приступаємо до Святих Тайн – Бог себе дарує нам», – підкреслив о. Орест.
Оздоблення храму триває вже близько 10 років. «Дуже багато часу пішло на мозаїку. Її також виконав Святослав Владика – він заснував асоціацію креативних митців, поміж яких є і його учні. Ми пропрацьовуємо ідеї розписів разом. Зараз призупинилися, але дасть Бог, закінчиться війна і повернемося до впорядкування простору і поширення краси в храмі», — зазначив парох.
На стінах і колонах храму можна побачити ікони, які колись розміщувалися в старій парафіяльній каплиці. Можливо, згодом за потреби їх передадуть іншим парафіям. Це ж стосується і сповідальниць.
Місце очищення
«Раніше ми сповідали без сповідальниць, але ковід поставив свої виклики, і довелося їх виготовити. Зробили їх дуже простими, вони були не зовсім зручні, а тепер поставили трошки міцніші. Це практично, тому що звук не розходиться; священникам зручно сповідати, і людям, напевно, зручно сповідатися. У майбутньому хочемо зробити їх шкляними. Бо шкло дуже гарно забирає звук, але залишає прозорість», — зазначив о. Орест.
Звичайно, у Таїнстві Покаяння головна суть, а не форма, тому що сповідь, підкреслив священник, є шляхом до Неба.
«Важливо вміти молитися та знати Святе Письмо, але Ісус Христос прийшов, щоб взяти на Себе наші гріхи, а нам подарувати Небо. Це велике чудо! І от я чую нині, як деякі кажуть, що сповідь придумала в XIII столітті Церква – і це говорять люди, які претендують на те, що вони є знавцями Біблії. Таким варто було би відкрити Євангеліє від Івана і почитати про те, що Ісус сказав після Свого воскресіння, коли явився Своїм апостолам. Нагадаю, Він дихнув на них та сказав — прийміть дар Святого Духа. Кому відпустите гріхи – відпустяться; кому задержите – задержаться. В мене тоді запитання: чи може бути євангелистом чоловік, який пропускає такі важливі моменти зі Святого Письма? І від апостольських часів ми маємо це щастя – не залишатися у своїй нечистоті, але через покаяння отримати прощення. Був брудний – став чистий, був грішний – став святий, був порожній – а тепер, сповнений Божою ласкою, можеш прийти до Євхаристії».
Водночас інколи чуємо закид, що, мовляв, так дуже зручно: згрішив-покаявся-згрішив. Чи можна в такому випадку сприймати сповідь серйозно?
«Євангеліє згадує запитання апостола Петра: скільки разів потрібно прощати провину іншій людині? Ісус відповів, що 70 раз по 7 впродовж дня, якщо вираховувати – вийде 490, це доволі багато. Але Господь Бог каже, що якщо ти каєшся по-справжньому, то отримаєш прощення. Якщо ж ти думаєш, що це просто релігійний обряд, який треба відбути, щоб заспокоїти свою совість, з того нічого вийде. Але не думаю, що є такі люди, які вважають, що священник — це автомат, який відпускає гріхи. Більшість з практикуючих християн, яких я знаю, сприймають священника як служителя Божих Таїнств».
Духовні скарби
Храм Різдва Богородиці є не лише архітектурним витвором, а й вмістилищем цінних реліквій. Так, наприклад, з часу візиту Івана Павла ІІ в храмі залишилися спеціально виготовлені для Папи клячник і аналой. Крім того, у храмі можна побачити ікону Вишгородської Богородиці, перед якою молився святий понтифік. Більш того, в храмі зберігають його мощі, точніше частка його крові.
«Маємо мощі Івана Павла, частку його крові. Це мощі І ступеня. Коли на нього був замах (у 1981 році), його секретар – владика Станіслав Дзівіш, зібрав пролиту кров. Він був разом із Папою у Львові. Згодом я звернувся до нього з листом-проханням, і він подарував нам цю дорогу реліквію», — розповів о. Орест.
Окрім того, в храмовій захристії зберігаються часточка мощей великого чудотворця — святого Шарбеля і св. Йосафата. А ще – портрет священномученика Андрія Іщака, пароха Сихова, який віддав своє життя за Христову віру 26 червня 1941 році. Цікаво, що зустріч Папи з молоддю на Сихові відбулася рівно через 60 років, того ж дня – 26 червня 2001 року. Портрет мученика намалював львівський іконописець Орест Хоркавий.
Ще однією особливою реліквією храму Різдва Богородиці є мощі священномученика Григорія (Лакоти), одного із 28 блаженних, яких Папа Іван Павло ІІ проголосив під час свого візиту до нашої держави в 2001 році. Саме о. Орест Фредина входив до складу експедиції, яка віднайшла і повернула їх в Україну.
«Відколи Святіший Отець Іван Павло проголосив наших новомучеників, ми організувалися для того, щоб з селища Абезь, поблизу Інти в республіці Комі, повернути мощі в Україну. І тепер маємо щастя бути поруч з тим, хто поклав своє життя, звіщаючи Євангеліє; Він з гарного комфорту пішов у надзвичайно важкі умови – з огляду на що? Що, можливо, я буду корисний там бодай одній людині. Отаке наше покликання від Бога – шукати цього добра для інших людей», — поділився священник.
Помолитися перед мощами владика Григорія Лакоти та доторкнутися до них можна завжди – вони постійно перебувають у правій частині храму в скляній мощівниці. Поруч на стіні розмістили інформаційний стенд, з якого можна дізнатися про життя єпископа, його мученицьку смерть та проголошення блаженним. Отець Орест розповів, що мощі не були нетлінними, але протягом часу перебування у Львові вони збереглися у одному й тому ж стані. Раніше тут проводилися постійні моління з ініціативи нині вже покійного отця Зіновія Павлиша. З них за молитовним посередництвом священномученика Григорія люди одержували багато благодатей. «Надзвичайна людина був у мирних часах і незвичайна людина у часах випробувань», – підкреслив священник.
Мощі блаженного священномученика Григорія (Лакоти)
Також читайте: О. Орест Фредина: Григорій (Лакота) полегшував страждання інших, коли в самого вже не було сил
Ще одна знана храмова реліквія, яка одразу ж впадає у вічі – скульптура Фатімської Богородиці. Її історія також особлива.
«Пам’ятаємо, що під кінець Першої світової війни було об’явлення Пресвятої Богородиці, в якому Вона закликала цілий світ молитися від загрози червоного дракону комунізму і попереджала — якщо люди не покаються, буде ще страшніша війна. І це сталося в часі Другої світової. Було ще одне попередження: якщо люди і після того не розкаються, то зло з Росії розлетиться по цілому світі. На жаль, ми бачимо жахливі наслідки нерозкаяності людства, але бачимо і дуже багато чудес, які відбуваються за посередництвом Богородиці», — розповів о. Орест Фредина.
Загалом у світі було створено 13 фігур Пресвятої Богородиці з Фатіми, що подорожують для молитви по різних країнах. Це число пов’язане з тим, що саме 13 числа – з травня по жовтень 1917 року – у Фатімі відбувалися об’явлення Діви Марії. Також 13 травня 1981 року стався замах на Папу Івана Павла ІІ.
Спершу на прохання парафії одну з цих фігур привозили до Львова. А згодом митрополит Львівський Ігор (Возьняк) звернувся до відповідної дієцезії у Фатімі, і там спеціально для України виготовили ще одну скульптуру. Зараз вона постійно подорожує – вже об’їхала східні кордони, побувала в Донецько-Харківському, Запорізькому екзархатах, у Києві, на Житомирщині, Вінниччині, різних єпархіях Львівщини тощо. При храмі Різдва Пресвятої Богородиці також діє Всесвітнє Апостольство Фатіми у Україні – ця спільнота регулярно проводить молитовні заходи та євангелізаційні курси. Таким чином послання Богородиці не змовкає у Львові. «Вона є вчителькою молитви, є нашою Матір’ю, так що повсякчас вчимося і молимося», – підкреслив о. Орест.
Сучасне життя парафії
Парафія, що виросла разом із новим районом – явище примітне. Отець Орест Фредина поділився власним досвідом, адже він беззмінно служить у цій громаді з 1995 року.
«Я просто мав щастя бачити, як преображається світ, як Божою милістю (бо це місце Божою ласкою було вибране для того!) люди трудяться, а Бог помагає – і ця церква стала перлиною архітектури. Мені важко оцінити, бо я сам священник, але багато людей ділилися зі мною таким відчуттям, що відколи цей храм був посвячений, то настрій, дух тут помінявся. Церква завжди була серцем народу. Серце здорове, чисте, світле – народ сильний.
Коли народ страждав, наша українська церква завжди була з ним, надихала його, і ставалося чудо – народ боровся і перемагав. Тобто це органічна єдність, яку не треба насаджувати; вона виходить з природи життя – це і наші колядки, і наш спосіб богопоклоніння та богопочитання. На жаль наш хороший народ — пощипаний, пошарпаний, і не лише з цієї війни, але й з тієї попередньої — комуністичної – тихої та душовбивчої. Ми все ще робимо перші кроки – а тут війна. Але і на війні українці показали себе особливими та найкращими», – зауважив парох.
Які особливості служіння в новому районі Львова?
Отець Орест зазначив, що для парафії дуже важливим є відчуття єдності спільної справи, а понад усе – спільного життя в Богові.
«У нас дуже гарно те, що ми якось одне одного бачимо, впізнаємо. Тобто ми не прийшли кудись, де для нас вже все зроблено. Ми почали разом і далі трудимось для того, щоб передати це своїм дітям. Вчимося, маємо гуртки, священники також збираються разом, щоб мати молитовне чування і читання Святого Письма. Тобто боремося, молимося, просимо Бога: на Нього покладаємо надію на перемогу».
«Сьогодні є багато людей, які були змушені переїхати до нас зі Сходу, і багато наших людей від’їхало за кордон – все сильно змінилося, причому надзвичайно стрімко. Викликів чимало. Є лише два шляхи: один – спасенний, від Бога, це шлях Божих заповідей; інший – у протилежному напрямку, який забирає від людей щастя та потворить їхнє життя, руйнує їх внутрішній духовний світ. Бог настільки добрий, що варто в Його бік лише повернутися – і Він завжди готовий нас, як загублене ягня, покласти на Свої рамена», – каже священник.
Один із рушіїв парафіяльного життя – молодь
«В катехитичній школі в середньому завжди вчилося біля 1500 дітей, можливо, через війну їх кількість трошки зменшилась. Проте, аніматорів, які проводять веселі канікули, в нас є 200. Ми взяли цю ініціативу від отців-салезіян, а згодом її модерували. У витоках цієї роботи був отець Андрій Платош, а потім наш отець Юрій Дрізд. І ми тішимося, тому що покоління, яке виросло, виховує інше. І це настільки впорядковано! Це і можливість повеселитися перед Богом. Коли я прослухав катехизи для дітей, то був вражений, наскільки старші аніматори вміють гарно подати образ якогось святого. Аж сам попав у замилування», – зазначив парох.
Окрім катехитичної школи, парафіяльна громада налічує понад 12 спільнот. Серед них – Вівтарна і Марійська дружини, п’ять співочих колективів, Католицьке Скаутство Європи, молодіжна спільнота, передподружні зустрічі та реколекції для подружжів, Лицарі Колумба, молитовні осередки Архибратства Матері Божої Неустанної Помочі та Всесвітнього Апостольства Фатіми, осередки «Віри і Світла» та «Ляршу» тощо. Тут проводять навіть заняття з айкідо, а також зустрічі узалежнених. Детальніше про це інформує дошка оголошень, а також сайт та фейсбук-сторінка храму.
Катехитичні заняття виховують не просто освічених християн, а й творять спільноту учнів, які виконують різноманітні служіння. Також із парафії вийшло понад 30 священнослужителів. Зокрема, у день свята Собору Пресвятої Богородиці 26 грудня 2024 році відбулося священниче рукоположення дияконів Романа Стасіва та Ореста Бедрія, а також дияконське рукоположення Тараса Бокія — всі вони парафіяни церкви Різдва Богородиці. Четверо священників, що вийшли з парафії, служать капеланами.
Графік у храмі дуже насичений – у неділю богослужіння відбуваються що дві години: за середніми підрахунками їх відвідує від дев’яти до дванадцяти тисяч людей. Це чимале навантаження для священнослужителів — зараз їх на парафії 10 (дев’ять священників та один диякон).
«Але сподіваюся, що для кожного священника це щастя бачити, що хтось був хворий – і став здоровий, був грішний – а став святий. Бачити, як Бог робить чуда – і тоді ти вдячний, що тебе покликали бути поруч», – поділився о. Орест Фредина.
Підготували Марія Цьомик, Андрій Толстой
Фото: Андрій Толстой
Також читайте: Церква Андрія: храм, який молиться разом з тобою
Куточки неперервної молитви: історія бічних престолів Гарнізонного храму Петра і Павла
Собор на Грушевського: яскрава львівська святиня з глибоким корінням
Лілійний санктуарій на Личакові: львівська оселя святого Антонія
Найдавніша фреска, унікальні ікони, мощі перших святих: таємниці Вірменського собору у Львові
Повязані записи
