Храм святих апостолів Петра і Павла на розі львівських вулиць Личаківської та Мечникова нині відомий львів’янам як одна із православних церков міста на шляху до Личаківського кладовища. Та насправді за непримітним розташуванням і стриманим образом парафії прихований справжній духовний, історичний і мистецький скарб Львова.
Зараз важко повірити, що колись цей відносно невеличкий храм був одним із найбільших молитовних осередків міста та відіграв доленосну роль в історії сучасної Православної церкви України, ставши у 90-х роках ХХ століття осердям відродження УАПЦ. Проте за кілька століть свого існування святиня на Личаківській була і римо-католицьким монастирським костелом, і греко-католицьким храмом, а нині здійснює служіння як православна церква, продовжуючи традицію неперервної молитви.
Непроста історія храму
Точної дати заснування храму на теперішній вулиці Личаківській немає – перша письмова згадка про Петро-Павлівську церкву з’являється в листі писаря Самійла Кушевича 1648 року щодо облоги Львова військом Богдана Хмельницького. Ймовірно, на той час це був православний храм; історик Микола Бандрівський[1] висловлює припущення, що історія святинь на цьому місці сягає княжих часів. Відомо, що 1660 року храм перебудували в бароковому стилі, відтоді він, найімовірніше, став римо-католицьким костелом, хоч і зберігав фортифікаційний вигляд – невеликі вікна, захищені ґратами, обкуті залізом двері тощо.
Також читайте: Закриття львівських церков і монастирів за Йосифа ІІ: прагматизм чи репресії
З 1750 року по 1786 рік костел був у підпорядкуванні чернечого ордену паулінів (не плутайте з паулістами, – ред.) З того періоду в храмі збереглася проповідальниця зі зображенням монаха-пауліна. З часом ченці почали виконувати у храмі Петра і Павла парафіяльні обов’язки, а згодом тут було зведено монастир, який, щоправда, за наказом провінціалу чину паулінів у Ченстохові невдовзі розібрали. А в 1788 році реформою імператора Австро-Угорської імперії Йосифа ІІ львівський монастир паулінів ліквідували і монахи покинули наше місто. Відтоді храм Петра і Павла перейшов у юрисдикцію Греко-католицької церкви.
Парафією заопікувався єпископ Петро Білянський, зусиллями якого церкву було реконструйовано – в цей час звели притвор із дзвіницею, частину храму розписав відомий маляр Лука Долинський, також було створено новий іконостас авторства Йосифа Петровича та Остапа Білявського. Єпископ Петро Білянський був похований біля вівтаря храму. В XIX столітті біля входу до церкви з’явилися скульптури апостолів Петра і Павла, які фундував о. Петро Франц, батько історика Івана Крип’якевича; протягом ХІХ століття храм тричі реставрували.
В метричній книзі церкви зберігся запис про вінчання історика Михайла Грушевського з Марією-Іванною Вояківською. Історик Ігор Мельник зазначає, що шлюб відбувся в місті Скала над Збручем (тепер Скала-Подільська на Тернопіллі) 23 травня 1896 року, а з поверненням до Львова М. Грушевський, який був православним, зробив 26 травня відповідний запис у книзі церкви святих Петра та Павла. Пізніше тут хрестили їхню доньку.
Інтер’єр храму
Після Першої світової війни з метою віднови пам’яток, що постраждали від воєнних дій, було створено «Гурток діячів українського мистецтва» – Товариство «Відбудова», що першим об’єктом реставрації обрало храм Петра і Павла. В той час було оновлено розписи храму, а також виготовлено горне сідалище, авторство якого приписують майстру Андрієві Коверку.
Також читайте: День святих апостолів Петра і Павла. Штрихи до історії львівських храмів
Після 1946 року Петро-Павлівська церква перейшла під юрисдикцію РПЦ. З цього періоду збереглося небагато документальних свідчень. У 1969 році настоятелем Петро-Павлівського храму став о. Володимир Ярема (пізніше – патріарх Димитрій), з активною діяльністю якого пов’язане життя не лише парафії, а й усієї УАПЦ. Як професійний маляр і дослідник, о. Володимир Ярема сприяв оновленню інтер’єру храму, тут збереглися, зокрема, ікони його авторства, а також пензля його сина, Святослава Яреми.
З ініціативи о. Володимира Яреми відбулася і чи не найвідоміша подія Петро-Павлівської парафії: саме цей храм став осередком Третього відродження УАПЦ.
Місце воскресіння Церкви
Про доленосну подію 1989 року та сучасне життя храму святих апостолів Петра і Павла «Духовній величі Львова» розповів сотрудник парафії о. Микола Кавчак.
Наприкінці 80-х років ХХ століття ця парафія охоплювала велику площу на території якої станом на 2020 рік зафіксовано аж 34 релігійні осередки. А на той час саме Петро-Павлівська церква виконувала функцію єдиного молитовного осередку. «На Преображення чи велике свято подвір’я не вміщало людей – на трьох службах», — зазначив о. Микола Кавчак. Це також стало передумовою масштабного руху за визволення Української Церкви.
Деталі інтер’єру
«Настоятелем цього храму в той час був отець Володимир Ярема – він разом зі своїм сотрудником Іваном Пашулею прийняв рішення відійти від московської церкви і проголосити нове відродження — ІІІ Відродження Української Автокефальної Православної Церкви. Їм це вдалося. Вони казали: “Ми замахнулися каменем на сонце” – бо можна собі лише уявити структуру РПЦ в той час; але вони зібрали парафіяльні збори і сказали людям – переходимо. І люди підтримали», – зазначив о. Микола Кавчак.
Публічний вихід парафії Петра і Павла з-під юрисдикції Російської Православної Церкви відбувся у свято Преображення 1989 року. Під час богослужіння священники оголосили про таке рішення парафіянам і запропонували підтримати його своїм підписом. Біля храму поставили столи, і люди протягом цілого дня ставили підписи за незалежну від Москви Церкву.
Також читайте: 35 років тому у Львові розпочалось відновлення УАПЦ
Це був непростий період. Влада всіляко перешкоджала рухові за відродження автокефалії, проте вже за рік у Києві відбувся Собор, що визнав патріархом УАПЦ митрополита Мстислава (Скрипника). Цього ж року він відвідав Львів і побував у Петро-Павлівській церкві. «Це був перший храм у Львові, у який він зайшов і служив Літургію. Це була велика подія у місті. Свого часу приїжджав Папа Римський на Сихів – от десь таким за масштабом у 90-х роках був приїзд патріарха Мстислава», – зауважив священник.
У 1993 році о. Володимир Ярема прийняв чернечий постриг під іменем Димитрія і став єпископом, а згодом патріархом УАПЦ. Після відходу до вічності 2000 року був похоронений під східною стіною храму Петра і Павла. А сама церква, що стала осередком духовного відродження, донині продовжує активне служіння та парафіяльне життя.
Також читайте: У Львові відкрили вулицю Патріарха Димитрія (Яреми)
Унікальні пам’ятки храму
Цікавою частиною церкви святих апостолів Петра і Павла є невелика каплиця з правої сторони, де взимку відбувається Таїнство Хрещення. Це приміщення розписане з ініціативи внука патріарха Димитрія, викладача в академії мистецтв. Під його керівництвом студенти здійснили розпис як дипломну роботу.
У святилищі храму впадає у вічі запрестольна ікона Богородиці, що має цікаву особливість: на кожне дванадесяте свято її змінює ікона того чи того празника. Зазвичай у храмах такий процес стосується ікони, що лежить на тетраподі, проте у Петро-Павлівському храмі свято супроводжується зміною великого зображення в центрі святилища.
У храмі Петра і Павла є особлива реліквія – хрест із частичкою Древа Господнього. Цю святиню в 2000-х роках привезли з Америки. Вона має певні відмітки, печатки, що засвідчують її дійсність – це часточка Хреста на якому розіп’яли Ісуса. Для почитання її виставляють у храмі на свята, пов’язані із Хрестом – Хрестопоклонну Неділю, Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, Воздвиження чесного Хреста. По Воздвиженні вона цілий тиждень лежить на тетраподі, де вірні можуть її вшанувати.
Життя парафії
Зараз у храмі служить троє священників. Серед парафіян досі є ті, хто пам’ятає історичні події 1989 року. Молодше покоління важче підняти, частина парафіян роз’їхалася, проте активне життя громади триває.
«У нашому храмі є недільна школа. Цього року було більше 40 до Першого Причастя – то невеликий, але показник того, що парафія існує і розвивається», – підкреслив о. Микола Кавчак.
Опікується парафія і школами поблизу. З ними священники активно співпрацюють. «Наприклад, у школі “Лідер” (16 школа) на останній дзвоник і перше вересня учні з батьками та вчителями приходять на лінійку не біля школи, а до храму. Молимося разом тут – і з Богом, з молитвою вони розпочинають навчання», – зазначив священник.
Окрім того, тут провадять активну волонтерську діяльність. Кошти на допомогу військовим збирають у храмі. Є різні періоди; в 2022 році люди більше згуртувалися. Отець Микола поділився власним досвідом: «З 2014 року, коли мене висвятили, то владика відправив мене на Схід на певний час супроводжувати машини – і так по сьогоднішній день; для когось війна закінчилася, для когось припинялася, для когось її не було – але для мене це вже постійна справа. Що два тижні я їду на Схід – до друзів. Насправді їм зараз більше потрібна увага, спілкування, духовна підтримка. Мені навіть придумали щось схоже на позивний – “Святий” – і завжди просять, щоб я приїхав».
Водночас парафія працює з жінками, що втратили чоловіків, батьків, синів на фронті. Разом із благодійним фондом «Я не одна» священники проводять заходи, майстер-класи, організовують поїздки для дітей військових цікавими локаціями Львівщини.
У Петро-Павлівській церкві досі співає хор, який ще у 80-х роках ХХ століття заснував о. Володимир Ярема. Він супроводжує співом богослужіння в неділі та свята о 10:00. Загалом у недільні та святкові дні тут служать дві Літургії – о 8:00 та о 10:00; можливо, з часом буде і третя – із таким проханням неодноразово зверталися парафіяни. Втім, як зазначив о. Микола Кавчак, це – один із небагатьох православних храмів, де Літургії служать щодня – о 8:00, а о 17:00 є вечірня чи молебень.
Ознайомитися із графіком богослужінь та залишити інтенцію на Літургію тут можна в будь-який час, навіть якщо храм зачинений – зі зворотнього боку будівлі церкви для цього обладнано спеціальне місце. За життям парафії можна слідкувати і на її фейсбук-сторінці.
Фото: о. Микола Кавчак
[1] Бандрівський М. З історії церкви святих апостолів Петра і Павла у Львові: літературно-історичне видання / Микола Бандрівський; літературно-науковий редактор Р. Зорівчак; коректор Ю. Юречко; світлини: художник А. Кирчів. – Львів, 2009. – 40 с.
Фото – «Духовна велич Львова»
Повязані записи
