Сьогодні, 23 серпня 2020 року, на День Прапора, звершили церемоніал підняття Державного Прапора України і спільну екуменічну молитву на Меморіалі Героїв Небесної Сотні. Очолив моління єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященний Владика Володимир у співслужінні із представниками усіх християнських конфесій. Долучилися родини Героїв Небесної Сотні, військовослужбовці, представники влади та уся небайдужа громадськість.
Владика підкреслив, що звитягу наших Героїв, які віддали життя за Україну, ми маємо продовжувати у своєму сьогоденні:
“Дорога поминальна родино, яка зібралася на цьому святому місці, на паломництву вдячності і пам’яті. “Не дай зачерствіти серцю, щоб у тобі не померла людина”. Дякую тобі, дорогий мій краянине Богдану Сольчанику, за ті дуже влучні слова. Бо кожний і кожна, хто приходить сюди, може їх читати на цьому Монументі. Дивлячись у очі, на фотографії наших Героїв, можемо ставити питання:”А за що вони віддали життя?”. “Чи може за якусь партію?”. Напевно — ні. Віддали своє життя за землю, яка пишається своїм Прапором. А пам’ять Прапора ми сьогодні святкуємо. Я не думаю, що наші Герої всі були великими ораторами, напевно не обіцяли багато чогось комусь, не всі вони були великими дипломатами, але вони досконало виконали протокол, який називається любов. Україну любить той, хто любить людей, які тут живуть, любить землю, бо вона є нашою годувальницею. І це важливо пам’ятати, щоб у мені не померла людина. Але є велика спокуса віддати всю відповідальність на тих Героїв. А що роблю я? Наприклад, чиновник, чи державний службовець, який підписує документ за яким криється доля багатьох людей, чи він пам’ятає про Героїв? Двірник, який прибирає наше місто, чи пам’ятає? Чи будь-який підприємець? Чи продавець? То не є так просто віддати по-геройськи життя. Дорогі наші Герої, ми про Вас пам’ятаємо і будемо докладати всіх зусиль: “щоби у мені не померла людина”, – наголосив Владика.
Перед церемоніалом підняття Прапора до присутніх звернувся міський голова Львова Андрій Садовий, який зауважив, що приходячи на Меморіал, варто щоразу дивитися на світлини Героїв і зазирати у їхні очі.
“За кожним прапором стоїть історія. Історія,яка пишеться кров’ю і потом, моментами радості і боротьби. Сьогодні в цей День українського Прапора. у напередодні Дня Незалежності, ми починаємо у Львові нову традицію, новий церемоніал. Щотижня, ми будемо тут на цьому святому місці, ми будемо з почастями піднімати наш Державний Прапор.Наші вояки, наші Герої, наші пластуни. Прийшовши сюди,ти можеш побачити очі наших Героїв. Якщо, можливо, маєш сумнів, яке прийняти рішення, подивися у ці очі, прийшовши сюди, ти можеш зовсім по-іншому зрозуміти силу нашого Прапора”.
Державний Прапор був святинею для Героїв Небесної Сотні, з цим Прапором вони і гинули. Про це розповіла вдова Героя Майдану Наталя Дигдалович:
“Ще будучи маленькою дитиною, я з нерозумінням спостерігала, як до мого дідуся приходили поважні пани і як тихенько вони витягували маленький Прапорець і казали мені: “Тихо, дитина, не рокажи нікому”. Усвідомлюючи всю вагу цього маленького Прапорця, усвідомлюючи як у січні 2014 року рука ката не здригнулася і поцілила у руку людини, яка тримала Прапор. Оцей маленький Прапорець, який люди несли протягом багатьох років і гордо піднімали його, бо це наш Прапор. Так, я сьогодні згадую Романа Сеника, який був Прапороносцем, Прапороносцем Небесної Сотні. Я сьогодні згадую людей, які у лютому 14-того, піднімаючись вверх по Інституцькій, несли із собою не зброю, та навіть, не палки і каміння, а несли Прапор у кишені, як мій чоловік. А також для того, щоб на ньому витягнути побратима. І коли Прапор упав там на Інституцькій, сотні і тисячі людей понесли його, боронити на Схід України нашу Незалежність. Сьогодні, я хотіла б від імені усіх родин Героїв Небесної Сотні, заликати кожного і кожну не допустити щоб ми втратили оцю Незалежність, не допустити, щоб ми ховалися із тим Прапорцем, сьогодні ми повинні пам’ятати ціну Незалежності, повинні гордо піднімати Прапорця і українською мовою заявляти: “Мені не байдуже”. Мені не байдуже, який Прапор майорить над моєю головою, мені не байдуже, якою молитви читають мої діти, я українець. Я дякую усім, хто сьогодні прийшов вшанувати родини Героїв Небесної Сотні, хто сьогодні прийшов помолитися на цьому святому місці. Я дякую Вам, вклоняюся кожному і закликаю: “Не зрадьмо свою Батьківщину”.
Після молитви, кожен присутній поклав лампадку і квіти до Меморіалу Героїв Небесної Сотні.
Підготувала Оксана Бабенко, фото Наталі Стареправо, Романа Балука
Повязані записи
