У мережі розповіли правдиву історію про чудесне зцілення від ковіду важкохворого капелана “Карпатської Січі” отця Василя Довганюка, який і у хворобі не перестав молитися.
Про це йдеться на сторінці Оксани Дмитерко у Facebook.
“Я під киснем. Прошу про молитву” – прочитала випадково в коментарях до одного допису. Пронизала думка: “Наскільки ж він не має сили, якщо пише в коментарях, а не проханням на сторінці?..” Уявила собі нашого могутнього капелана “Дуба” безпомічним на лікарняному ліжку, що через туман перед очима просить про молитву… За лічені секунди встигла подумати: ” Чому ж так затягнув? (я була впевнена в цьому і потім виявилося, що мала рацію…). А як не виживе?… ” Дуже незатишно стало, якось аж холодом повіяло. Але, дякувати Богу, відразу ж інша думка “Виживе, він має ще дуже багато роботи, його чекають хлопці на фронті, чекають сироти, вдови, бідні, “… – думки, як блискавки, пролетіли, зібралася, почала молитися разом зі всіма.
А вже навіть не за 2 тижні по тому годину розмовляли з
Василь Довганюк
по телефону. Слухала, плакала, уявляла, знову плакала, навіть сміялася і знову плакала… Говорили багато про що, говорив більше він, капелан “Дуб”, а я боялася щось пропустити…
Я маю поділитися свідченням отця про дію Бога і заступництво Богородиці. І дуже будемо вдячні всім, хто поширюватиме це #СВІДЧЕННЯ. Отже, як все відбувалося… Отець Василь справді лікувався вдома, до лікарні не йшов, щоби не займати місце, яке могло бути більш потрібним комусь важчому… Коли таки приїхав, ще своїм бусиком, котрим їздить на фронт, і заходив до лікарні, тоді вже сили покидАли, розумів, що ось – ось впаде. Це був понеділок, перший день Великоднього Посту (отець саме так назвав той день, не за датою..) Зробили обстеження – ураження легень 78%, сатурація падає. Вівторок – ураження 82 – 85 %, сатурації навіть не пам’ятає, дихати не може, поставили кисневу маску. Сказали лікарі: “Вам вже треба в реанімацію, в такому стані не можете тут ходити. Та й, взагалі, ЯК Ви ще ходите???”-“Та яка реанімація, лікарю, я до Великодня маю бути в формі, мене хлопчики на Сході чекають”. Лікар подивився трохи дивно і, хто зна, які думки мав і що би хотів сказати, але, напевне, стримався, -“Добре,чекаємо до завтра, завтра – в реанімацію “. Назавтра під вечір капелан “Дуб” скинув маску, почав дихати самостійно, з перервами, паморочилося в голові, але дихав, сатурація піднеслася 92 – 94. Поставили трубки кисневі для підтримки, все ж легше, не маска, а здивовані лікарі продовжували слідкувати, що там відбувається. А відбувалося слідуюче.
Отець, відколи ліг на лікарняне ліжко, ні на хвильку не скинув з зап’ястя свою стару, потріпану, давно рвану і зв’язану багато разів вервичку, з “віконечком” на трійничку, звідки дивиться Мати Божа… Безперервно молився, коли лежав майже без свідомості, говорив не завжди попорядку, але без перестанку, з Матінкою, говорив, говорив… Коли більше прийшов до пам’яті, молився і за тих, хто був з ним в палаті, за всіх потребуючих молитви. Безперестанку…
Як ставало легше, підіймався, йшов до хворих, бачив людей в паніці і страхові, заспокоював, молився з ними і над ними, почали приходити просити про сповідь, ішов сповідати, бачив, як відходили ті, з ким ще недавно говорив… Ввечері брав пакети з продуктами, котрі йому щедро передавали близькі і йшов по палатах. “Йшов і згадував Св. Миколая, уявляв себе трішки Миколаєм і так приємно було”, – тихо пригадує отець.
А я слухаю, бачу то все в уяві і сльози не можу зупинити… Сам з маскою, насилу йде “від стіни до стіни”, але робить те, що звик робити, що є його сенсом життя – допомагає… Люди не розуміли, хто ж то такий ходить, а як бачили, що до чого, плакали… Постійно молився, безперестанку був “на зв’язку” з Богородицею.
Почала надходити допомога для отця з різних куточків світу: кошти, ліки, вітаміни – він все розподіляв, розносив, давав сестричкам, щоби несли, кому треба, купував ліки в аптеці тим, хто вже готувався помирати, бо грошей не було… Багатьох через нього вирятувала Мати Божа в тій лікарні, та й зараз продовжує. Виходить, що і туди йому треба було попасти… І молився, перебрав зернятка старенької Вервиці, дивився на те віконечко з Богородицею і ввіряв Їй себе і всіх тих людей, і лікарів, і медсестричок.. “Богородице Діво…” – перебирали пальці сильного капелана, котрий сім років живе заради “хлопчиків” на війні, маленькі зернятка…
В понеділок, через тиждень, лікарі сказали, що треба подивитися, що там робиться з легенями ( повне ураження, а чоловік тиждень ходить своїми ногами і так виглядає, що й краще йому). Зробили рентген, дивляться, питають отця: “Що Ви принесли? Де Ваші перші знімки?” –
-“Я ж вам дав”.. Переглядаються, скликають ще лікарів, роблять повторно, дивляться, перепитують…
– “Ваші легені хтось підмінив, такого не може бути”, -…..
-“Я знаю, хто цей Хтось, то є Господь”, – спокійно і з вдячністю каже капелан. І пояснює мені слова лікаря: на перших знімках його легені повністю уражені, практично, живого місця нема; на останніх – цілковито відновлені живі, чисті легені. А на чистенькій легені є акуратні рубчики, які утворюють маленький знак хреста. І все…
З лікарні отець вийшов з внормованими показниками цукру в крові, (до того зашкалювали до 9,4), тиску, тобто, відновилися не лише легені, а й весь організм…
“Це все Пречиста Діва Марія, Пресвята Богородиця. Це Вона випросила мені таку ласку в Господа”, – розчулено, дуже спокійно каже отець Василь, – “треба, – продовжує – щоби якнайбільше людей знали, що БОГ ЛЮБИТЬ ВСІХ ОДИНАКОВО: і тих, хто живе на Заході, і тих, хто на Сході, БОГ ЛЮБИТЬ ВСІХ, І ДОБРИХ, І ЗЛИХ. Бо Бог є Любов. А Пресвята Богородиця всіх нас оберігає, бо Вона є наша Матінка. Моліться багато на Вервиці. Треба, щоби люди молилися на Вервиці, Богородиця нас всіх порятує”. Це те, що отець ХОЧЕ ДОНЕСТИ до якомога більшої кількості людей. І ще додає, що ДЛЯ ТОГО, АБИ ВИЖИТИ, ТРЕБА МАТИ БОЖИЙ СТИМУЛ. Тобто, треба мати мету, задля якої жити і ця мета МАЄ БУТИ БОЖОЮ, НА СЛАВУ БОЖУ, МАЄ БУТИ ЛЮБОВ’Ю. Таким стимулом для капелана “Дуба” було в лікарняних стінах те, що на Великдень його чекають “хлопчики” на фронті. 7 років отець усі свята проводить на фронті, з тими, чиї руки тримають Україну. Коли говорить про “хлопчиків”, голос стає дуже теплим, батьківським…
Ми проговорили годину і, напевне, ще би говорили, але то був перший день після лікарні, отець Василь, могутній і душею, і тілом “Дуб”, змучився, мав відпочити.
“Люди мають знати, що Бог одинаково добрий до всіх і любить всіх, що Пресвята Богородиця завжди спішить нам на допомогу. Молімося і робімо добро, не сіймо і не підігріваймо ненависті і тоді світ буде врятований.” – повторив отець Василь, бо дуже хоче, щоби якнайбільше людей прочитали це його ЖИВЕ і РЕАЛЬНЕ СВІДЧЕННЯ про Чудову дію люблячого Бога і про любов Богородиці….
Oksana Dmyterko.Зі слів капелана “Дуба”.
На Славу Божу.
Джерело: https://pravdalviv.com/ за фб-сторінкою Оксани Дмитерко
Повязані записи
