7 березня Церква вшановує* мученицю Перпетую і тих, що віддали життя за Христа разом із нею. Ця свята перших віків християнства залишила по собі унікальну пам’ятку – твір про містичні вказівки на дорогу спасіння, що не втратив актуальності і через майже дві тисячі років.
Перпетуя Вібія народилась у ІІ столітті близько Карфагена (Північна Африка) у знатній поганській родині. Дівчина отримала добре виховання, вийшла заміж, проте рано овдовіла і залишилася із грудною дитиною.
Дізнавшись про вчення Христа, Перпетуя увірувала в Нього і почала готуватися до хрещення. До неї приєдналася її рабиня Феліцита (або Феліцитата), а також брат і ще двоє юнаків. Це стало порушенням закону імператора Септимія Севера, що забороняв християнські спільноти, тож у 203 році усіх їх заарештували. У в’язниці до них добровільно приєднався їхній учитель Сатур. Очікуючи смерті, мученики прийняли хрещення. Вони були страчені в Карфагені під час військових ігор на честь дня народження сина імператора Септимія Севера – Цезаря Гети.
Особливість цієї історії в тому, що, перебуваючи у в’язниці, Перпетуя вела щоденник, занотовуючи свої фізичні та духовні переживання. Деякі власні записи додав Сатур. А після їхнього мучеництва анонімний свідок доповнив текст описом страти на арені (мученики постраждали від диких звірів, а тоді були заколені), відредагував і упорядкував записи, що склали твір «Страждання святих Перпетуї й Феліцити та їхніх сподвижників» (лат. Passio sanctarum Perpetuae et Felicitatis – «Страсті святих Перпетуї і Феліцитати»). На думку деяких дослідників, редактором міг бути відомий ранньохристиянський теолог Тертуліан.
Щоденник Перпетуї став одним із найдавніших і найвідоміших текстів ранньохристиянської літератури як рідкісний автентичний документ античності, написаний жінкою від першої особи. Він дозволяє заглибитися у психологію ранніх християн та концепцію мучеництва як прямого шляху до раю. Крім того, це зразок жіночого погляду на події Римської імперії. За стилем написання текст показує, що Перпетуя добре знала граматику й риторику, римську літературу і старозавітні тексти.
У своїх записах 22-літня Перпетуя описувала зустрічі з батьком-язичником, що слізно благав її зректися християнства бодай заради власної дитини, але вона відмовилася. Жінка зафіксувала власні тілесні страждання від спеки, важких в’язничних умов та неможливості годувати грудьми немовля; пізніше їй вдалося переконати тюремників поліпшити умови утримання заарештованих. У тексті збереглося цікаве свідчення про те, що рабиня Феліцита очікувала дитини і дуже хвилювалася, що не зможе віддати життя за Христа, бо римське право забороняло карати вагітних. Проте за два дні до страти вона народила дитину, яку доручила виховувати одній таємній християнці, після чого разом з іншими була віддана на муки. Спогади Перпетуї глибше розкривають читачеві особистості мучеників та їхнє ставлення до смерті: ці свідчення говорять про непохитність віри та добровільне мучеництво, метою якого є вінець вічної слави у небі.
Особливе місце у щоденнику Перпетуї займають записи її містичних сновидінь, що, зокрема, передбачили мученицьку смерть та розкрили важливі аспекти християнської віри. Із них найвідоміші чотири сни, наповнені глибоким богословським та психологічним символізмом.
Сон перший: Драбина і дракон
Брат Перпетуї попросив її молитися, щоб Господь показав, чим завершиться суд над ними. «І я, знаючи, що мені хрещенням дана можливість бесідувати з Господом, надзвичайно велику милість Якого я вже відчула, прямо пообіцяла братові й сказала: “Завтра вранці я скажу тобі”», – записала мучениця.
Її прохання збулося. Уві сні Перпетуя побачила вузьку драбину (бронзову або золоту) до неба, якою можна було піднятися тільки поодинці. З боків драбини були прикріплені мечі, списи, гаки, кинджали та інша зброя, що смертельно ранила тих, хто піднімався необережно. Біля підніжжя звивався величезний дракон, що намагався налякати охочих стати на драбину. «Сатур… піднявся першим, і, досягнувши вершини драбини, обернувся до мене та сказав: “Перпетує, я очікую на тебе, але пильнуй, щоби дракон не вкусив тебе”. А я сказала: “В ім’я Господа Ісуса Христа, він мені не зашкодить”. І дракон, ніби боячись мене, підняв свою голову, а я, роблячи перший крок на драбину, наступила йому на голову».
Піднявшись на вершину драбини, Перпетуя опинилася в саду, де побачила тисячі одягнених у біле людей. Посередині саду сивий чоловік у пастушому одязі доїв овець. Він привітав Перпетую і подав їй шматочок овечого сиру. Коли та з’їла, всі довкола сказали «Амінь», а солодкий посмак мучениця відчувала навіть після пробудження.
Коли жінка розповіла сон братові, вони зрозуміли, що видіння свідчить про майбутню мученицьку смерть. Небезпечна драбина вказувала, що той, хто рухається до Царства Небесного необережно, відволікаючись на земне, – загине. Змій означав Сатану, а його потоптана голова – це посилання на біблійне пророцтво перемоги над злом. Зустріч в саду стала символом Агнця – Євхаристії та зустрічі з Добрим Пастирем – Христом. Потрактувавши це сновидіння, мученики почали готуватися до смерті.
Сон другий: Страждання Дінократа
Це видіння засвідчило надзвичайну силу молитви за померлих вже у перших поколіннях християн. Воно стосувалося брата Перпетуї, що помер у семирічному віці від раку обличчя.
У щоденнику сподвижниця згадує, що якось під час молитви несподівано згадала ім’я брата і отримала натхнення спом’янути його. «Я відчула, що можу молитися за нього. І я стала усердно творити моління за нього, плачучи й зітхаючи за ним до Господа. Без зволікання, цієї ж ночі він був мені показаний у видінні».
Перпетуя побачила хлопчика в темному місці – брудного, блідого, із тією ж раною на обличчі, з якою він помер. Дитина мучилася від спраги; поруч був великий басейн із водою, але його край був такий високий, що Дінократ не міг дістати, аби напитися.
«Я прокинулася, дізнавшись, що мій брат був у стражданні, але я вірила, що молитва принесе допомогу в його муці. І я стала молитися за нього щоденно, поки нас не перевели з тюрми в амфітеатр… І я молилася за мого брата, вдень і вночі, плачучи й зітхаючи до Господа, щоб він був мені даний».
Усвідомлюючи, що душа Діократа страждає – ймовірно, через те, що хлопчик помер неохрещеним – Перпетуя присвятила палкому молінню за його спасіння увесь свій час, вірячи, що ця молитва матиме особливу силу.
Сон третій: Зцілення Дінократа
«І ось у той день, коли нас закували в окови, це було мені явлено. Я побачила те ж місце, яке бачила раніше; та раніше воно було похмурим, а тепер стало світлим. І Дінократ з тілом чистим, одягнений у світлий одяг, зайшов відпочинок. На місці виразки було видно тільки шрам. І той басейн, який я раніше бачила надзвичайно високим, тепер був такої висоти, що дитина могла дістати до нього, а на його краю була золота чаша, наповнена водою. І Дінократ пив із неї, і чаша не порожніла. І, напившись, він відійшов від басейну радісний, весело граючись, як це роблять діти. І на цьому я прокинулася, збагнувши, що Дінократа було звільнено із місця страждання».
Багато хто трактує цей епізод як одне з найранніших свідчень у християнській літературі про Чистилище і про те, що молитви живих насправді допомагають померлим, які перебувають там.
Сон четвертий: Бій із єгиптянином
За день до страти Перпетуя побачила ще одне видіння. У ньому вона зустріла диякона Помпонія, що, скріпляючи на дусі, вивів її на арену амфітеатру. Жінка очікувала, що на неї мають кинутися звірі.
«У цей час до мене наблизився якийсь єгиптянин, жахливий на вигляд… щоби боротися зі мною. І до мене підійшли, як мої помічники, вродливі юнаки. І я була облечена у воїнський одяг і стала воїном-чоловіком, і мене намастили олією, як є звичай у тих, що готуються до боротьби».
На арені з’явився розпорядник ігор у пурпуровому одязі, що тримав у руці жезл начальника гладіаторів і зелену гілку зі золотими яблуками.
«Він закликав усіх мовчати і сказав: “Якщо цей єгиптянин переможе цю жінку, він уб’є її своїм мечем, а якщо вона переможе його, вона одержить цю гілку».
Суперники почали боротися. Перпетуя перемогла і наступила на голову єгиптянинові. Натовп закричав, підтримуючи її, а начальник гладіаторів поцілував її і подав гілку з яблуками, кажучи: «Мир тобі, дочко моя». Прославлена мучениця вийшла у «Ворота Життя» – браму, якою з арени виходили переможці чи ті, хто був помилуваний у поєдинку з волі глядачів.
Символізм цього сну Перпетуя відчитала у власному майбутньому поєдинку, що буде протистоянням зі самим дияволом. Потужний і незвичайний образ перевтілення у чоловіка-гладіатора вказує на велику духовну силу сподвижниці, що завершиться перемогою.
«І я прокинулася і зрозуміла, що я буду боротися не зі звірами, але з дияволом. І я знаю, що мене очікує перемога. Отже, я закінчую цей опис кількох днів перед виставою. А те, що звершиться на виставі, нехай запише хтось інший», – такими словами завершує Перпетуя свою оповідь. Вони теж стали пророчими: її твір зберігся, і вже майже два тисячоліття свідчить велич духа тих, що радо клали життя на славу Христа, здобуваючи собі Небесне Царство. А описані в щоденнику містичні переживання показують, як близько Господь перебуває до тих, хто вірний Йому, і як готовий відкрити Свою волю не те, що людині необхідне для спасіння її душі.
* 7 березня святу Перпетую згадують католики, англіканці та лютерани. Православна церква вшановує цих святих 1 лютого.
Також читайте: Дружина Пилата — перша, хто постраждав за Христа. Історія св. Клавдії Прокули
Стала святою серед обстрілів. Блаженна Тарсикія – мучениця за покликання
Джемма Гальгані. Свята зі стигмами, до якої молився о. Піо
Повязані записи
