Дорога до святості неможлива без постійної пам’яті про смерть. Крилатий вислів «memento mori» покликаний не вселити страх, а пригадати про минущість життя, яке треба встигнути прожити так, щоб здобути Небо. На цю тему роздумує Апостольський екзарх УГКЦ у Німеччині та країнах Скандинавії владика Богдан (Дзюрах).
Думками на цю тему єпископ ділиться на своїй фейсбук-сторінці у рубриці #ВічніІстини.
У публікації владика Богдан зазначає, що відомий вислів «memento mori» — «пам’ятай, що помреш» походить із часів Стародавнього Риму. Згідно з переказами, цю фразу слуга шепотів на вухо полководцю, що повертався із перемогою, щоби, приймаючи вітання тріумфуючого натовпу, той не забував про скороминущість людської слави.
«Згодом, у християнській монашій традиції, як на Сході, так і на Заході, поширюється аскетична практика роздумування про смерть. У 4-му розділі монаших правил святого Венедикта читаємо, зокрема, наказ монахам: “Кожного дня мати перед своїми очима смерть”. Натомість Євагрій Понтійський (345–399) навчав у своїх аскетичних творах: “Постійно будь свідомий своєї смерті — і не грішитимеш ніколи”. Преподобний Йоан Ліствічник (579–649), назвавши один розділ свого славного твору “Драбина до раю” “Про пам’ять смерті”, пише так: “Пам’ять про смерть — це щоденна смерть. Пам’ятати про смерть — це знак покаяння”. Преподобний Ісак Сирин (VII століття) пише: “Думка про смерть — це як пробудження від сну. Той, хто має її в серці, не дасть спокусити себе нічим”. А батько східного монашества преподобний Антоній Великий (251–356) дає таку практичну пораду своїм духовним дітям: “Щоранку думай, що ти не доживеш до вечора, а кожного вечора думай, що не доживеш до ранку — і ти не будеш грішити”», – розповідає єпископ.
В усіх цих порадах, як зауважує владика Богдан, особливо промовистим є навчальний характер: їхня мета – допомогти християнинові жити безгрішним життям та перемагати спокуси. Призначення такого постійного пригадування про смерть – не залякати чи зневірити людину, а «пробудити» її до свідомого життя. «Для віруючої людини смерть — це поріг, переступивши який вона або увійде до Дому небесного Отця, що означатиме для неї спасіння і повноту життя в Бозі, або потрапить до пекла — стану вічного віддалення від Бога, а тому — вічного болю, смутку і страждання. Tertium non datur — третього не дано», – підкреслює архиєрей.
Без цієї християнської перспективи людина не може зрозуміти свого справжнього призначення на землі: якщо смерть вважати кінцем усього, то абсурдним і беззмістовним стає саме життя.
«Тоді людина не розуміє, чому вона з’явилася на цьому світі, що має робити і куди йти», – зауважує владика Богдан. «Тож для неї залишається хіба що намагатися втопити цей тихий розпач серця в земних розвагах і примарних веселощах: “Їжмо й пиймо, бо завтра ми помремо!” (1 Кор. 15, 32). За таким принципом не раз жив стародавній світ, шукаючи “хліба і видовищ”, замість свідомо прямувати до Бога — Джерела життя і справжнього щастя. Тому святий Павло застерігає адресатів свого листа — християн Коринту і нас із вами, що живемо часто в подібних обставинах сучасного світу: “Не дайте себе обманути: лихі розмови псують добрі звичаї. Протверезіться належно та не грішіть, бо деякі з вас Бога не знають. На сором вам кажу це” (1 Кор. 15, 32–34)».
Молитва:
Господи, мій Творче і Спасителю! Дай мені пам’ятати про смерть, щоб уникати спокус і підступів лукавого! Дай мені жити так, щоб уникнути вічної смерті — віддалення від Тебе, єдиного Джерела і цілі мого життя! Амінь.
Також читайте: Владика Богдан Дзюрах: 10 думок про любов
О. Михайло Сивак: «Стінка між духовним і матеріальним світом дуже тонка»
Куточки неперервної молитви: історія бічних престолів Гарнізонного храму Петра і Павла
Головне фото: synod.ugcc.ua
Повязані записи
