Митрополит Димитрій (Рудюк): «Успіння» – тимчасовий стан розлуки з тілом до остаточного з’єднання з ним під час Страшного Суду»

димВже завтра християни східної традиції святкуватимуть Успіння Божої Матері. Кожен із нас впродовж цих днів аналізує  і  переосмислює пережите, адже празник припадає в останні дні літа, а, отже, завершення певного часового проміжку. Про сутність успіння, значення смерті у розумінні християнина, пошуки радості говоримо з Митрополитом Львівським і Сокальським УПЦ КП Димитрієм (Рудюком).

Владико, розкажіть, будь ласка, наскільки важливим є свято Успіння Богородиці для Православ’я.  Чому це свято називають саме «Успінням», а не, скажімо, «Похороном Богородиці»?

успіння1Дійсно наприкінці серпня Церква святкує кінець земного життя Матері Божої, Її смерть, яку називають «успінням» – словом, яке поєднує в собі і сон, і блаженство, і мир, і спокій, і радість. У Православній Східній Церкві особливе шанування Успіння Божої Матері. Цей культ був принесений у Київську Русь-Україну і якщо ми будемо спостережливими, то побачимо, що покровителькою давнього києво-руського чернецтва стала Пресвята Богородиця, особливо свято Успіння. Недаремно наші українські святині – лаври посвяченні Успінню Божої Матері. Не менша кількість є храмів на нашій українській землі, присвячених цьому святу. Ми нічого не знаємо про обставини смерті Богородиці Марії. З християнської давнини до нас дійшли різноманітні перекази про Пресвяту Діву. Здебільшого вони просякнуті дитячою любов’ю та ласкою. Нам, віруючим людям, не має потреби відстоювати їх історичність. Так само не на якусь конкретну дату, місце, час, причину направлені піснеспіви богослужіння в День Успіння Матері Божої, а на сутність і зміст цієї смерті, бо це смерть Тієї, Син Якої, за нашою вірою, переміг смерть, воскрес із мертвих і нам обіцяв велич загального воскресіння і невмирущого життя. Тому мені здається, що сутність і зміст цієї події найкраще передані в іконі Успіння Божої Матері, або ж у Плащаниці. Тут зображена Божа Матір на смертному ложі, навколо Якої стоять апостоли, а над Нею Її Син Ісус Христос, Який тримає на руках Свою Матір, живу і на віки з Ним з’єднану. І ось ми бачимо смерть і її наслідок – не розлуку, а навпаки, поєднання, не смуток, а радість, не смерть, а животворне життя: «Після Різдва – Діва і після смерті – жива».

Римський філософ Сенека сказав: «Щоб ніколи не лякатись смерті, – завжди думай про неї». Яким повинне бути сакральне ставлення істинного християнина до смерті?

До якої б релігійної традиції не належала людина – вона здатна визнати існування життя після смерті.  Для християнина смерть не кінець, і не трагедія. Не тільки давні філософи, але й святі отці, особливо пустинножителі, розвивали тему смерті. В багатьох повчаннях ми зустрічаємо роздуми над смертю, які також зводяться до однієї формули – пам’ятай про останній день і повік не грішитимеш. Тому для християнина смерть – це “успіння”, тимчасовий стан розлуки з тілом до остаточного з’єднання з ним під час Страшного Суду. Тому сон смерті тимчасовий в порівнянні з вічністю. Всі ми у Христі, Який воскрес, оживемо для вічного життя, або ж для вічної муки. Тільки людина нерелігійна при зустрічі з смертю падає у відчай, створює зайву життєву метушню при втраті близької людини, інколи з наріканням на Бога, в Якого зовсім не вірує. Для неї за межею смерті існує порожнеча та відсутність всякого буття. У трактаті “Про смертність ” Кіпріан Карфагенський стверджує, що “боятися смерті може тільки той, хто не хоче йти до Христа”.

Кожна людина, яка вірить у Бога, намагається жити за всіма нормами моралі, щоб осягнути Життя Вічне і Царство Небесне. Тобто, земна смерть – це повноцінне звільнення людини від болю та страждань, а життя – нестерпна  клітка буденності?

Ні, так не потрібно думати, що життя це клітка буденності. Своє життя релігійна людина проживає для того, щоб осягнути, як Ви зазначили, Життя Вічне і Царство Боже. Можливо правильніше тут можна було б сказати так, що земне життя у християнина не повинно вважатися абсолютною цінністю із перспективи вічного буття кожного із нас. Тому кожний християнин повинен дбати не про кількість прожитих років життя, а про якість свого духовного життя, щоб набути таке багатство, де ані моль, ані ржавчина не знищують, ані злодії не підкопують і не крадуть (Мф. 6, 20).  Преподобний Ісаак Сірин каже, що смерть не може бути тяжкою для нас, тому що Творець зробив її для нас легкою, щоб ми зовсім не відчули її тяжкість, але допоки ми не переступили межі вічності, вона здається для нас важкою. Думаю, що для кожного із нас є природно так думати, тим більше, що смерть припиняє в людині будь-якій гріх і погоджуся з вами звільняє людину від болю й страждань. Для кожного християнина притаманно молитися від несподіваної смерті, а ось передсмертна хвороба розглядається, як іспит, що приносить духовну користь.

Згідно із християнською традицією, яким чином Господня Любов здатна протистояти кайданам смерті?

12376864_1228570853837321_4038556627606662786_nУ вчені Християнської Церкви смерть розглядається із перспективи “смерті Бога” – хресних страждань Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Голгофа – це велика жертва любови. Саме через любов до людини Христос подолав смерть, переміг її, і відкрив кожному із нас, всьому людству, дорогу до воскресіння. Господь не бажає смерті грішника. Святитель Іоан Золотоустий каже, що ми ще помираємо тамтешньою смертю, але в ній вже не залишаємось, бо “влада смерті і справжня смерть є такою, коли померлий не має можливості повернутися до життя, а якщо після смерті людина оживе, і це буде краще життя, то це не смерть, а успіння”.

Парадоксально, що у сучасному суспільстві саме життя лякає людину набагато більше, аніж смерть. Це жахливо, але маємо надзвичайно велику кількість самогубств, зокрема серед молоді, яка не здатна примиритись із несправедливістю суспільства. Як Церква може загоїти рани таких людей із покаліченими серцями?

Самогубство – це велика трагедія сьогодення. Здебільшого людини, які не знають у своєму житті Бога, які не мають для нього у серці найменшого місця, живуть за принципом “взяти від життя все”. Пустота духовного життя, звичайна його відсутність, приводять до тяжких наслідків. Ви знаєте люди перестали тямити жити, я б так сказав. Згадайте історію і ви побачте, що люди бідніше жили, але з Богом. Люди вміли радіти життю, працювали, ходили до храму і не обтяжували себе особливо запитаннями буденного життя. Вони жили за святим Євангелієм і знали, що Господь усіх благ податель також турбується про них. На жаль, сучасні технології, ринки праці, споживацтво просто зжували християнську філософію осмислення життя. Дали можливість людям розпоряджатися своїм тілом, дозволи їй його змінювати до невпізнання, або ж міняти стать і навіть вбити. метелик

Ціна життя людини перестала щось вартувати у цьому глобальному світі. Церква, навпаки, вказує на цінність життя, як можливість спілкування з Богом, можливість підготувати себе до вічного життя. філософія проста, але людина собі шукає інших пригод… і, на жаль, знаходить. Людям депресії і відчаю, я б порадив частіше бувати у храмі, більше спілкуватися із сильними духовно людьми.

 Коли ми говоримо про життя і смерть як дві духовно-філософські сентенції, чого може навчити нас приклад Діви Марії та її смиренного ставлення до смерті?

“В молитвах невсипущу Богородицю гріб і смерть не втримали…”. Вся суть життя Божої Матері була цілком віддана Її Сину. Від ясел Вифлеєма до мовчазного стояння біля Голгофи. Всю Свою любов вона віддала Сину, а через Нього і нам. Її любов стала сильнішою за смерть, тому Її день відходу з цього світу ми називаємо Успінням. Любіть! І ваша любов переможе смерть!

Розмовляла Лідія Батіг