На шляху до вічності багато перешкод та спокус. У кожного з нас. Ми часто бачимо, як складні життєві обставини змушують людину думати, що Бог покинув її, залишив сам на сам із бідами, нещастями і горем. Навіть священникам чи богопосвяченим особам часом приходить думка: «То я все покинув, пішов за Тобою, а Ти залишив мене самого змагатися із усім цим світом, який як рикаючий лев тільки чекає, коли я впаду, щоб мене пожерти?» У такі моменти нам здається, що ми більше жертвуємо для Бога, ніж Він для нас.
Але немає такої миті у нашому житті, коли Ісуса немає поруч. Навіть коли опиняємося у темряві гріха, Він стоїть на витягнуту руку від нас і чекає, щоб ми за неї вхопилися. Він, як сказано у Євангелії, цілу ніч молиться, щоб наша віра не змаліла. І ніч нашої віри мине, бо Ісус не залишає нас самих, Він вказує нам шлях, показує як жити своє земне життя так, щоб потім навіки перебувати у Божій любові.
Ми не самі. Ісус товаришує нам. Він бореться за кожного з нас із силами зла. Нам теж варто боротися. Нам теж треба молитися. Чим темніша ніч, тим більш ревною має бути молитва. Аби віра наша не змаліла.
Повязані записи
