Невдовзі, відзначаючи свято Стрітення Господнього, будемо вітати богопосвячених осіб, а також творити за сучасних монахів та монахинь молитву. Справді, у сучасному світі їхній подвиг більш, ніж вагомий, адже відмовитись від всього мирського, від принад сучасних технологій та стилю життя, для багатьох виглядає незрозумілим. Про важливість богопосвяченого життя, про те, як правильно обрати життєве покликання, говоримо із редемптористом, єпископом Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра й Павла УГКЦ (Австралія) Преосвященним Владикою Миколою (Бичком).
Владико, розкажіть, як ви відчули покликання до богопосвяченого життя?
Покликання – це щось інтимне між Богом і людиною, інколи справді дуже тяжко це описати людськими словами. У Святому Писанні читаємо: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав». Нас кличе Господь. Залишається лише відгукнутися на цей поклик Христа, Його запрошення. Всі ми знаємо, що на наше покликання хтось завжди має вплив. Подібно сталося у моєму покликанні. Пригадую той час, коли був підлітком у 13-річному віці. Ходив з батьками до храму, який був під опікою отців-редемптористів, однак тоді не було повного розуміння монашества, життя Церкви. Якраз одного разу під час йорданських свят я прийшов на Літургію. Це був звичайний робочий день і не було кому прислуговувати біля вівтаря. Сестра-служебниця Маркія ласкаво попросила мене допомогти. І це був перший крок у покликанні, де через сестру почав значно більше відкривати для себе духовне життя. Більше почав ходити до храму, товаришувати з отцями-редемптористами. Для мене духовним наставником був отець Михайло Шевчишин, який вплинув на моє покликання. Також хочу згадати о. Володимира Вонса, з яким неодноразово їздив на місії та реколекції. Приклад та запал монашого та священничого життя отців мене надихав. Тому хотів бути одним із них. Після завершення школи я чітко знав, що стану редемптористом.
Сучасний світ розглядає монаха, як дивака, адже сьогодні можна мати чимало благ, натомість богопосвячена особа відмовляється від багатьох речей. У чому полягають складнощі стилю життя богопосвяченої особи? Чи, навпаки, бути монахом – легко?
Справді, в очах цього світу монах чи монахиня виглядають диваками. Якщо ти вірний своєму покликанню, то бути монахом – легко. Сьогодні живемо в епосі цифрових технологій, де чимало своїх викликів та спокус. Те, що вказує шлях у нашому богопосвяченому житті, – виконання трьох обітів, які складаємо: чистоти, убожества і послуху. Чистота – перебування у безженному стані, утримання від сексуального життя; убожество – оминання матеріальних благ, до яких прив’язані люди, послух – настоятелям та святій Церкві. Апостол Павло у посланні до Коринтян зазначив: «Ми стали покидьками для світу». Маємо чимало викликів, серед яких і соціальні мережі, що мають величезний вплив на людей. Окрім загроз, які там є, це велике поле для праці, адже саме тут ефективно проповідувати Христа, бо можна достукатися до наймолодшої аудиторії.
У Церкві ми постійно молимося за монаші покликання, однак, статистика у світі зовсім невтішна – їх дедалі менше. Чому такі негативні тенденції і чи можливо якось виправити ситуацію?
Молитва за покликання є дуже необхідною, адже Господь кличе нових «робітників» до Свого Виноградника. Так історично складається, що в одній частині світу є зріст покликань, в іншій – занепад. Перебуваючи тут, в Австралії, бачу, як в Азії розвиваються покликання до богопосвяченого життя. Знаю, що наші отці-редептористи у В’єтнамі мають величезну кількість покликань. Виправити ситуацію із покликаннями може лише правдивий приклад богопосвяченого життя, коли будемо правдивими свідками Ісуса Христа у сучасному світі. Ми знаємо, що слова промовляють, але приклад потягає. Нас кличе Господь, і ми реалізовуємо себе у цьому покликанні. Пригадую, як одного разу отець Андрій Чировський – це одружений священник, що служить у місті Туксоні, штат Арізона; сам походив з редиптористської парафії з м.Нью-Арко, штат Нью-Джерсі. Він казав колись такі слова: «Якби мене редептористи колись запросили до монастиря, то я б точно був би одним із них. А так вони мені не пропонували». Тому нашим завданням є рекламувати богопосвячене життя через щоденне близьке життя з Христом.
Як ставляться до богопосвячених осіб в Австралії? Чи ви, як монах та єпископ, відчуваєте труднощі у комунікації із мирянами, певне несприйняття?
До богопосвячених осіб в Австралії справді ставляться по-різному. Побачити монаха чи монахиню в габіті на вулиці – практично неможливо. Чимало богопосвячених осіб є похилого віку, тому відчутний брак покликань. Однак, коли поглянути історично, зокрема, на становлення нашої єпархії св. ап. Петра і Павла в Мельбурні, то саме отці-редемптористи у 1950-их роках мали величезний вплив на становлення нашої Церкви. Близько 5 редемптористів-австралійців вивчили нашу мову, наш обряд і допомагали першоієрарху владиці Івану Прашку. Коли я перебував в Австралії впродовж півроку, мав можливість похоронити отця Рассела Моррісона, який у 1967 році започаткував місію для наших людей у Новій Зеландії. У нашій єпархії є дві сестри-служебниці та десять сестер-василіянок, які приїхали сюди і присвятили цілковито своє життя служінню Богові та людям. У 1967 році вони приїхали з Аргентини і до сьогодні служать нашим вірянам. Це яскравий приклад, коли люди вже у молодому віці, адже комусь з них було шістнадцять років, комусь більше, приїхали сюди для цілковитого служіння Богу та людям. Звісно, що такі приклади надихають.
Які поради можна дати тим, хто стоїть перед вибором, – богопосвячене життя чи світське?
Кожного дня робимо певний вибір, однак вибір стосовно покликання справді важливий, адже формуватиме наше майбутнє. Тому варто прислухатися до Божого голосу: чи він нас кличе до богопосвяченого життя, чи до життя у світському стані. Щоб цей вибір був правдивим, потрібно цей голос слухати у своєму серці. Важливо також бути відважним у прийнятті свого рішення. Ніколи не озиратися назад і не сумніватися. Варто цілковито довіритися Господеві на всі сто відсотків, тільки тоді наше покликання буде плодоносним та зреалізованим. Довірся Господу, Він віддасть сторицею, і через тебе спасе чималу кількість людей. Нехай Господь всіх вас рясно благословить!
Спілкувалася Юліана Лавриш
Фото надані Владикою Миколою
Повязані записи
