Знаєте, 2 дні перед тим, як мені зателефонував Блаженніший і повідомив, що я обраний єпископом, я брав участь у марафоні піхоти, разом з військовими, які бігли на протезах, і долали кілометри. І біжучи біля одного нашого майора, я думав про те, скільки у житті ми докладаємо зусиль, щоб подолати виклики і труднощі, і як непросто часто і не легко нашим воїнам, які встають вранці з ліжка, одягають на ногу протез, йдуть вмиватися, хтось однією рукою, хтось обома. Таким чином починають своє життя. Люди щодня докладають багато зусиль, щоб долати виклики. І 2 дні після того, коли я пробіг частину марафону і ми раділи з нашими військовими, що подолали цю відстань, я довідався, що мене чекає новий марафон у житті Церкви. Це був нелегкий виклик для мене. Але я як особа, вихована у Церкві, чисто по-людськи розумів, що мені доведеться покинути служіння у Гарнізонному храмі, спільноту військових капеланів, багатьох людей,яких знаю у Львові. Але свідомий того, що це покликання до якого мене покликав сам Господь. І коли мене запитували,яким має бути єпископ, я говорив, що перш за все має бути людяним.У особі священиків, єпископів Господь зустрічається з тими, хто ще шукає стежки до Нього. І я би хотів -все своє життя, як людина і душпастир бути у руках Божих тим обличчям у якому Він зустрічається з тими, хто ще шукає стежки до Нього.
Яким б труднощі не були у Курії і яким би страшним не було слово “Курія”, я знаю, що з Богом, всі труднощі можна долати. Цей майор, з яким ми бігли марфон,Юрій Козловський, поруч мене на протезах, казав,що молиться кожен день, коли вдягає протез на свої ноги. І коли він біг, він також у глибині свого серця молився – для того, щоб витримати. І я також буду це робити, згадуючи усіх наших Героїв.
Також своє рішення я пов,язав з мучениками нашої Церкви, які ставали священиками і єпископами, коли у обличчях мучеників, праведників, завдяки яким там у концтаборах Бога зустрічали у їхніх обличчях, навіть ті, хто їх мучав.
Потрібно подякувати усім Вам тут присутнім. Перш за все дякую головному святителю, Блаженнішому Святославу, дякую Митрополиту Львівському УГКЦ Владиці Ігорю, єпарху Стемфордському Павлу, Синоду єпископів за довіру і складаю велику дякую у руки нашого Нунція, всім, хто тут сьогодні є присутній, щоб бути разом з нами, бути разом зі мною у цей важливий день мого життя.
Хочу щиро подякувати усім нашим воїнам. Я дуже люблю слово брат і тут є о. Андрій Зелінський, і інші капелани, які також люблять слово “брат”. І дякую усім за роки нашої дружби. Дякую Генералу Ткачуку. Пане Генерале, дякую Вам. Спасибі всім тим, хто приїхав з мого села Чижки. Дякую вчителям з Бучацької колегії Йосафата.
Також щиро дякую єпископату Римо-католицької Церкви, нашим співбратам із Православної Церкви України. Дякую своїм батькам, своїй бабусі, яка є тут.
Записала Оксана Бабенко
Повязані записи
