Думаю, що кожен із нас мав такий досвід: коли приїжджав до якогось міста, все видавалося чужим і незнайомим, невідомо куди піти і з чого почати. Але… Одночасно, кожен із нас мав інший досвід: коли також приїжджав до іншого міста, навколо все чуже і незнайоме, але в цьому місці була одна особа, яка на нас чекала. Тоді, ситуація цілковито змінювалася, по-іншому ми себе почували у цьому місці. Це місце ставало для нас рідним, ми втрачали свої переживання, страхи чи непевність. Це ж саме відбувається у молитві. Ми повинні завжди пам’ятати, що у молитві є Хтось, хто завжди чекає на нас. Бог завжди на нас чекає у молитві. Завжди і повсякчас. Чи ми є готовими до молитви, чи – ні, чи це ставатиметься доволі рано, а чи дуже пізно, чи ми відчуваємо цього Бога зі своєї сторони. Можемо Його не відчувати, мати якусь життєву трудність, але Бог чекає.
Якщо би у нас завжди була ця свідомість, що Бог є той, який завжди чекає, не зважаючи на те, якими ми є, у нас би цілковито змінилася постава до молитви. Ми би завжди були певні того, що є Хтось, хто на нас завжди чекає. Це ж так, як у нашому житті: коли ми йдемо до когось у гості та знаємо, що ця людина на нас чекає, ми комусь потрібні, хтось вірить у нас, наша перспектива цілковито змінюється. Так є і з молитвою.
Із фб-сторінки Владики Венедикта
Повязані записи
