Чому святкуємо Успіння? Чому святкуємо смерть Марії? Із дуже простої причини. Це не лише справа Богородиці, але всіх осіб, яких називаємо святими. За винятком Івана Хрестителя, ми відносно всіх святих святкуємо день смерті. Чому? Тому що це не є у прямому розумінні смерть-кінець. Це початок лиш. Початок Вічного Життя. Погляньмо на нашу реальність, ми хоч і віримо у Бога, хочемо Царства Небесного, але ніхто не хоче помирати. Але Царство Небесне починається саме після смерті. А чому ми не хочемо помирати? Бо ми надто закорінені у цьому земному житті, ми зідентифікувалися із цим земним життям, тут ми живемо, діємо, функціонуємо. Богородиця розпізнала, як Вона має приготуватися до Вічності. Розпізнала, яке має покликання. Дуже часто у богослужбових піснеспівах ми називаємо Її “Богом вибраною”, бо Бог обирає кожну людину до чогось. Але найвавжливіше, що Богородиця відповіла на цей Божий вибір. Кожен з нас, є Богом обраний, кожен народився саме у цей момент історичний, у політичних, соціальних обставинах. Бог дав нам певні риси характеру, таланти, спосібності, Бог кожного багато-чим обдарував, а ми цього несвідомі. І у житті дуже часто заздримо одні одним, що кожен має щось інше, краще, особливіше. Кожен має щось особливе. Коли ми віримо, що Бог є Отцем, а я Його дитиною, то вірю, шо Він дав мені все найкраще, що потребую для мого добра. Це питання віри, не логіки, не інтелекту, але довіри. Як кажуть наші старі люди: “Бог високо, бачить далеко”. Тому Бог дав Богородиці особливу місію життя. Дав тобі і мені свою місію життя, дав своє покликання. Звичайно. що у церковному середовищі, ми часто кажемо про монаші, чи священичі покликання, але разом із тим, кожен має своє покликання. Тут постає питання: “А чи я знаю своє покликання?”. Глобальне покликання, на ціле життя. Чи я свідомий свого покликання на сьогоднішній день, на цю мить мого життя. Коли б я зараз запитав людей про покликання, то не всі б відповіли. А це виглядає сумно. Ми ж не живемо, щоб їсти, спати, працювати. Але задля чого? Важливо ставити собі це велике питання про покликання у житті. І коли ми часто кажемо у Церкві про кризу покликань: священичиних, монаших, це лише вершина айсберга. Людство, окрема людина, часто несвідома до чого Бог кличе. Кожна людина і кожна річ у житті має покликання. Крісла стоять, щоб на них можна було сісти, призначення мікрофону дати звук, вікна для того, щоб світло у них потрапляло. Все має призначення. Якщо все має призначення, то яке моє призначення у житті? Я ж використовую стіл як стіл, а крісло як крісло. Я ж не сідаю на стіл, чи їм з крісла. Це питання, чи я себе вірно використовую у житті. Бо може кінець життя застати нас розгубленими. Богородиця у повноті розпізнала і відкрила своє покликання. Вона вибрала Бога і цей шлях до якого Бог її кликав, вона була відкрита. Є чинники, які допомагають розпізнати покликання. У Бозі є відповіді на все. У Бозі все чітко і ясно. Тоау важлива молитва у житті, важливий час на Бога, на молитву, у молитві Бог відкриває нам, що від нас очікує. Друге, що допомагає розпізнати покликання, це обставини. Бог завжди говорить. На що ми найбільше жаліємося у молитві? На неуважність. Думаєте ми у молитві найбільш неуважні? Молитва показує нашу хронічну неуважність. Маємо вчитися бути уважними. І через обставини життя, події, ситуації, бачити, що Бог хоче нам сказати. Але чи я готовий це почути? Дуже часто я маю якийсь план, постанову, рішення, і вперед. Молюся, пощу, але чи я питав, чи це Божа воля? Дуже часто ми витрачаємо велику кількість часу, енергії, грошей і згодом бачимо, що це не було нікому потрібне. Ні Богові, ні мені. Бог через обставини завжди промовляє до нас. Завжди. У монашестві є такий інструмент – послух. Він походить від слова: “слухати”, вслухатися. А Бог завжди нам говорить через обставини, хоче нам сказати. На молитві особливо показує, куди рухатися. Завжди потрібно бути з Богом і у Бозі. У сучасному світі, модерна людина, завжди хоче бути онлайн. У духовному житті те саме. Треба завжди бути онлайн з Богом. Якщо ти є офлайн, то робиш дурниці, гріхи. Тому святі це були не ті, що супергерої. Святі мали таке саме,як ми, гріховне тіло, але у Бозі робили дивовижні речі. Бог прагне, очікує, щоб проявитися через кожного з нас. Хоче проявитися, явитися. Але питання нас. Чи ми будемо готові, чи ні? Хай Бог нам, вдивляючись у постать Богородиці, у цій готовності, відкритості як Вона пізнала своє призначення, щоб пізнавали і ми. Хай у тому нам допоможе наша Матір Пресвята Богородиця. Амінь!
Повязані записи
