У ефірі “Радіо Перше” у програмі “Інший погляд” єпископ Чиказької єпархії Владика Венедикт розповів як знайти своє покликання у житті. Чому покликанням є кожен момент, який проживаємо? Як знайти радість і мир? Про це та більше – читайте.
-Владико Венедикте, для Вас покликання, що це за слово? Впевнена, що для Вас це не слово.
-Для мене покликання – це бути уважним до свого життя. Бо я, як людина віруюча, вірю що Бог завжди промовляє. Звичайно, що він промовляє через молитву, але у дуже великій мірі Бог промовляє через обставини нашого життя. Дуже важливо аналізувати обставини. Ми часто кажемо: так сталося, так відбулося, мені повезло. Нічого не стається випадково. Все у житті має свою логіку. Для мене покликання – це бути відкритим на Бога кожну мить свого життя. Бо саме цю мить мені дає Господь. Минуле вже сталося, його вже немає. Для мене покликання – перебувати у цю мить мого життя, яку Господь мені дав. Цінувати людину.
-Ви говорите про ці істини, які ми час від часу чуємо. Чому виходить, що людство розвивається, а до цих догматів ми так і не прислуховуємося?
-Чому так є? Бо ми дуже часто, живучи у цьому світі, реагуємо. Ми не маємо на все реагувати, що відбувається. Наше життя не проактивне, а реактивне. Велика проблема у суспільстві, що воно таке реактивне. Погляньмо на наше життя: “Ти мене знерував, тому я так поводжуся”. Навіть свою поведінку ми узалежнюємо від інших людей.
-Любимо казати: “погана людина, зла людина”. Бо вчинки можуть бути погані, а людина хороша.
-Чому нам приємно з дітьми? Бо вони не мають стереотипів ні про кого, вони дуже відкрито поводяться.
– А от стереотипи про нас самих? Вони ускладнюють нам пошук власного покликання?
–Сповідь – це не тільки феномен, що Бог мені прощає, але відчуття, що є хтось, хто в мене вірить. Якщо я пообіцяв комусь змінитися, а не змінився, то людина може мене відкинути. Але Бог у мене вірить. Бог не має стереотипів про мене. Він не дивиться на мене крізь призму моїх успіхів, чи невдач. Він певний того, що я можу стати кращим, виконати своє покликання. Погляньте. Кожна людина унікальна і неповторна. Кожен має свою місію і призначення. Так як і кожна річ має певне призначення, так і кожна людина.
– Мені дуже сподобалася Ваша думка про те, що життя треба писати не на чернетку, а відразу на чистовик. Це дуже важливі слова. Треба не відкладати все на потім, а є сьогоднішній день і все.
-У нас є така ілюзія. Ми завжди ідеалізуємо минуле, або майбутнє. Старші покоління часто кажуть: “От, колись було!”. А як молоді думають: “От, як колись буде, коли я закінчу інститут, одружуся, тощо”. А проблема та сама. І ті, і інші не живуть у реальності. Ми шукаємо якісь ідеальні обставини. Але обставини є такі як є. Бог тобі дав цей час. У ньому ти можеш жити, щось робити.
-Якщо усвідомлювати, що життя є дар, то щодня ми мусимо свідомо обирати: зробити щось корисне, або некорисне. Життя – це вибір. Чи може він допомогти у пізнанні свого покликання?
-Звичайно, ми робимо вибори. Але дуже важливо аналізувати ці вибори. Потрібно робити вибір, але вміти аналізувати. Якщо помилка сталася, треба зрозуміти що до неї призвело.
-Коли звучить слово “покликання”, то лунає дуже велично. Уявляється супермен, який має врятувати людство. Але можливо прожити кожен день із вдячністю – це теж покликання?
-Для мене покликання- це прожити в повноті своє життя. Уявімо організм. Кожен орган на своєму місці. Серце свою роль виконує, нирки свою. У цьому є величезне щастя відчути себе на своєму місці. Відчути, що те, що ти робиш є унікальне і неповторне. Починаючи від водія, до артиста, які є на своєму місці. Але бувають люди, які не на своєму місці, не відчувають радості життя. Моє переконання, що це найважливіша річ, якої треба вчити дітей. Не питання професії, посади, а людського буття.
– Призначення дарує радість?
-Цілковито. Якщо ти на своєму місці, то відчуваєш радість. Ціле наше життя може перетворитися на заробляння грошей. Це може бути схоже на обмінний пункт. 5 днів на тиждень заробляємо гроші, 2 дні витрачаємо. Тобто ми наше життя обмінюємо на гроші. І бачимо скільки людей не мають від того радості. І коли ти є на твоєму місці, то це інакше відчуття. Я не є проти грошей, адже маючи їх, можеш допомогти комусь іншому. Питання в тому, що твоє покликання має тебе сповнити щастям, радістю і миром.
-Радість це і ресурс, і натхнення. Чи можемо говорити про те, що до чого душа бажає там і є закладене наше покликання?
-Так, це те, що ми називаємо інтуїцією. Інтуїція – це знання свідомі і несвідомі, досвід, досвід попередніх поколінь. Якщо ти щось хочеш, варто це спробувати.
– Ми можемо знецінити своє покликання? Не втілити наше бажання?
-У житті святих і осіб, які здобули щось у сфері бізнесу, то завжди має бути праця. У пізнанні покликання має бути завжди праця. Скрипаль має вправлятися на скрипці 5-6 годин щодня.
-А які питання треба внутрішньо поставити, що почути своє покликання?
-Я би сказав, що не треба ставити питання, а треба побути в тиші. Ми реагуємо часто реакційно. Нам скучно бути самим із собою. Ми вмикаємо інтернет. Це втеча від себе. Бо ти не знаєш себе. Можна зробити таку практику, щоб знайти 5-10 хвилин, відключити телефон. У той момент виникне купа справ, які треба зробити. Але побути у цій тиші, коли немов вода скаламучена осідає. Коли ми робимо дурні рішення? У часі поспіху. Чим більше на нас тиснуть, тим важливіше знайти тишу.
-Чи покликання має певне відображення у цінностях, які транслюємо?
-Цінності це фундамент. Ми завжди проєктуємо те, що носимо. Реальне життя – це немовби дзеркало, де ми показуємо себе. Товариш пізнається у біді. Не тільки товариш, але я й сам пізнаюся. Конфлікт, трудність завжди дає нам зростати. Якщо людина вірить, то шукає відповідь завжди у Бозі. У Бога є всі рішення. Тому треба “підключатися” до Бога, молитися. У Бога є відповідь на всі ситуації. Бог, Який є батько для нас, завжди прагне для нас добра. У будь-якому випадку.
-Дуже легко, коли радісно все. Але коли виникають певні кризові ситуації, коли все валиться з рук, певна безвихідь. Тоді важко зрозуміти про покликання.
– Коли приходять певні зміни,то може виникнути криза. Це коли нам треба змінити роботу, стиль життя. Тоді треба прийти до хати, порефлектувати, подумати, заспокоїтися. Рішення є. І куди йти, і що робити. Може у моїй голові нема рішення, але рішення можна ухвалили.
-А коли людина знайшла своє покликання?
– Це буває досить рідко. Я зустрічав людей, які не розуміють для чого вони живуть, чого вони хочуть у цьому житті. Вживають себе без призначення. Це мене найбільше завжди боліло і болить. Людина має унікальне і неповторне життя. Вона думає що буде жити вічно. А людина живе раз. Ти не пишеш чернетку. Життя – це як продукт, який псується швидко. Ти не можеш його дати до холодильника, воно триває.
-Але ж ми не застраховані від своїх думок. Ми інколи самі може створити пекло у своїй голові. Нам можуть пробачити близькі люди, але ми самі собі не пробачаємо. Чи можемо це вважати теж проявом его?
-Кожна людина помиляється. Але мені здається, що Богові не так боляче наші помилки, як наша байдужість до свого життя. Це не є питання що ми грішні чи святі. ЦЕ шкала, у якому напрямку ми рухаємося.
-Коли людина знайшла своє покликання. Як жити у покликанні? Це ж теж нові виклики.
-Навпаки це радість. Коли ти робиш те, на що Бог тобі дав натхнення. Більша радість давати, ніж брати. Є покликання глобальне – певні речі, яким я себе присвячую, але покликання це кожна мить життя. Коли я йду і пропускаю людину на переході вперед себе, коли телефоную до свого приятеля, допомагаю комусь іншому. Покликання – це щось глобальне, з одного боку. А з іншого – це щось реальне, яке я втілюю у кожну мить свого життя.
-Як пізнати покликання?
– Дуже просто – забажати цього. Питання:”Чи я бажаю це покликання у своєму житті?”. Якщо я бажаю це, то Бог допоможе. Найважливіше – це забажати і Бог, шануючи наше бажання, дасть нам розуміння. Головне, щоб ми мали до цього стремління.Коли ми говоримо про покликання – це не тільки щось робити, це буття. Бути мамою, виховувати дітей – це покликання, бути мером, монахом чи монахинею.
-Ви казали, що вже 25 років не ставите собі питання,яким є ваше покликання.
– Так, бо я довіряюся Церкві, яка вказує мені глобально, де би я мав бути і що робити. Останні 4 роки я постійно стараюся писати певні книжки. Це мені ніхто не каже робити, але відчуваю, що повинен спробувати. Мені завжди легше пізнавати покликання через інших людей. Значить через Церкву.
Фото: Myroslav.Mtm
Повязані записи
