Вкотре доводиться починати свій текст із фрази про те, що ми живемо у непростий час. Час, який переповнений негативом. З усіх усюд линуть звістки про війну, смерті, корупцію, підвищення цін, тарифів тощо. Ми знеохочені. Нам важко. Здається, що просвітку немає і життя йде «накатом», нічого не міняється, все відбувається на автоматі.
Насправді в нас таки є багато труднощів. Так, вони є. І в нас немає чарівної палички, за помахом якої всі негаразди і біди могли б припинитись . Природно, що ми прагнемо кращого життя. Українська приказка говорить про те, що «риба шукає де глибше, а людина – де краще». На даний час обставини склались так, що цього «краще» або не видно, або його видно в дуже далекій і болісній перспективі.
Але…
Згадаймо історію юної юдейської дівчинки на ім’я Міріам, в українізованому варіанті – Марія. Вона була єдиною дитиною в сім’ї. Довгожданою. Вимоленою. Її батьки, Йоаким і Анна, дійшли до краю відчаю, адже були старими і не мали дітей. Відсутність дітей у Ізраїлі вважалась чи не найгіршим прокляттям. Адже не маючи дітей людина: по-перше, не мала шансу на те, аби бути предком обіцяного Богом при вигнанні з раю Спасителя, а по-друге, ти помирав швидко – одночасно із закінченням свого земного життя, адже своє безсмертя і вічне життя ізраїльтяни бачили у своєму потомстві. Після посилених молитов праведні Йоаким і Анна сподобились благодаті батьківства. До того ж віддали свою дитину на службу Господу у Його храмі. Зрештою, подальша доля дівчинки Міріам нам не відома. Першу пряму згадку про цю дівчинку ми маємо у 26-му вірші першого розділу Євангелія від Луки. Не цитуватимемо цей біблійний уривок, а спробуємо переказати його своїми словами, близькими до сучасного нам із Вами контексту.
Отож, до дівчинки Міріам, якій було приблизно 15 років, з’являється певна світлосяйна істота і помпезно її вітає. Закликає радіти і каже, що «з нею Господь». Відтак ця особа (а ми знаємо, що це архангел Гавриїл) повідомляє, що вона знайшла ласку в Бога, а згодом звіщає , що Марія завагітніє, народить сина, дасть йому ім’я Єгошуа («Бог спасає») і він буде Великим, і царюватиме на престолі Давида. Насправді у традиційних тогочасних єврейських вухах це звернення ангела звучало абсурдно. Адже Марія була зарученою, проте дівою, і «мужа вона не знала». Її обручник – Йосиф не мав із нею близькості, а отже мав усі підстави звинуватити її у розпусті. Таким чином ця вагітність вела б юну громадянку Ізраїля не до «радості» і «благословення», а до побиття камінням, чим закінчувались всі подібні випадки. Але є одне «але». Ця вагітність і народження не було ділом рук людських, але справою Божою. Подібно буває і в нашому житті. Здається, що все валиться із рук, все не так, гірше вже бути не може. Марія переживала подібне. Неочікувана вагітність, звістка про те, що її син буде видатним. Згодом довга і втомлива подорож до Вифлеєму, потім – втеча до Єгипту… Важкі і виснажуючі обставини. Але на все це Марія реагувала так, як личить реагувати всім нам, котрі вважаємо себе християнами: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно зі словом Твоїм!»(Лк.1,38). Як нам сьогодні бракує отого «згідно зі словом Твоїм». Наскільки б все простіше і легше в нашому житті відбувалось, коли б ми діяли згідно із волею Божою.
В наступному Євангельському епізоді Марія згадується як запрошена із своїм Сином Ісусом на весілля в Кані Галилейській. Саме у цьому уривку знаходимо єдине повчання Богородиці людям: «Зробіть усе те, що Він вам скаже!» (Ів. 2,5). Такими словами, а також наведеними вище передано всю квінтесенцію Величі Богородиці – безумовна покірність Божій волі.
Очевидно, що їй не було легко, адже як народження її Сина, так і його смерть були драматичними подіями, котрі болем прошивали Її серце. Проте вона була покірна Господу. Вміла любити Його і як покірна волі Всемогутнього творця, і як ніжна мати Його Воплоченого Сина і Слова.
Бажаю усім нам у ці травневі дні, в котрі особливо шануємо Пресвяту Діву і молимось до Неї, наслідувати Її покірність Господній волі. Молімось Пресвятій Діві, прибігаймо до Неї, просімо Її заступництва, а головне – любові. Аби вона своєю безумовною любов’ю і прийняттям, як наша турботлива, ніжна і любляча мати, зігріла нас і зцілила наші рани, та була нашою підпорою у нелегкій життєвій дорозі.
Володимир Мамчин
Повязані записи
