На Благовіщення, 25 березня 1858 року, Видіння в Люрді назвало Свої Ім’я. Це було 16 об’явлення від 11 лютого, і люди очікували його саме в це свято. Відтепер все пішло інакше: не лише прості мешканці того краю, але й місцеве духовенство були поставлені перед необхідністю визначитися: або візіонерка бачить Богородицю, або помиляється. Все ускладнювалось тим, що ім’я, яким себе назвала Пані з Массаб’єль, було доволі незвичним.
Тож відтворимо події, які трапились того святкового березневого дня 167 років тому.
У ніч на четвер, 25 березня, Бернадетта Субіру несподівано прокинулася з першого сну: вона знову почула солодкий голос, який три тижні перед тим говорив до її серця. «Тату, мамо», – звернулася вона до батьків. «Треба, щоб я пішла до ґроти!». Останніми днями вона мала напади кашлю, які мучили її разом з приступами астми. Але це не перешкода! Пані з Массаб’єлю ще раз до неї усміхнеться. Батьки не позбавили дитину такого великого щастя.
На підставі якогось дивного передчуття ще вчора в Люрді люди між собою перешіптувалися, що наступного дня мала Субіру знову, мабуть, прийде до ґроти. Бо ж завтра буде Благовіщення! Тож побожні люди робили висновок, що в це Марійне свято може знову щось статися. Згідно зі звітом комісара, від самого ранку навколо ґроти зібралося багато людей.
Чи чула Бернадетта в церкві або школі, що того дня вшановується одна з великих таємниць Пресвятої Діви? У цьому ми не можемо бути впевнені. У будь-якому разі брак релігійної освіти у Бернадетти наштовхує на думку, що слово «Благовіщення» для неї мало що говорило. Йдучи до ґроти близько п’ятої години ранку, вона попросила, аби тітка Луцилія взяла свічки і пішла з нею.
Коли вона прийшла на місце молитви між рікою і скелею, над трояндою ясніло солодке світло. «Вона була вже там», – розповідає Бернадетта. «Спокійна, усміхнена, і дивилася на натовп, як дивиться любляча матір на своїх дітей. Коли стала перед Нею на коліна, перепросила Її, що прийшла так пізно. Але Вона, завжди добра до мене, кивком голови дала мені знак, що не потрібно виправдовуватися. Водночас я виразила Їй всі свої почуття любові, шанування, і разом з тим – усю незмірну радість від того, що знову можу Її бачити. Коли я наговорилася з Нею про це все, що лежало мені на серці, я вийняла вервицю».
Небо було чисте, хребти гір, білі від снігу, відбивали перші проміння. В ту хвилю внутрішній голос сильніше, аніж будь-коли, спонукає Бернадетту, аби вона дізналася, ким є ця таємнича Істота, яка приводить її в таке захоплення. У той час овал світла залишає нішу, знижується і затримується в глибині під стіною ґроти. Бернадетта відразу встає і підходить до Видіння. Тепер вона стоїть, тримаючи в руці запалену свічку. Родичі і кілька подруг ідуть за нею і стають біля неї по обидві сторони. Ліворуч вздовж скелі моляться мешканки, які організували вівтарик у ґроті.
Стоячи так сам-на-сам, Бернадетта знову починає розмову з Пані. Як же це важливо, як необхідно нарешті дізнатися Її ім’я! Тільки за цієї умови священники, яким вона повторювала Її вимоги, збудують Їй каплицю і будуть організовувати процесії до ґроти. Через це вона набирається сміливості та відважно запитує: «Чи Пані не була б така ласкава сказати мені, ким Вона є?» Чи буде знову все так, як і раніше – привітання легким похилом голови та усмішка? Бернадетта наполягає, якась внутрішня сила змушує її робити це. «О Пані, чи не була би така ласкава сказати мені, хто ти?» І знову – кивок та усмішка. Можливо саме в цю хвилину священник, який служив у Люрді Святу Месу Благовіщення Пресвятої Богородиці, читав у ґрадуалі (псалми між літургічними читаннями) «Люба врода розлилась на губах твоїх, тому благословив тебе Бог навіки» (Пс. 45).
Бернадетта ніби усвідомлює собі, що ця можливість дізнатися – єдина. Тому вона не знеохочується. «Не знаю, чому», – розповість вона пізніше. «Але я відчувала себе дуже відважною. Знову попросила, щоби [Пані] відкрила своє ім’я». Просячи вже втретє, дівчинка дає приклад великої довіри і виявляє чесноту наполегливості, яка заповідана нам у Євангелії. Це подобається Видінню. Пані простягає руки (які до того були складені в молитві), як показано на чудотворному медальйоні, дозволяючи при тому коронці зі золота і алебастру майже доторкнутися до землі, немов благословляючи її. Опісля складає руки і наближає їх до грудей так, наче хотіла би заспокоїти биття серця.
Нарешті підносить очі до неба і в поставі античного Magnificat* виявляє свою таємницю:
«Я – НЕПОРОЧНЕ ЗАЧАТТЯ».
Після цього Пані «усміхаючись, зникла: більше нічого не сказавши». Тітка Луцилія розповіла, що «під кінець екстази» Бернадетта попросила її, щоб вона подарувала їй свою свічку. Луцилія охоче погодилася. Тоді дівчинка додала: «Чи цьоця дозволить мені залишити її в ґроті?» На знак згоди «пішла увіткнути ту запалену свічку» посеред інших, які там горіли (в листі до префекта від 27 березня комісар напише, що 25 числа близько полудня було в Массаб’єль 65 свічок). Тітка Луцилія запитала:
- Чому ти це зробила?
- Пані, – відповіла Бернадетта, – запитала мене, чи я хочу залишити в ґроті запалену свічку. А оскільки та свічка була тітчина, то я не могла її там залишити без дозволу тітки.
Коли Бернадетта вже збиралася відходити, її оточили свідки побаченого. Подруга її родини Філіас-Ніколя перша обнімає її і тихим голосом запитує: «Бернадетко, може тобі щось відомо?». На це дівчинка «почала сміятися; усе її обличчя випромінювало радість». Подруга продовжувала: «Звідки це? Чому ти така щаслива?»
— Вона мені сказала: «Я – Непорочне Зачаття».
У дорозі додому одна зі шкільних подруг Бернадетти Жанна Марія Тюрре іде поруч неї. Вона чує, як візіонерка повторює ті самі слова.
- Що ти так повторюєш, Бернадетко? — запитала її.
- Повторяю ім’я, яке мені сказала Пані. Я боюся, щоб його не забути.
Що означають слова «Непорочне Зачаття» – Бернадетта не мала жодного уявлення. Але оскільки Видіння почало зі слова «Я», то, очевидно, це має бути Її іменем.
О, нарешті отець-парох буде задоволений! Заледве Бернадетта прийшла до батьків, відразу сказала, що йде до священника. Вона вийшла в товаристві групи жінок разом з тіткою Базилією Кастеро, яка вже одного разу відважилася постати перед суворим душпастирем під час першого візиту до нього у вівторок, 22 лютого, коли йшлося про процесії до ґроти. Цей новий, зовсім непередбачений, візит відволікає священника. Раптове прибуття дівчинки, яка думками занурена в себе так, що навіть не вітає його, йому не сподобалося. «Нас прийняли недобре», і того разу ствердила тітка Базилія. «Побачивши Бернадетту, яка заходить, отець Пейрамаль сказав їй:
- Чого тобі треба сьогодні?
А вона, не кажучи ані добрий день, ані добрий вечір, прорецитувала:
- Я – Непорочне Зачаття.
- Що ти говориш, мала гордячко? – заволав парох.
- Я – Непорочне Зачаття… (лише тепер її думки зосередилися, і вона додала:) – Це Пані сказала мені щойно ці слова.
- Невже, нарешті! – відповів священник, стримуючи емоції. – А ти знаєш, що це означає?
- Ні, отче-пароху.
- Бачу, ти знову в заблудженні. Як ти могла запам’ятати слова, які не розумієш?
- Від ґроти аж сюди я постійно повторювала: Я – Непорочне Зачаття.
- Ну добре!.. Я подумаю над тим, що треба робити далі, – додав священник. І попрощався з гостями».
Цю сцену Бернадетта сама відтворила своїй двоюрідній сестрі Жанні Ведере. Невдовзі після того отець Пейрамаль пішов до магазину родини Рібетт. «Ось що мені щойно сказала Бернадетта Субіру: Пані їй сказала: Я – Непорочне Зачаття. Це мене так приголомшило, що я, вражений цим, мало не впав». Отець Пейрамаль переживає важливу годину в своєму житті, важливішу, ніж він собі уявляє. У кожному його вчинку, в кожній дії проявляється його темперамент. Спочатку жорстке ставлення до бідної дівчинки, про яку він зрештою починає думати краще, але яка не зовсім відповідає його уяві про вихованість (дівчинка навіть не привіталася), а опісля, коли вона заговорила, він глибоко зворушується, так, що йому паморочиться в голові: теолог несподівано для себе зіткнувся з надприродним і – затремтів від страху.
Від кого ж ця неосвічена дівчинка почула ті слова, сенсу чи значення яких не знає, яких, зрештою, не могла вигадати сама? Вони найкраще визначають перший привілей, який отримала Пресвята Богородиця від Бога. Невже ця Пані, перепоясана блакиттю, була дійсністю? Ще три тижні тому люрдський парох, маючи поганий настрій, назвав Бернадетту брехухою. Але якщо сьогодні вона говорить правду?.. Якщо справді ці слова були сказані в Массаб’єль?.. «Обманюють словами, які знають, але ніколи такими, сенсу яких не розуміють»… Опісля священнику стало відомо, що Бернадетта запитувала у близьких їй людей, що це значить – «Непорочне Зачаття». При цьому вона не могла навіть точно вимовити місцевим діалектом слово «зачаття». Вже пізніше, коли вона відтворювала на бажання пані Рібетт та її доньки Марії-Іди своє видіння, то її інтонація, жести і вираз обличчя були такими, що «сльози виступали на очі». Отож, розповідає далі Марія-Іда – «Коли моя мати запитала її, що означають слова: Я – Непорочне Зачаття, відповіла, що їх не розуміє».
Бернадетті пояснили, і вона зрозуміла, що «Непорочне Зачаття» – це Пресвята Богородиця, яку вона так любить. «Керуючись ніби натхненною обережністю, переживаючи екстаз, вона ніколи не вимовляла святого імені Тієї, Яка наповнювала її душу». Далі вона так і говоритиме: Пані. Але тепер буде мати на увазі Нашу Пані з Массаб’єль.
Того дня Благовіщення радість, яку випромінювала Бернадетта після свого містичного переживання, відбивалася в очах усіх тих, хто їй вірив. Велика новина швидко поширилась. В самому Люрді, по селах і поселеннях, на польових дорогах люди при зустрічі казали: «Яке ж це щастя!.. Вона назвала своє ім’я!.. Ми це відразу знали!.. Так, це Пресвята Богородиця!..» Багато священників тоді говорили самі собі: Лише чотири роки тому Святіший Отець проголосив як догмат віри, що Пречиста Діва Марія від першої хвилини свого зачаття була захищена і вільна від всякої плями первородного гріха. Отже, Пресвята Богородиця підписала в Люрді Папську буллу від 8 грудня 1854 року; щобільше, Вона підсумувала її таким стислим висловом, який до того часу не спадав на думку нікому з духовенства: Я – Непорочне Зачаття.
«Невдовзі (4 квітня) надійшли Великодні свята… Щасливі і горді, що Цариця Небесна оселилася поруч із ними, мешканці Люрду з великою ревністю поспішили на Євхаристійну Трапезу. За винятком кількох філософів, піднесення було загальним». Упокорені тим, що вони залишились у незначній меншості, недовірки не насмілювалися підняти голову. Також було помічено, що тими тижнями місцева газета стримувалася від негативних матеріалів про об’явлення, за що громада була їй вдячна. Однак деякі представники місцевої влади продовжували протидіяти. Вони не могли погодитися з тим, що програли.
* Величає душа моя Господа
Для сайту «Духовна велич Львова»
Використано матеріали з книги «Свята Бернадетта Субіру» о. Френсіса Троху
Також читайте: Об’явлення в Понмені: Мати Божа Надії, порятунок від поразки, закінчення війни
Що пов’язує «Ferrero Rocher» з об’явленням у Люрді?
Чудо на Високому Замку. Спогад
Повязані записи
