Шлях відстанню 93 роки сестра Агнеса Сасаґава пройшла лише за допомогою Божої благодаті. Народжена недоношеною, будучи 16 років прикутою до ліжка, втрачаючи повністю два рази слух, вона отримала не лише надприродні містичні переживання, але й пережила випробування та спокуси, які могли зламати віру будь-якого міцного чоловіка, не те що крихкої та слабкої монахині з околиці «(не)забутого Богом» японського Акіта.
Кацуко Сасаґава народилася в 1931 році в нехристиянській родині. Як дитина недоношена вона була кволою та хворобливою. А у віці 19 років через медичну помилку під час операції з видалення апендикса її паралізувало. У такому стані вона залишалася шістнадцять років, весь цей час її оперували в різних лікарнях. Під час перебуванню в одній з них, в місцевості Мьоко вона подружилася з медсестрою, яка була ревною католичкою. Турботлива опіка посприяла не лише тому, що Кацуко стала почувати себе значно краще, вона також зацікавилася християнською вірою. Зрештою, у віці 30-ти років, вона охрестилася.
Любов до Христа, яка народилася в серці Кацуко, привела її до бажання посвятити себе Богові повністю. Після одужання вона вступила до монастиря сестер Непорочного Серця Марії в Нагасакі, де взяла собі ім’я Агнеса. Ім’я мучениці вона обрала не випадково — Кацуко на власному досвіді знала, що таке страждання. Але попереду її чекало ще багато терпінь.
Однак через чотири місяці після того, як вона вступила в монашу спільноту Юншін (саме так японською зветься Непорочне Серце Діви Марії), параліч повернувся. Її здоров’я опинилося в критичному стані. Коли вона була в комі, сестри з її згромадження подали її воду з Люрду, після чого всі симптоми хвороби зникли.
Агнеса хотіла повернутися до монастиря, однак її переконали залишитися в Мьоко і зайнятися там катехізацією. А через кілька років єпископ-ординарій дієцезії Ніїгата — Йоан Шоджіро Іто — почав запрошувати її долучитися до нещодавно заснованої Інституції Служебниць Євхаристії. У нього було велике бажання розвивати чернечу спільноту з харизмою Євхаристійного спрямування.
На початку 1973 року Агнеса зауважила, що її слух погіршується, а 16 березня вона повністю його втратила. Діагноз лікарів був однозначним: прогресуюча невиліковна глухота. Сестра була вкрай пригнічена. Невже вона не зможе тепер катехизувати. Для Агнеси це було дуже важливо, бо вона любила своє служіння, воно надавало сенсу її життю.
Насправді у Агнеси не було богословської освіти, і вона просто ділилася з іншими людьми своєю живою вірою. І це їй вдавалось, за кілька років після її навернення в тій місцевості було охрещено 70 осіб. «Хоча я добре розуміла, що не я причина цих ласк, та все ж мене наповнювало відчуття великого задоволення», — напише вона у своєму приватному «Щоденнику душі». «Я відчувала себе все більше прив’язаною до моєї праці». І раптом всьому цьому прийшов кінець. Так ніби хтось дав чимось важким по голові.
Та Кацуко не була з тих, хто легко здається вже з дитячих років. До того ж її загартувала лікарняна одіссея. А коли вона навернулася до Христа, то взагалі викреслила слово «капітуляція» зі свого словника.
«Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім’я Господнє благословенне» (Йов 1, 21).
Якось сидячи в церкві вона плакала і почувала себе пригніченою: невже до кінця життя я більше не почую жодного звуку. Але в той самий час несподівано для себе Агнеса відчула великий внутрішній спокій.
«Це було так ніби моя нещасна доля вдарилася у дно», — напише вона в «Щоденнику душі». «Але якщо це Його воля, то яка різниця розумію я це чи ні? Хіба я не повинна пожертвувати Богові для Його слави все, про що Він мене попросить? Просвітлена цими зміцнюючими роздумами я відчула запал, який допоміг мені усвідомити — насмілюсь сказати — те, що може переживати мученик. Від тієї хвилини більше нічого не могло мене засмутити. Ті, хто був поруч шкодували мене, а я могла принаймні зберігати внутрішній мир».
Агнеса доволі швидко непогано навчилася читати по губам. Ті, хто був поруч, допомагали їй в цьому і намагалися говорити повільніше. Тож вона не втратила контакту зі світом, хоча повноцінно функціонувати в суспільстві теж не могла. Її родина хотіла повернути Агнесу додому, але вона вже вступила на дорогу богопосвяченого життя і не планувала здаватися під ударами долі.
Як християнка Агнеса була переконана, що її життя в руках Божих, і все що в ньому відбувається діється з Божої волі. А, отже, те, що сталося тоді, коли вона почула телефонний дзвінок, але піднявши слухавку, щоб відповісти, вже не змогла нічого почути, теж є частиною Божого Провидіння. Це не сліпий випадок. Бо як зрозуміти, що оніміння Захарії звістило про місію його сина, якому Господь Бог призначив бути «голосом того, хто кличе в пустелі» (Ів. 1, 23). Або як втрата зору Савлом посприяла тому, що він зміг побачити воскреслого Христа і стати Павлом — Апостолом народів? Хіба ці приклади не натякають нам, що для того, аби побачити і почути Бога, треба стати сліпим та глухим на подразники цього світу.
Також читайте: Що написав єпископ Акіта щодо об’явлення, про яке свідчила Агнеса Сасаґава
Тож Агнеса постановила решту свого життя провести в молитві і покуті. Та чи вдасться їй зробити задумане? Її сумніви були розвіяні, коли вона отримала лист від сестер Служебниць Євхаристії, які запрошували її бути разом з ними. Єпископ Іто гаряче підтримав це рішення. І 12 травня 1973 року Агнеса Сасаґава прибула до монастиря на околицях Акіта. Її мрія здійснилася — вона могла присвятити себе спогляданню Євхаристійного Ісуса.
Невдовзі після її прибуття, вже 12 червня 1973 року, в монастирі почали відбуватися дивні речі. Розпочинаючи того дня адорацію, вона підійшла до кивоту (табернаклю), щоби відкрити його (сестри мали на це дозвіл, оскільки на постійно не було священника поруч). І раптово кивот осяяло світлом, яке залило собою всю каплицю. Вражена сестра впала на обличчя і залишалася в такій позиції поки світло не зникло. «Може це в мене якісь галюцинації?», — подумала вона. «А може це Ісус, присутній в Гостії, прагне освітити мою душу, занурену в гріху? А якщо я з’їхала з ґлузду?…».
Однак через два дні Агнеса знову побачила світло, і хоча з нею були інші сестри, вони нічого не помітили. Через два тижні видіння повторилось вже в інший спосіб: розпочиналось те, що увійшло в історію як «Об’явлення в Акіта».
Також читайте: Сон сестри Агнеси з Акіта: «Чому це Бог в Трійці мав би бути єдиним Богом?»
Минулого 2024-го року, 15 серпня, на свято Успення Пресвятої Богородиці, у віці 93 років сестра Агнеса Сасаґава залишила цей світ, щоб зустрітися з Тією, чиє послання вона передала світові. Не меншим знаменням істинності Застережень з Неба та прикладом великої віри стала особа самої сестри Агнеси. Таких як вона в східній християнській традиції назвали би преподобноісповідницею.
При підготовці матеріалу використана книга «Akita. Więcej ostrzeżeń nie będzie»
Також читайте: «Буде покарання більше, ніж Потоп»: 50 років тому розпочались об’явлення Матері Божої з Акіта
«Вісімдесят років після Хіросіми»: чи виправдовує мета засоби на війні?
Як пахне гріх? Історія з Акіта
Повязані записи
