Мало хто з львів’ян знає, що у самому серці Львова успішно функціонує і розвивається унікальний простір для дітей. Ним є “Дім Милосердця” при Центрі Опіки Сиріт Львівської Архиєпархії УГКЦ. Сьогодні у День молитви за сиріт ласкаво запрошуємо вас у мандрівку цим унікальним дитячим простором разом з нами. На вході нас гостинно вітає о. Роман Прокопець, керівник Центру Опіки Сиріт, який і буде супроводжувати нас впродовж всієї екскурсії. Згодом про ідею капеланських “Ангеликів” розповість нам отець Тарас Мисяковський, керівник простору, а про волонтерсье життя і традиції центру Юля Ільчишин, працівниця ЦОС.
Отож, отець Роман запрошує нас до храму святого Миколая, з якого власне і почалося народження чи радше відродження “Дому Милосердя”. Саме тут б’ється серце дитячих капеланів і знаходиться місце для молитви, де вже, як свідчать наші капелани, за молитвами дітей і заступництвом св. Чудотворця Миколая відбуваються чуда. Символічно, що саме з цього місця і починаємо нашу екскурсію…
Храм святого Миколая
Отче Романе, розкажіть, будь ласка, про храм св. Миколая як про центральне місце “Дому Милосердя”. Як часто і хто тут молиться?
Загалом для капелана храм є центральним місцем, в якому він покликаний допомагати усім потребуючим і доносити їм живого Бога. Зрозуміло, що мова йде не тільки про стіни, а також і про діяльність Бога через молитву з тими, хто є поруч з ним. У цьому домі це є діти сироти і ті, які опинилися у складних життєвих обставинах. Зрештою кожен, хто сюди заходить. Зазвичай щосереди ми молимося молебень і молитву за дар батьківства. Зокрема також і за добре християнське виховання дітей і дар розпізнання їхнього покликання. Хтось молиться за доброго чоловіка, хтось про добру дружину, а хтось за вибір чи бути одруженим а чи вибирати служіння в інший спосіб. Щонеділі та у свята маємо Святу Літургію о 9 годині.
На даний момент вхід до храму можливий лише через центральний вхід до самого будинку, але в найближчому часі плануємо відчинити двері з вулиці. Оскільки тут вже більше чим пів століття замуровані двері. Ми плануємо цього року їх відчинити для людей, щоб люди мали легший доступ до храму і постійну можливість прийти і побути з Богом.
Також ми маємо виставлену молитву до святого Миколая перед іконою. Кожен, хто сюди заходить може молитися текстом цієї молитви, з якої користали впродовж багатьох століть.
Чому покровителем обрали св. Миколая?
Святий Миколай завжди є добрим другом дітей. Кожна дитина особливо очікує ніч, коли приходить св. Миколай. Наше капеланське гасло звучить: «завжди поруч». Тобто ми стараємося бути поруч тих, хто потребує допомоги. Дивлячись на життя святого Миколая, бачимо, що він не втомлювався допомагати усім, хто його просив про допомогу, навіть тим, хто перебував в особливих обставинах. Його приклад впливає на нас. Вже в стінах цієї каплиці ми стали свідками чуда і реального заступництва св. Миколая в наших потребах.
Підходимо ближче до стіни каплиці, на якій розміщені стенди з фотографіями робіт дітей учасників іконописної майстерні, яка функціонує при Центрі Опіки Сиріт. Отець Роман розповідає нам про діяльність самої майстерні, зокрема про її викладача.
Іконописна майстерня
Отже, викладачем нашої іконописної майстерні є Андрій Майовець, – випускник іконописної школи Українського Католицького Університету «Радруж». Наша майстерня була заснована при Гарнізонному храмі, згодом діяла у приміщеннях на Міцкевича, цього року плануємо перенести її сюди у Дім Милосердя св. Миколая. Підсумок кожної школи – це завершена ікона, її посвята і виставка, на яку запрошують усіх охочих.
На стендах власне представлені роботи дітей, які вчаться іконопису у нашій майстерні.
З каплиці переходимо в наступну кімнату. Священик її називає кімнатою-розмовницею
В цій кімнаті поруч з каплицею усі охочі чи радше потребуючі матимуть можливість провести зі священником духовну розмову. Це стосується як дітей, так їх батьків і знову ж таки тих, хто сюди прийде.
Унікальна черепиця, яка колись давала тепло
На даний момент в цій кімнаті хотів би показати і розповісти про скляну черепиця, яку ми віднайшли на горищі будинку. Очевидно, що нею частково був перекритий дах і вона забезпечувала будинок світлом і давала також тепло.
Історичні вирізки з газет
Також унікальною нашою знахідкою є вирізки з газет німецькою мовою за 1960 рік. Ми на днях якраз мали в гостях одного німця, який розповідав, що спілка ремісників не добре вела свою бухгалтерію. Ми буде ще досліджувати історію цього будинку. Бачимо, що тут також були швейні і деревообробні майстерні. Можна побачити якою була мода того часу. Також тут представлені різні інші листівки.
Далі дитячий капелан нас запрошує до наступного приміщення, яке є центральним холом будинку, де звертає увагу на вітрину зі спортивними досягненнями вихованців Центру Опіки Сиріт.
На цій вітрині представлено спортивні досягнення вихованців Центру Опіки Сиріт. Зокрема нашої футбольної команди. «Копа».
Отче, розкажіть, будь-ласка, більш детально про спортивне виховання при ЦОС і в чому полягає ідея футбольної команди?
Спершу ми прагнули запустити систематичне тренування хлопців з професійним тренером. Таким чином через їхнє бажання вчитися, вкладати свій час і працювати в команді, а також слухати своїх наставників, виховувати дітей.
Шість років тому ми започаткували футбольний турнір серед інтернатів. У ньому брало участь 8 команд. Серед них – Винники, Краковець, Милятин, НРЦ»Мрія». Для них ми розробляли логотипи, шукали спонсорів. Для того, щоб запустити цей турнір ми організували внутрішнє змагання, зібрали внески і за короткий час зуміли закупити інвентар, з якого користали діти. На той час нам допоміг відділ молоді, сім’ї і спорту ЛМР, головою якого був Володимир Шнайдер і ФК «Шахтар», який теж на цей час перебував у Львові. Спільними зусиллями ми відкрили цей чемпіонат. Відкриття проходило на Арені Львів під час матчу Шахтар-Волинь. Ми мали можливість вийти на поле разом зі всіма командами і презентувати кубок, за який вони мали боротися. Відтак кожного тижня відбувалися ігри, ми хлопців забезпечували транспортом і харчуванням. Таким чином протягом тривалого часу хлопці боролися за кубок. А самі діти і працівники закладів були зацікавлені, щоб показати кращий результат. Вони самі наймали тренерів, дбали про форму і про доїзди. Це перейшло у формат реально класного чемпіонату. Сьогодні ми тішимося, що змогли започаткувати і підтримувати чемпіонат. Відтак на основі цього чемпіонату сформувалася збірна команда, в яку входили кращі гравці з різних турнірів. Так було до того моменту допоки ми не отримали запрошення на Чемпіонат Світу. В той момент ми зрозуміли, що вийшли на зовсім інший рівень і можемо створити свою футбольну команду, в яку входитимуть різні діти. Насамперед це діти з багатодітних сімей, а також ті, хто бажає тренуватися і бути основою футбольної команди «Копа». Це відкрита команда, але з акцентом на тих дітей, з якими ми впершу чергу працюємо.
Священник вказує на стенд де представленні спортивні досягнення вихованців ЦОС, серед яких на особливо почесному місці знаходиться Світовий кубок.
Наші діти мають різноманітні гарні здобутки в різних зимових турнірах. Є дворазовими чемпіонами світу серед дітей під опікою… Хлопці були на Чемпіонаті Світу. Звідти вони приїхали справді з неперевершеними враженнями від відчуття дотичності до того дійства, в якому взяли участь понад 28 команд зі всього світу.
Праворуч чути голоси дітей і нас зустрічає яскрава вивіска з надписом «Ангелики»
Дитячий простір «Ангелики»
Дитячий простір дошкільної освіти «Ангелики», – розповідає отець Роман, – це християнський простір добра, любові, знань, взаємодопомоги, віри та радості.
Ще з часу нашої найпершої робочої зустрічі ми думали, що би тут могло бути. Правда від того часу дуже багато чого змінилося. Вже відтоді ми планували розпочати навчання дошкільнят, яке би поєднувало християнське виховання і навчальні розвиваючі предмети. Для цього ми сформували спеціальну професійну команду людей, яка працювала над формуванням навчальної програми для дитячого простору.
В цій кімнаті отець Роман представляє нам отця Тараса Мисяковського, керівника «Ангеликів», який і розповість нам детальніше про те, як на сьогоднішній момент функціонує простір. А також про те, яких результатів вже вдалося досягнути і поділиться планами на найближче майбутнє.
Детальніше про те, як функціонує простір вам розповість отець Тарас Мисяковський, керівник «Ангеликів».
За словами отця Тараса на даний момент «Ангелики» офіційно нараховують 25 дітей.
«Нам вдалося запустити одну паралель. Так ми називаємо клас. В цьому класі ведемо працю з різними групами дітей. На даний момент в групі є максимально 9 дітей. Найменше група нараховує 4 дітей. Діти перебувають з 9 до 13 год – це перша зміна, а відтак з 14:00 до 18:00 – друга зміна.
Нам вдалося зібрати гарну команду кваліфікованих людей, які люблять свою роботу і горять працею з дітьми. Відбирали людей в команду за критеріями: ціннісний багаж, віра в Бога і досвід праці з дітьми. В такий спосіб нам вдалося створити команду однодумців», – розповів отець Тарас.
Отче, що для вас означає команда однодумців?
Насамперед це коли всі працюють над цілісним збудуванням людини як такої. Ще одним нашим здобутком є те, що нам вдалося здобути і використовувати методи ігротеки. Це дерев’яні екологічні вироби наших львівських майстрів. Також ми налагодили співпрацю з сімейною амбулаторією «Вулик», бо дбаємо про безпеку дітей. Загалом за основу ми взяли акредитовану програму та пристосували її до потреб дітей і наших цінностей. Зокрема додали англійську мову, катехизацію. Відтак діти мають дотичність до християнських цінностей.
Якою є соціальна складова вашого проєкту?
Так, в нас також звичайно присутня соціальна складова. Ми працюємо безпосередньо з дітьми з інтернатів над тим, щоб вони змогли себе тут віднайти і зреалізувати. В нас присутні діти з Дитячого Будинку Сімейного Типу, навіть з Буська до нас привозять своїх дітей. Також ми співпрацюємо з Соціальними Службами м. Львова. Саме тому ми просили в них контакти потребуючих дітей, які проживають у наших районах. І створюємо їм нагоди виховуватися і соціалізуватися разом з нами.
Яку роль відіграють батьки дітей?
Ми хочемо співпрацювати з батьками. В нас Богослужіння у каплиці відбувається в той час, коли батьки приводять дітей, залишають їх у нашому просторі на вихователів, а відтак мають нагоду молитися разом з нами. Ба більше після Літургії залишитися на духовну розмову. Також ми вже плануємо спільні майстер-класи і виїзди для того, щоб формувати не тільки дитину, а допомогти також і батькам наповнюватися цінностями. Зараз ми набираємо ще дітей.
Дякуємо отцю Тарасу за цікаву розповідь про дитячий простір, а ми з отцем Романом піднімаємося на другий поверх «Дому Милосердя» і заходимо у просторий і світлий відремонтований клас…
Отче Романе, які маєте плани на цю кімнату?
По-перше хотів би зауважити, що це перший клас, який постав з руїни у нашому будинку. Він буде багатофункціональним. При необхідності тут можна буде проводити конференції. Ми плануємо так, щоб цей простір був максимально практичний і доступний для тих, хто буде потребувати з нього користати. Тут також буде кімната, в якій можна буде приготувати каву, чай, щоб було зручно і затишно працювати.
Поруч знаходиться спортзал. Заходимо до нього…
Спортзал «Дому Милосердя»
Отче, знову мимоволі повертаємося до теми спорту. Яку місію виконує спортзал у «Домі Милосердя»?
Для нас спортзал займає друге місце після храму. (Усміхається священник , -ред.)
На моє переконання дуже важливо формувати не тільки здоровий дух, але також і здорове тіло. Ми його теж трошки відновили: повісили волейбольну сітку, баскетбольні кільця і поставили тенісний стіл. Можемо проводити тут волейбольний матч. Тому такими видами спорту можемо займатися. До карантину тут діяли гуртки, які після його завершення неодмінно плануємо відновлювати. Загалом спортзал відновили наскільки змогли.
Дякуємо отцеві за розповідь і виходимо на коридор… Тут бачимо кухонні меблі з надписом «Казанок» і просимо отця Романа розповісти детальніше про цей проєкт.
Кулінарія
Отче, звідки виникла ініціатива «Казанка» і які його основні досягнення?
Так, маємо гарний проєкт, у якому вчимо школярів не боятися кухні і водночас готувати смачні страви. Все почалося з того, що я побачив, що хлопці не вміють зварити макарону. Кажуть, що він в них, або дуже твердий, або повністю розварюється. У нашому «Казанку» ми вчимо не тільки готувати страви, а також і гарно їх подавати на стіл під час різних подій. Ми готуємо, як щоденні, так і святкові страви. Наші діти вже чимало чого навчилися готувати. Тішить, що завдяки цим курсам діти свідомо приходять до вибору свого майбутнього. Дехто з нашої маленької групи свідомо обрав кулінарію як свій майбутній фах і пішов на навчання у кулінарне училище. На сьогоднішній день маємо випускників, які працюють у солідних закладах. Багато хто з ним мріє у майбутньому мати свою справу. Ми стараємося їм прищепити під час занять думку, що це може дати їм дохід і задоволення.
А що це були за ярмарки?
Ми мали такий захід, під час якого діти готували страви і власне продавали їх на ярмарках і таким чином заробили собі кошти на взуття. Звичайно, що на усіх етапах ми їм допомагали, але нам було цінно, що вони розуміли і бачили весь процес від початку до кінця. Де вони повинні вкласти якийсь ресурс, а де отримають прибуток. Вони мусять розуміти, щоб щось мати потрібно щось вкладати. Необхідно закупити обладнання і продукти. В такий спосіб ми готуємо їх до майбутнього.
Загалом за час проєкту до нас приєднювалися такі відомі люди, як Джон Деві, військовий капелан, пані Катерина Кіт, пан Ростислав Тимків начальник Служби у справах дітей. Всі вони вчили дітей готувати. Це директори страхової компанії, бізнесмени, програмісти, кондитери, кухарі. Ми випустили спеціальний журнал, в якому можна побачити як все починалося. Загалом маємо мрію, щоб при нашому центрі колись існувала кулінарна школа для дітей.
Виходимо на подвір’я «Дому милосердя» і бачимо футбольне поле…
«На території «Дому Милосердя» ми маємо футбольне поле. Щоправда на сьогодні воно є занедбаним, проте плануємо і мріємо, щоб його відновити і привести до порядного стану», – ділиться з нами отець Роман.
Тут також зустрічаємо працівницю ЦОС Юлю Ільчишин. В неї запитуємо про улюблені традиції Центру Опіки Сиріт.
Дівчина нам розповіла про традицію «Великодніх забав», літніх таборів. За її словами літні табори є найулюбленішим заходом для дітей. Хоч цього року було неможливо проводити табори через карантинні обмеження, проте діти телефонували і часто запитували про це.
Цікавинкою є футболки для волонтерів. Їх отримують молоді люди, які проходять певний вишкіл і стають волонтерами Центру Опіки Сиріт.
Важливим і об’ємним заходом, який організовує ЦОС є свято Миколая для своїх підопічних.
Дякуємо Юлі і на завершення запитуємо в отця Романа звідки виникла ініціатива Дому Милосердя?
Дім Милосердя – це один з тих проектів, який нам був необхідний, позаяк у своєму розвитку Центр Опіки Сиріт дійшов до межі і в тих умовах вже було важко розвиватися. Саме тому ми чітко розуміли, що потребуємо свого приміщення.
Звідки ви особисто черпаєте сили і натхнення для праці?
Загалом капеланська праця дуже важка. Завжди думками повертаюся до того місця, з якого ми з вами починали нашу екскурсію, тобто до храму. Сили до праці черпаю з молитви. У «Домі милосердя» ми, як священники є разом з дітьми, ми стараємося бути поруч з ними у їхніх потребах. Колись випускники інтернатів часто приходили до Гарнізонного храму, бо там були їхні капелани, а тепер є храм святого Миколая і ми є тут, щоб їм послужити. Тут ми спільно черпаємо духовні сили.
Отче, щиро дякуємо Вам за таку цікаву розмову і екскурсію! Нехай св. Миколай завжди опікується і підтримує вас у всіх ваших починаннях! До нових зустрічей!
Підготувала Христина Кутнів
Повязані записи
