Куди сьогодні йде Христос? Що чекає на світ у майбутньому? Як жити в сьогоднішній невизначеності та що принесе світові перемога Дональда Трампа на виборах в США? Про це все та інше ми говорили з єпископом Церкви Християн Віри Євангельської у Львові, доктором теології Василем Михайловичем Боєчком, який служить Богові вже 70 років. Львів’яни знають його як пастиря церкви «Воскресіння» на Пекарській, 69, керівника місії «Добрий Самарянин», автора чисельних телевізійних програм і проповідей в YouTube.
Андрій Толстой: Василю Михайловичу, у своїй книзі «Камо грядеши» Генрик Сенкевич описав апокрифічну історію про те, як під час гонінь у часи Нерона апостол Петро залишає Рим. Вийшовши за місто, він зустрічає Ісуса Христа, який йде у зворотному напрямку. Петро запитує: «Куди Ти йдеш, Господи?» (пор. Ів. 13, 36). А Ісус йому відповідає: «Йду, щоби вдруге бути розіп’ятим». Петро розуміє цей натяк, повертається до Рима і приймає мученицьку смерть. Ви служите Богові 70 років… На Вашу думку, куди сьогодні прямуємо ми, а куди — Христос?
Єпископ Василь Боєчко: Христос свій маршрут ніколи не змінював. Він прийшов для того, щоб спасати людей, вчити людей, дати приклад і віддати Себе за людські провини. Такий Він є і сьогодні. Я не скажу, що Йому дуже важко, бо для Бога нема нічого важкого, але під час тотального боговідступництва Його місія, напевно, сьогодні ще важча, ніж була тоді, коли Він готувався пройти через Голгофу. Це якщо коротко відповісти на запитання: «Куди йде Христос?».
Це не означає, що це Його приведе до банкрутства, або що Він розчарується і змінить Свій маршрут. Він нікуди не відступить — всі сили темряви відступлять, зникнуть, а Він залишиться.
На основі Вашого життєвого досвіду і духовного відчуття — що нас чекає?
Нас чекає період, який я розділяю на дві частини. У наш час навіть безвірники тривожаться і постійно повторюють: «апокаліпсис, апокаліпсис…», хоча взагалі не розуміють, про що говорять. А це події, які зображені в останній книзі Біблії — «Об’явленні» святого Йоана. Грецьке слово «апокаліпсис» так і перекладається як «об’явлення», «одкровення». І ось події, які на нас чекають, діляться на дві частини: період до «підхоплення Церкви» (пор. 1 Сол. 4, 15-17) і Міленіум (пор. Об. 20:4-6), який триватиме 1000 років. І лише по його завершенні відбудеться Армагеддон — останнє зіткнення між безбожними народами та Богом. Це буде остання битва в історії людства (див. Об. 16, 13-16).
А до того часу, як Церква буде підхоплена на Небо, у світі відбудеться велика активізація на рівні всіх технологій. Ми бачимо, як це виливається у тотальне боговідступництво, особливо в християнському світі. І в контексті цих всіх подій я особливо виділяю роль України.
Чому саме України?
Тому що навіть інтуїтивно, хоча й неповноцінно, Україна зберегла християнські цінності. І вона, знову ж таки, може й несвідомо, але бореться із цим великим злом боговідступництва, паплюження істин євангельських, які сьогодні є розтоптані так званими християнськими націями, державами. А в нас вони ще зберігаються. І причиною цієї жахливої війни я завжди ставлю тільки одне — на нас розлютилися два епіцентри зла: північний — де сотворили собі ідола із кривавого ката, і західний та південний — де теж створили собі ідола ідеологічного. Сьогодні те, що вважалося вищим пріоритетом для мільйонів християн упродовж тисячоліть, намагаються відкинути. Натомість нав’язують народам різні духовні збочення, боговідступництво, содомізм і тому подібне. І Україна опинилася між двома вогнями. Вона не стала рабинею ні північного монстра, ні південних чи західних, і тому на нас сердяться обидва ці жахливі полюси. А я завжди кажу: якщо сатана на мене сердиться, значить, я на добрій дорозі. Бо якщо би він мене хвалив хоч трішечки, значить, зі мною щось не те. І тому я так безмежно вірю в перемогу України. Хоч сьогодні прогнози жахливі: від політиків, блогерів, державних діячів — і я їх розумію. Бо той, хто не має основи в Слові Божому, сам блудить і людей вводить у заблудження.
Люди не тільки налякані, а ще й розгублені — вони не розуміють, а що ж буде далі. Що Ви порадите їм у цей час невизначеності? Хоча, може, простого рецепту й немає…
Є простий рецепт… Христос каже: «Мій мир Я даю вам — не так, як світ дає, Я даю вам». І продовжує: «Хай не лякається серце ваше: Вірте в Бога, в Мене вірте» (див. Ів. 14:1, 27). Я ніколи не вважав себе безстрашним героєм. Але Бог мені допомагав так, що я ніколи сатанинських планів не лякався. Я міг би написати цілу книгу, як я переживав тяжкі дні. І це не фантастика — це були дуже небезпечні моменти життя, коли я покладався на цей Божий мир, який Христос приніс на землю.
Тому збентеженість, розгубленість, невизначеність, зрадливість, неправдомовність, розчарування… Це все виходить з одного джерела: люди соромляться Імени Господнього. Уявіть собі! Бог нам дав Україну без революції, без воєнної чи політичної міжнародної коаліції. Він дав її нам молитвами Божих незламних людей. І тоді у Верховній Раді і молитву «Отче наш» знали, й Ім’я Господнє призивали. Тепер абсолютно все забуте: а це, між іншим, і підготовка документів, які нам сьогодні нав’язують — щоб привести нас до тотального боговідступництва. Тому як можна сказати, що буде якась стабільність? Не буде — без Бога стабільності немає.
Та Бог свою роботу зробить. Він заступиться за Україну — сьогодні Він просто її плавить у великому вогні. Але зрозумійте, що навіть після Міленіуму, коли, як пише пророк Ісая, «столітній вмиратиме як юнак» (див. Іс. 65, 20), підніметься коаліція народів проти Бога, якраз на той самий Армагеддон, і прийде це зі сходу та півночі (див. Об. 16, 12-16; Єз. 38-39). Не виключено, що згадані у Біблії Ґоґ і Маґоґ будуть саме тією жахливою інфекцією, яка сьогодні мучить нашу країну. Але у Святому Письмі ми читаємо, що Бог приборкає сатану. Звіра і лежпророка Він кине в пекельний вогонь, а самого змія-сатану закриє на тисячу років у безодні. Але в душах у багатьох безбожність плекатиметься, і як тільки диявол буде на короткий час випущений, вони відразу створять коаліцію і підуть на Єрусалим. Але це буде вже інший Єрусалим, не той, що сьогодні, який також соромиться Імени Божого — вони в декларації Незалежності Ім’я Господнє виключили і мають таку долю від 1948 року і донині.
Тому зло буде торжествувати, аж поки відступники не підуть на останню битву, але це вже буде Господня війна. І там буде кінець сатані. Тоді він буде схоплений і навіки вкинений до своїх обох побратимів в озеро вогняне (див. Об. 20, 7-15). Лише тоді на землі буде встановлено вічний Божий мир.
Ви згадали про мир, який дає Христос у важкі часи Своїм ученикам. Однак у книзі пророка Єремії є такі слова, які повторюються двічі: «Вони лікують рани Мого народу недбало (легковажно) говорячи: Мир, мир! — (тоді) як миру немає» (див. Єр. 6, 14; 8:11). Вже три роки церкви говорять про мир, закликають до (справедливого) миру, моляться за мир, та війна триває.
Церква ще не солідаризувалася – це головна причина.
Що Ви маєте на увазі?
На попередній зустрічі я, здається, Вам розповів, що я був останнім ув’язненим за Христову віру в СРСР. І останнім був випущений із в’язниці. Ще перед тим, як мене схопили, я своєю рукою писав статут для Всесоюзної християнської місії милосердя. Це й стало приводом для мого ув’язнення, бо під час обшуку, який тривав 10 годин, кадебісти знайшли в мене в квартирі ці папери. Цього їм було достатньо, щоб висунути проти мене звинувачення.
Я також бачив, у яких важких умовах перебували сім’ї ув’язнених братів у різних частинах Совєтського Союзу. Діти ув’язнених нерідко були приречені майже на голодну смерть, їхні громадянські права були жахливо обмежені. І поступово Господь почав упокорювати цей режим. Він був ще безбожним, але після того, як мене звільнили з в’язниці, то запросили в Київ, в будинок уряду, де оголосили рішення ЦК КПСС про те, що нашій та іншим репресованим Церквам, в тому числі Греко-католицькій, дається свобода. Після того я їду в Москву, щоби підготувати установчий з’їзд з єдиним екземпляром того статуту, який зберігся, а також зі Словом Божим і вірою, що Господь почав робити те, за що ми молилися. А ми просили Бога, щоб цей режим перестав існувати, щоби прийшла свобода віросповідання. Особливо за це молилася молодь, бо старші люди були більш схилені до зрадливості. І молилися по всьому світі.
І ось в Державному комітеті Червоного хреста і півмісяця ми отримуємо перший документ визнання легітимності нашої репресованої церкви. Я донині зберігаю посвідчення, яким я міг уже відкривати двері будь-якого міністерства — почали ламатися залізні завіси і впускатися в країну вже не сотні, а мільйони примірників Слова Божого, яке розповсюджувалося по всій країні. Господь робив свою роботу над режимом.
Деякі віруючі нас дуже критикували за те, що ми молимося персонально за всіх членів Політбюро. «Як ви можете молитися за комуністів? Ви що, молитеся за Брєжнєва і Суслова?», — казали вони.
Ви їх згадували в молитві по іменах?
По іменах. А чому? Бо ми їх приносили на Суд Божий. «Боже, почни роботу з Арістовим. Почни роботу з Брежнєвим, Сусловим…». Я не буду зараз їх всіх називати. «Ти є Всемогутній Бог, Ти маєш право почати Свою роботу щодо цього неприступного монстра». Я не говорю фантастику. Однак зараз ми негативно відрізняємось від того часу. Тому, що Церква дуже розділена. Російська церква, фактично, як колись перед фюрером німецька, впала. Сьогодні вони визнали пріоритет ката.
Мені це дуже боляче, тому що я проніс вістку Євангелія від Балтики та Кенігсберга до Чукотки — до Бухти Провидіння. Я знаю, що народи, які населяють Росію – це не якісь виродки. Це також люди. Але кожна нормальна людина, яка занедбала свою душу, обов’язково стане рабом іншої людини. Апостол Павло пише в Посланні до Коринтян: «Ви куплені високою ціною, тож не ставайте рабами людей» (1 Кор. 7, 23).
Коли я прибув на Чукотку, то першу телевізійну проповідь на державному телебаченні мені допомагав записати віцегубернатор Чукотського краю. Коли ми добиралися по льодах через притоки Колими та її притоки Анюя до побережжя Льодовитого океану, туди, де живуть евени, то першу історичну євангелізацію для цього народу організував керівник адміністрації цього краю — Рязанов Алєксандр Івановіч. В Чукотському краю нам також сприяла організувати євангелізацію глава того регіону чукчанка Клавдія Овчиннікова. Першу євангелізацію в Берінговському порту нам допомагав організувати місцевий офіцер міліції… Зрозуміло, що некомуністи на таких посадах тоді бути не могли. І ці історії не з фантастичних книг — Бог має право вплинути на людей, які перебувають навіть абсолютно на іншому полюсі. Ми могли йти тільки по тих слідах, які Бог нам прокладав. Я був здивований, коли в Анюйську в палаці культури зібралось ледь не все місто, а організатором був глава того краю.
Я думаю, що Господь не став безсилим сьогодні. Але головна журба і головна молитва в тому, щоби пробудилася Церква.
Ви згадали про ці зміни, які відбулися в кінці 1980-х, коли поступово приходила свобода. І тоді, зокрема у протестантів, та й в інших церков, були інакші обставини та інші виклики, ніж сьогодні — люди були досить відкриті, охоче йшли на християнські зібрання, в храми, та й просто цікавились Біблією. Минуло понад 30 років, світ змінився, виросло нове покоління. Які перспективи і виклики для Церкви сьогодні?
Вчення Христове – це не декларативність. І те, що за час незалежності України ми пережили могутні велелюдні євангелізації, залишило не дуже великий слід. Я не кажу, що це щось недобре. Але головна рушійна сила, головний інструмент для Бога — це окрема Богом натхненна людина. Я сьогодні, коли записував проповідь для інтернету, згадав про Ноя. Написано, що він вірою прийняв вістку від Бога. І своєю вірою він осудив світ (Євр. 11, 7). Це не означає, що він судив його як суддя. Але Бог дав кілька десятків років для того, щоб він своїм прикладом і словом застерігав людей. У штаті Кентуккі у наші дні створили копію Ноєвого ковчегу. І Бог через Ноя закликав: «Схаменіться люди, Я хочу вас спасти, бо прийде такий час, що врятуються лише ті, які покорилися Моєму голосу, а решта загине».
Тому Церква не назначена для банкрутства. Христос сказав: «Я на скелі збудую Церкву. І пекло не подолає її» (див. Мт. 16, 18). Дехто тепер каже, що війна, мовляв, люди роз’їхалися, мало хористів, тому нема можливості проводити євангелізацію… Але я підкреслюю, що Бог зараз орієнтується на окремі цінні особи. Десь я почув на днях, що йде велике навернення до Христа поміж мусульман Ірану — агресивного та вірного союзника Російської Федерації. За деякими підрахунками, вже понад мільйон мусульман, хоча й під репресіями, стали християнами. Це означає, що, як то кажуть, святе місце порожнім не буває. Програма Господня не зупиниться і ніякі сили пекла її не здолають.
Біблійний Йосиф був один на всю країну. Але в Єгипетській імперії він став другим після фараона. І він врятував від голоду цілу державу. Так само Мойсей, Даниїл та інші. Божа програма така сама й сьогодні — не зневірюватись, якщо ми бачимо відступництво, зрадливість чи боягузтво. У Книзі Об’явлення, 21-му розділі, коли мова йде про тих, хто гарантовано буде в пеклі, в першу чергу згадуються боягузи (лякливі), а наприкінці – брехуни.
Але ж кожна людина має якусь боязливість?
Так, але йдеться не про фізичних боягузів, а про зрадників-боягузів. Зі страху вони соромляться Христа перед цим «перелюбним і грішним родом» (див. Мк. 8, 38). Оце боягузтво. Це не означає, що воно погубить Церкву. І хоча ми це переживаємо дуже болісно, але йдемо вперед. І Христос казав, ще раз підкреслюю, що Він збудує Церкву на Скелі і сили пекла її не здолають.
Мабуть, Ви слідкували за президентськими виборами в Сполучених Штатах. Там відбулися доволі сильні переміни, для багатьох несподівані. Переміг Дональд Трамп, і зараз він формує команду. На Вашу думку, умовно кажучи, це рух стрілки вперед чи назад?
Я розумію, що серце кожного владики могутнього є в руках Бога. Я не маю нічого проти Трампа, але я не маю віри в Трампа. Я не голосував за Зеленського, бо він був для мене людиною чужою. І сьогодні ідеологічно я знаю, що він є безбожник, що він соромиться Імени Господнього, але Бог використовує його. І хоча сьогодні його всіляко паплюжать, але я його поважаю. Не знаю, як буде далі, але станом на сьогоднішній день він не дав країні впасти в паніку, в банкрутство.
Так само і там. Новообраний президент США зараховує себе до Єпископальної церкви, але я добре знаю, що таке Єпископальна чи Пресвітеріанська церкви. Це якраз ті спільноти, які дали зелене світло гендерній ідеології… пастори-жінки і все решта… Якщо Трамп дасть Господу можливість заволодіти його серцем, то не він буде робити чудеса, а Господь. Хоча я мало вірю в людську всемогутність.
Я не знаю, що може витворити Ілон Маск. Чи переможуть його мільярди? Хоча він починає заявляти, що став ближчим до Церкви. Дай Бог! Але, знову ж таки, ми не повинні сьогодні мати духовної розгубленості і зорієнтованості на людські маяки. Ми повинні молитися, так, як апостол Павло заявив у Посланні до Тимофія: «Звершуйте молитви… за всіх, хто при владі, щоб нам жити тихим і спокійним життям — в усякій побожності і чистоті» (див. 1 Тим. 2, 1-2). Це наш обов’язок. Як Господь діяв у Москві понад 30 років тому, так Він може творити сьогодні в Парижі, Берліні, Вашингтоні – де завгодно.
Фараону абсурдний сон приснився, хто би на то звернув увагу: одні колоски інші колоски поїли, і корови — корів (див. Бут. 41). А він кличе до себе людину, яка має Бога в серці. Я вірю, що всі сили пекла не здолають Церкви, аби тільки вона не відступила від правди Божої.
Дякую, Василю Михайловичу, і останнє питання хочу поставити. Воно гіпотетичне, і відразу зазначу, що бажаю Вам довгих років життя і здоров’я. Але якби Господь відкрив Вам, що Ваша проповідь буде останньою — про що би Ви говорили?
Я би сказав: Ісуса я любив, люблю і з Ісусом вмираю.
Дякую за змістовну розмову.
Спілкувався (і фото) Андрій Толстой
Також читайте: Єпископ Василь Боєчко: «Приготовся не до кар’єри, а до страждань»
Архимандрит Рафаїл Турконяк: «Війна ніколи не є біблійна»
Назарій Петрів: «Їй приснилися загиблі: близькі, друзі, які просили про справедливість»
Повязані записи
