Єрм. Аліпій(Федун): “Життя старця Олександра (Кілара) протікало тихо – у Бозі і молитві”

В Навечіря Богоявління на 81 році життя відійшов до Господа Схимонах ОЛЕКСАНДР (Кілар) (02.01.1940 – 18.01.2020).
Як жив, так і помер – в мирі, тихо і лагідно.

Майбутній Старець Олександр Кілар народився в містечку Отинія біля Івано-Франківська 2 січня 1940 р. в інтелігентній родині. На момент його народження сім’я Кіларів проживала у місті Станіславів. Їхній будинок мав назву “Villa Halina” на перехресті вулиць Крашінского та Шевченкіська. Батько Володимир Кілар, 1902-1974, за професією був інженером та ветеринаром, вмів ремонтувати годинники чим і заробляв перебуваючи в еміграції в Аргентині та в США. Мама Галина Кілар, дівоче прізвище – Драгомирецька, 1911-2002. За професією мама була вчителька-філолог, володіла добре французькою та німецькою мовами. Її тато Степан Драгомирецький був суддею. Мав молодшого брата Романа, який проживає в США та двох племінниць. Зі спогадів затворника довідуємося, що у 1939 році, коли радянська влада запанувала на теренах Західної України, його дідусь, який належав до української інтелігенції, зазнавав переслідувань. Після смерті діда у 1940 році через цькування родини більшовиками бабуся та мама з тритижневим немовлям Олександром змушені були тікати з України. Спершу родина емігрувала в Польщу, згодом у Францію, далі – в Німеччину. Опісля на 13 років зупинилися в Аргентині, а пізніше виїхала до Америки, де й осіла. Саме тут, в Америці, і відбулося особистісне становлення схимонаха Олександра, минуло багато років його життя. В молодому віці Олександр шукав себе та своє покликання. Він навіть пробував працювати у відомому центрі кінематографії – Голлівуді в Каліфорнії. Також пробував себе в літературі, писав оповідання, але як сам говорив – це було поверхово.

У 1969 році Олександр вступив до монастиря трапістів Нью-Клерво у Каліфорнії. «Я мав глибоке духовне пережиття Бога, відчув Його поклик, то не був поклик голосу словесного, але духовного. Це тривало не довго», – розповідає брат Олександр. З моменту цього поклику юнак почав робити перші кроки в пошуку монастиря. «З самого початку мене захоплювали контемплятивні монастирі, – зізнається він, – ті, які ізольовані від світу та живуть споглядальною молитвою». Одного разу Олександр познайомився з чоловіком, який часто відвідував монастир трапістів. Приятелювання з цією особою спонукало брата до вибору чернечого стану. Ось що довідуємося зі спогадів ченця: «В наших розмовах він зрозумів мої бажання жити споглядальним способом життя, власне, порадив мені попроситися до їхнього монастиря. Прислухавшись до порад знайомця, я приїхав до монастиря ченців-трапістів. За правилами монастиря мені дали один місяць на оглядання, спостерігання за чернечим стилем життя. Трапісти здебільшого живуть в ізольованих місцях, щоб зберегти контемлятивний характер. Тож, перебуваючи у гостинній кімнаті ченців, я вже відчув дух їхньої спільноти, вони мені доручали фізичну працю, я її виконував, і так минув той місяць. Моїм прагненням було залишитися в монастирі. Однак настоятель сказав повернутися додому на один рік. Я бажав залишитися у ченців і, коли почув про рік зовні монастиря, він видався мені цілою вічністю. Я насмілився у смиренності запитати настоятеля: «Що ж я буду робити аж цілий рік поза монастирем?». На що він відповів: «Тоді повертайтеся через три місяці». І за три місяці я повернувся до ченців-трапістів і залишився вже у них на чотири роки і три місяці. Там я закінчив новіціат, не зобов’язавши себе чернечими обітами і виїхав до Риму».

У 1974 році Олександр переїхав до Монастиря Студіон у Кастель-Гандольфо біля Риму. Це сталося внаслідок прохань його мами, яка хотіла, щоби син служив Богові в українському монастирі, та його знайомству з патріархом Йосифом Сліпим.

Першою монашою спільнотою ченця був монастир трапістів в Америці, однак згодом листи матері спонукали його змінити свій перший вибір . Монах зізнається, як в одному з таких листів мама звернулася до нього із запитанням, чому він, українець, вибрав американський монастир? Це питання спонукало до застанови і духовного пошуку: «Я багато роздумував над словами матері, а також мав і власні думки щодо аскетизму – пояснює чернець – мої ідеали не суттєво відрізнялися від тих, що були у монахів-трапістів. Однак моя мама почала наполягати на виборі монастиря східного обряду, а я мав вдачу контеплятивну, більше у моєму духовному житті акцентував на молитві». Брат згадує, що в той час мама контактувала з отцями-василіанами, листувалася з одним священиком-василіянином, питала у нього поради стосовно незрозумілого їй вибору сина і, можливо, мала бажання, щоб Олександр теж перевівся до василіанського монастиря. Та рука Божого Провидіння скерувала по-іншому. Мама довідалася про Монастир Студійського уставу поблизу Риму. Вона зацікавилася цим монастирем, почала листуватися із монахами, які були ближчими за способом духовного життя до трапістів. Один із цих листів потрапив до рук патріарха Йосифа Сліпого. Він одразу збагнув ситуацію і запропонував братові Олександру приїхати до їхнього монастиря та спробувати пожити монашим життям за Студійським уставом, наголошуючи, що способом життя вони подібні до трапістів. Зваживши на те, що йому була ближчою європейська культура та власні аскетичні погляди, брат Олександр вирішив після закінчення новіціату виїхати з монастиря трапістів з умовою повернутися назад, якщо йому не підійдуть монаші правила і спосіб життя студитів… Та саме тут він знайшов те, чого шукав. Так брат Олександр потрапив і остаточно залишився у монахів-студитів.

Архимандрит Студіону блаженної пам’яті Любомир Гузар благословив брату Олександру студіювати філософію та богослов’я в римських Університетах. Він любив вчитися і поєднував науку з глибоким молитовним життям. В 1977 році він склав свої Перші монаші обіти.

«Я пережив духовне відчуття Бога, яке дало мені велику потребу і розуміння важливості близького життя з Господом, пізнання Його особисто, тісного зв’язку з Ним. Той один неординарний момент у моєму житті був початком зародку і поступового розвитку бажання наблизитися та бути з Богом… А наближає до Бога та дає розуміння і пізнання Творця саме молитва», – пояснює монах Олександр. Саме тому контемплятивний монастир мав стати для нього засобом досягнення поставленої мети. Монастир повинен був посприяти тіснішій злуці з Богом. Згодом у ченця навіть виник задум пустинного життя… Та Провидіння скерувало інакше. Подвижник згадує, що, коли він ще перебував у монахів-трапістів, то мав велике бажання вчитися. Це його прагнення здобувати знання, врешті, здійснилося в обителі Студіон. Він оповідає: «Коли я прибув до монастиря Теодора Студита, архімандрит Любомир (Гузар) запропонував мені студіювати філософію і теологію. Коли він поблагословив мене на навчання, я був задоволений, однак прагнення вчитися згодом поставило переді мною певну дилему. Навчання є інтелектуальною працею, навіть, якщо це філософія чи теологія. А я хотів бути контемплятивним, споглядати в молитві. Тому старався поєднати ці дві речі у моєму житті».

Після десятьох років самовідданого життя у монастирі святого Теодора Студита, приблизно у 1985 році, з волі Божого Провидіння монах Олександр переїхав подвизатися у чернечу пустельну обитель, де вже попередньо близько тридцяти років жив один старець. «То була правдива пустеля, – згадує схимонах. Вона розміщена так: при вході – невеличка капличка, а поряд із каплицею – келії пустельників. Та обитель знаходилася в Італії, на горі, посвяченій Матінці Божій Милосердя. Сама гора розташована в лісі поблизу села. Селяни мали велику побожність до святого місця. Вони раз у році виходили паломництвом на гору до старця-пустельника, молилися разом і потім відходили. І впродовж року подвижник залишався сам на одинці з Богом, провадив пустельний спосіб життя. Ця пустеля була в лісі на узвишші, однак вона не була безлюдною як, наприклад, в Єгипті.» Зі спогадів старця Олександра довідуємося, що, коли він розпочав пустельний спосіб життя, то розпорядок дня уклав згідно з монастирським розкладом, себто молився утреню, часи, вечірню, повечір’я. У вільний від молитовного правила час фізично працював або читав. У пустелі, звісно, немає газу, електрики, все обігрівається й освітлюється дровами, свічками. Тому пустельник готував їжу на вогні, а дрова збирав у лісі, старався збирати сухе гілля, а не обрізати дерева. Також вичищав частину дороги, яка вела до села, бо люди, що приходили, були переважно старші і для них потрібно було розчистити стежку від каміння, гілок дерев… Окрім цих обов’язків, монах Олександр старанно дбав про порядок у каплиці, та все ж найбільше уваги і часу приділяв особистій молитві.

Старець Олександр дуже любив священство: «Я дуже люблю священичий стан і священство близьке моєму серцю, – зізнається монах. – Вже два рази ми із Патріархом Любомиром призначали дату мого свячення. Але з якихось причин воно не відбувалося. Однак, я був вже близький до здійснення свячень».

З настанням незалежності України, спільнота монахів-студитів переїжджає з Італії в Україну. У 1993 році з благословення архимандрита Любомира Гузара старець Олександр виконував місію посланця в Україні, виконуючи монаший поcлух у монастирі Архистратига Михаїла у Львові. Подвижник розмірковує: «Думаю, що моя місія полягала у тому, щоб бути «містком» між українськими і римськими братами студитами. Йшлося про те, щоб становити тісніші відносини, єдність між монахами-студитами. Але сам Блаженніший знає, для чого точно. Там (у Львові) я пробув два місяці.»

Про свої перші враження від зустрічі з рідною землею чернець оповідає так: «Практично я України не знав, хіба що із розповідей моїх рідних, особливо мами, яка була великою патріоткою своєї країни. Власне завдяки їй у мене сформувалися добрі думки про рідну землю, якої я фактично не пам’ятав. Коли я наближався до кордону України, щораз більше відчував піднесення на душі. Я дивився із зачаруванням на все українське, будинки, природу і навіть птахів, промовляючи: «О, птах український», «дерево українське».

«Перший зворушливий момент, який був для мене історично знаним – місто Стрий. Це місто я знав із оповідей рідних». Уже з перших днів свого приїзду духовний старець почав «студіювати» Україну. Призвичаювався до мови, вивчав психологію стосунків між людьми. Брат згадує: «Місто Львів, яке було мені знане із розповідей та знимок, захоплювало мене своєю дійсністю. Я вивчав місто моєї країни, звідки походили мої корені, і повернення до України означало для мене поверненням додому».

Згодом спільнота монахів-студитів під керівництвом Архимандрита Любомира Гузара влаштували Монастир Преподобного Теодора Студита в с. Колодіївка на Тернопільщині. Якийсь час брат Олександр проживав там. Через потребу догляду за хворою мамою, виїхав до Нью-Йорку, де доглядав її до смерті у 2002 році. Там брав активну участь в житті парафії Св. Юрія на Мангеттені – провадив зустрічі з людьми, був духовним провідником для багатьох вірних.

В кінці 2000-х повернувся в Україну і за благословенням Патріарха Любомира Гузара, замешкав у Святотроїцькому монастирі Студійського уставу в Жукові біля Бережан. Восени 2009 року переїхав до Святоуспенської Унівської Лаври. Практично відразу з благословення Ігумена Венедикта (Алексійчука) розпочав затворницьке життя та провадив зустрічі з братією та людьми.

Його життя протікало тихо – в Бозі і молитві. Протягом тижня закривався в келії і виходив лиш в суботу зранку, щоб в неділю увечері знову поринути в молитву і тишу своєї келії. Його вихід до Божого люду був способом його служіння. Суботу присвячував для спілкування з братами-монахами, а неділю – для спілкування з мирянами. Що другу суботу давав братам конференцію по Біблії, яку дуже любив, знав і охоче ділився своїм досвідом. Охочих отримати пораду ніколи не бракувало. Доходило до того, що часто не мав часу навіть на необхідну їжу та сон. Протягом весняної та успенської прощі в Унівській Лаврі приймав людей цілодобово, жертвуючи своїм сном протягом двох ночей. Запис на розмову зі Старцем розтягався на кілька місяців. Хто потрапляв до нього на розмову – отримував бажану пораду, заохоту, молитву, благословення.

В Навечіря Богоявлення 18 січня 2020 року, коли Господь сходить на землю, щоб освятити води, покликав до Себе свого вірного слугу схимонаха Олександра (Кілара).

Усіх нас огортає безмежний жаль з приводу розлуки з дорогим наставником, духовним батьком, старцем Олександром. Переживаймо в молитві цю тимчасову розлуку. Одночасно віримо, що безмежний в любові Господь, Якого так добре знав наш дорогий отець Олександр, уже відкрив новопреставленому двері Свого дому: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому.» (1 Йо. 4,16).

Із фб-сторінки єрм. Аліпія (Федуна)