11 вересня християни східної вітки вшановують Усікновення голови Івана Предтечі – день пам’яті страти Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. У цей день призначено суворий піст. Варто зазначити, що ця історія описується у Біблії Мт. 14:1-12, Мр. 6:14-30 та у Лк. 9:7-10. Церква шанує Івана Предтечу вище за всіх святих, після Богоматері. У цей день ми пригадуємо собі історію смерті святого, яка вчить нас багатьох аспектів, як, зрештою, сама постать Івана Хрестителя.
Не боятися бути людиною поза своїм часом. Якщо прицільно проаналізувати постать Івана Хрестителя, то можна зробити висновок, що це був тогочасний дивак. Відомо, що Іван Предтеча виріс у дикій пустелі, готуючи себе до великого служіння строгим життям — постом і молитвою. Він носив грубий одяг, підперезаний шкіряним поясом, і харчувався диким медом і акридами (рід сарани). Він залишався пустельником доти, поки Господь не покликав його в тридцятирічному віці до проповіді єврейському народові.
Корячись цьому покликанню, пророк Іван з’явився на берегах Йордану, щоб приготувати народ до прийняття очікуваного Месії (Христа). До ріки перед святом очищення у великій кількості сходився народ для релігійних обмивань. Тут і звернувся до них Іван, проповідуючи покаяння та хрещення на відпущення гріхів. Сутність його проповіді полягала в тому, що перш, ніж одержати зовнішнє обмивання, люди повинні очиститись духовно, і в такий спосіб приготувати себе до прийняття Євангелія.
Прийшов до Івана на Йордан хреститися і Сам Спаситель світу, Господь Ісус Христос. Хрещення Христа супроводжувалося дивом — богоявленням (сходженням Святого Духа у вигляді голуба та голосом Бога Отця з неба: «Цей є Син Мій улюблений…») Одержавши одкровення про Ісуса Христа, пророк Іван говорив народові про Нього: «Ось Агнець Божий, який бере на Себе гріхи світу». Почувши це, двоє з учнів Івана приєдналися до Ісуса Христа. То були апостоли Іван (Богослов) і Андрій (Первозванний, брат Симона Петра). Тобто дії Івана тогочасній людині видавалися незрозумілими та дивними, однак це не зупиняло його виконувати власну місію, бути видимим знаком Божої присутності.
Смерть як боротьба за правду. Пророк безбоязно та суворо викривав пороки як простих людей, так і сильних світу цього. Пророк Божий відкрито викривав царя Ірода Антипу за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, він беззаконно жив з Іродіадою, дружиною свого брата Пилипа (Лк. 3, 19, 20). За це він незабаром постраждав. Ірод Антипа, (правитель Галілеї, син царя Ірода Великого) наказав посадити пророка Івана до в’язниці. У день свого народження Ірод влаштував бенкет, на який з’їхалося багато знатних гостей. Соломія, дочка нечестивої Іродіади, своїм танцем під час бенкету до того догодила Іродові та гостям, що цар із клятвою обіцяв їй дати все, чого не попросить вона, навіть до половини свого царства. Танцівниця, за порадою матері, негайно ж попросила дати їй на блюді голову Івана Хрестителя. Ірод боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше поважав і слухався. Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Вельми засмучений від такого прохання, він, одначе, не зміг порушити дану ним при гостях клятву і послав стража в темницю, який відітнув Івану голову, віддав її Соломії, а та віднесла голову матері. Іродіада попроколювала язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоанна, дружина домоправителя Іродова Хузи, поховала святу голову Івана Хрестителя на Елеонській горі, де в Ірода була власна ділянка землі. Святе тіло Івана Хрестителя взяли тієї ж ночі його учні і поховали у Севастії, там, де відбулося злодіяння.
Святе життя відкриває нам можливості блаженної смерті. Цар Ірод Антипа наказав на бажання дочки Іродіяди Саломії під час бенкету відрубати голову св. Іоанові Хрестителеві. Аж через 300 років відкопали її в полі за Божим об’явленням два монахи. Це було першим віднайденням голови св. Іоана Хрестителя. Потім монахи передали її на зберігання вбогому гончареві. Врешті, цей скарб один єретицький священик залишив у печері в Емесі. Згодом у тій печері поселилися правовірні ченці. Їхньому ігуменові Маркелові уві сні явився св. Іван і сказав: «Бог дарує вам мене», вказавши, де шукати голову. Так відбулося друге віднайдення голови св. Іоана Хрестителя.
Отож смерть Івана Хрестителя вчить нас бути вірними своєму покликанню до останнього подиху, навіть тоді, коли наші рішення виглядають дивними, безглуздими та інколи смішними. Святий не боявся відстоювати правду до кінця, оскільки вважав, що це цінніше за всі життєві суєти, бо правда увіковічнює.
Підготувала Юліана Лавриш
за матеріалами http://blyzhchedoboga.com.ua/
Повязані записи
