У наш час існування пекла ставиться під сумнів навіть священнослужителями високого рангу. Наприклад, папа Франциск «любить думати, що пекло порожнє» і «сподівається, що так воно і є». Також є богослови, які переконані, що воно тимчасове.
Дискусія про пекло не нова. Люди вірили у нього з давніх-давен. Однак уявлення про пекло різниться. Не менше думок і про те, хто і як туди потрапляє.
Що таке людина?
Християни від початку вірили в те, що людина помирає не назавжди. Щоб підкреслити тимчасовість смерті, Ісус Христос – а слідом за Ним і апостол Павло – називають її сном: померти – це немов заснути на певний час, а опісля ти прокидаєшся — повертаєшся в тілі до життя, воскресаєш. Дехто зрозумів біблійне слово «сон» буквально, і почав стверджувати, що в проміжку між смертю та воскресінням людина перебуває в стані абсолютної несвідомості — повністю перестає існувати. Так, зокрема, вірять «Свідки Єгови» та Адвентисти сьомого дня.
Однак більшість християнських конфесій дотримуються віри в те, що смерть — це відділення душі від тіла. У щось подібне вірять і більшість прихильників інших релігій. Тіло розкладається, а душа продовжує існувати вічно, тому що Бог наділив її безсмертям.
Але існує один важливий момент: для християн повноцінна людина складається з душі й тіла, тому в Символі віри ми сповідуємо надію на воскресіння з мертвих, а не на потойбічне життя. Саме тому людина таки вмирає і людина воскресає. Іншими словами, людина – це не душа, яка живе в тілі, людина — це душа і тіло. Водночас людина продовжує своє існування після смерті як душа.
«Єдність душі і тіла така глибока, що душу треба розглядати як “форму” тіла, тобто завдяки духовній душі тіло, складене з матерії, є живим і людським тілом; дух і матерія в людині не є двома з’єднаними природами: з’єднання їх творить одну єдину природу», — навчає Катехизм Католицької Церкви (365).
Також читайте: Куди потрапляють наші домашні улюбленці після смерті?
Звідки береться душа?
При нагоді зазначимо, що, згідно з традиційним церковним вченням, «кожна духовна душа створена безпосередньо Богом, — вона не “витворена” батьками». Водночас душа «не вмирає після розлуки з тілом у момент смерті і знову з’єднується з тілом при воскресінні мертвих» (ККЦ, 366).
Отже, душа – це не окрема від тіла субстанція, як це здебільшого розуміли давні греки. Для християн «”душа” означає духовне начало в людині», вона оживляє тіло, і водночас є чимось найбільш внутрішнім та найвартіснішим, тим, через що людина в особливий спосіб є образом Божим. Ось чому смерть – це така велика трагедія для людини, а зовсім не радісне звільнення від обтяжливої матерії, як це собі уявляли деякі філософи і різноманітні гностики. Смерть певною мірою розриває людину, а отже кладе їй кінець. Смерті не було у Божому задумі. І тому кожна людина при здоровому глузді її уникає. Щобільше, упродовж «еволюції» людина не адаптувала смерть, не «одомашнила» її, до самого свого кінця смерть буде залишатися ворогом для людини (див. 1 Кор. 15, 26). Саме тому Христос воскрес — смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував. Свою вічну нагороду або своє вічне покарання людина отримуватиме в повноті — як душа і тіло. Навіть на Останній Суд, який в східній церковній традиції називають Страшним, людина предстане воскреслою — у своєму тілі.
Звичайно, тема, яку ми підняли, виходить далеко за рамки однієї статті. Та нам на цьому етапі важливо зрозуміти, що під час Другого Приходу Ісуса Христа всі померлі воскреснуть — душі отримають нові тіла. «І вийдуть (з могил) ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло, — у воскресіння суду», — сказав Господь Ісус Христос людям, які його слухали.
«І більше не буде смерті», — говориться в Біблії про завершення історії людства (Об. 21, 4).
Також читайте: О. Богдан Гелета ЗНІ: У боротьбі з власним гріхом ми вириваємося з трагедії, яка нас спіткала
Смерті не буде — але чи буде Пекло?
Можна сказати, що слова «пекло» у Святому Письмі немає, хоча саме явище, яке воно описує, присутнє. В церковнослов’янській мові ми зустрічаємо слово «ад», яким подекуди позначається Пекло. То ж давайте трішки з’ясуємо значення слів.
Ад
Слово «ад» походить від давньогрецького слова «гадес», яким було перекладено давньоєврейське слово «шеол». Здебільшого це слово використовується в Старому Завіті і вказує на могилу, безодню, місце перебування померлих, або ж місце мук грішників. Переклад цього слова залежить від його контексту та богословської традиції, якій слідує перекладач.
Пекло
Як ми вже згадали, слова «пекло» як такого у мові оригіналу Біблії нема. Натомість присутній термін «геєна вогняна» (див. напр. Мт. 5, 29). Але не плутайте з гієною із родини ссавців. В Біблії йдеться про географічне місце в Палестині — долину синів Єнома, яка була розташована з південної сторони Єрусалиму. В Книзі пророка Єремії читаємо: «Вони влаштовують пагірки Тофета, що в долині Бен-Гінном, аби спалювати своїх синів і своїх дочок у вогні, чого Я не заповідав, і що навіть не спадало Мені на думку!» (7, 31) «Тофет» перекладається як «піч» або «ганьба». А «Пагірки Тофета» – це спеціальні підвищення в долині Гінном, де звершувалися жертвоприношення дітей.
Отже йдеться про моторошне місце, де вчинялися жертвоприношення дітей. Чомусь відразу пригадуються суперечливі слова, що «всі релігії — це шлях до Бога». Однак в Старозавітній церкві так не вважали, тому з часом ізраїльтяни зробили на цьому місці релігійного культу звалище, куди окрім звичного сміття також викидалися трупи злочинців. Традиційно відходи постійно спалювали, тому здавалося, що вогонь там не гасне. Ось із цієї причини Ісусові було складно підібрати у своїй проповіді кращу ілюстрацію для вічного покарання грішників, тобто для Пекла, ніж вогонь в геєні.
Озеро вогненне
В Книзі Об’явлення Пекло називається ще інакше, а саме «вогненим і сірчаним озером». До речі, воно образно розташоване також за мурами Єрусалиму, але Нового.
В це озеро, або Пекло, згідно з Божественним Об’явленням (див. Об. 21, 8), будуть вкинені «лякливі» (ті хто боявся йти дорогою правди), «невірні» (ті, хто не був вірний Божим заповідям та своїй совісті), «нечисті» (ті, хто жив не проводячи межу між чистим і нечистим), «вбивці» (читайте тут), «ті, які чинять розпусту» (гр. слово «порноіс»), «ті, які чинять чари» («чарівники» тут грецькою «фармакоіс»), «ідолопоклонники» (поміж них будуть й ті, які вірили, що всі релігії добрі та ведуть до Бога), «неправдомовці» (брехуни). Цікаво, що Біблія називає стан грішників у Пеклі другою смертю.
Зверніть увагу, що багач із Притчі про багача і Лазаря (див. Лк. 16 розд.) терпів муки в аду (гадесі). Це ще не була геєна вогненна (чи озеро з вогню та сірки), але бачимо, що відразу після смерті багатий грішник вже отримав свій вирок: «Сину, згадай, як ти одержував своє добро за свого життя, а Лазар — одне лихо. А тепер він тут втішається, ти ж мучишся». Той багач буде дуже здивований, коли після воскресіння мертвих на Страшному Суді Божому побачить, що на нього чекає справжнє Пекло.
Також читайте: О.Тарас Михальчук: «Повертатись у пекло військового мотивує любов»
Муки вічні чи тимчасові
Церква завжди вірила, що муки в Пеклі будуть вічними. Про це говорив і сам Ісус Христос, про це також написано в Книзі Об’явлення (Мт. 25, 46; Мк. 9, 44, 46; Об. 20, 10). Ті, хто заперечує вічні муки найчастіше апелюють до того, що Бог є Любов, а отже вічні муки неможливі. Певна закономірність в цьому, здається, є, але це логіка людська, яка інколи може виявитися навіть сатанинською. Пригадуєте, як апостол Петро, повний співчуття, любові та «здорового глузду», почав відмовляти Ісуса йти на страждання й хрест. Що він почув у відповідь від Божого Сина? «Відійди від Мене, сатано, ти спокушаєш Мене, бо думаєш не про Боже, а про людське!» (див. Мт. 16, 21-23).
Пекло — дзеркало любові та справедливості
Кожна людина, яка опиниться в Пеклі, потрапить туди з власної волі, хоча й згідно з Божим вироком. Святитель Іван Золотоустий писав, що якби грішника помістили в Рай, це було би для нього нестерпною мукою. Східні Отці Церкви взагалі робили наголос на тому, що існує лише один вид вогню у вічності – це вогонь Божої любові. У цьому вогні згоряє все нечисте. Тож праведна, але недосконала душа в ньому очищується і возноситься в Божу Присутність, а проклята, нерозкаяна та брудна у цьому вогні мучиться. Заперечити вічну муку в такому випадку – означало би погасити вогонь Божої любові та святості. Що, звісно, неможливо.
Однак існує ще й інша сторона питання — юридична. Йдеться про «кримінальну» відповідальність людини перед Богом. Справедливий Бог може пробачити грішнику його злочин лише у випадку, якщо його вина буде спокутувана. Зробити самостійно ми цього не можемо. Тому «зарахований до злочинців» був безгрішний Месія — Ісус. Він «поніс на Собі наші недуги, взяв на Себе наші страждання» та «був зранений за наші гріхи, був катований за наші провини» (див. Іс. 53). Але ця вічна спокута не зараховується людині автоматично. Саме тому, встановлюючи Тайну Євхаристії, Господь сказав, що Його кров проливається «за багатьох», а не за всіх (див. Мт. 26, 27; пор. Іс. 53, 11). Водночас в Писанні чітко зазначено, що Христос «дав Себе як викуп за всіх» (1 Тим. 2, 6). Ця “суперечність” означає, що потенційно скористатися спасінням Господнім може кожен, однак користь від викупу, який сплатив Ісус Христос, отримають лише ті, хто виконає відповідні умови, першими з яких є віра і покаяння. Отже, люди, які свідомо (в активний чи пасивний спосіб) відкинули віру в Христа і не навернулись до Бога, нестимуть повноту відповідальності за всі свої гріхи — підуть до Пекла. А оскільки кожен гріх є злочином проти вищої влади та величі у Всесвіті — проти вічного Бога — то й кара навіть за одну провину буде вічна.
Отже, як Святе Письмо, так і церковне Передання навчають про те, що людська душа безсмертна, а Пекло існує, і воно — вічне. А причина його існування – ніщо інше як Божа любов та справедливість.
Підготував Андрій Толстой
Також читайте: Назарій Петрів: «Їй приснилися загиблі: близькі, друзі, які просили про справедливість»
«Пекло є»: Свята Фаустина Ковальська описала, як там
Імам Мурат: «“Слабкі” люди обуряться, чому це вони в пеклі»
Повязані записи
