Що таке головоприклонна молитва та яке її значення у богослужінні Вечірні? Про це в своєму блозі роздумує журналіст, піддиякон Василь Калита.
У сучасному чині Вечірні після виголосу священника на прохальній єктенії йде мирствування, заклик прихилити голови перед Господом і головоприклонна молитва. Остання є давнім звичаєм, який походить з IV ст., і про нього згадують писемні пам’ятки, зокрема Етерія та «Апостольські постанови». Останні описують, як диякон виголошував: «Вклоніться до покладання рук», єпископ клав руки на голови вірних, читав молитву, і виголосом диякона: «Вийдіть в мирі» закінчувалося богослужіння.
Текст головоприклонної молитви з «Апостольських постанов» сьогодні не використовується. Однак тексти цих молитов, які подає «Барберіні gr. 336» та чин сучасної Вечірні, збігаються. На її призначення в рукописі вказує підпис: «Ὁ διάκονος· Τὰς κεφαλάς» («Диякон: «Голови…»). Далі йде вказівка на те, що молитву читає священник, без жодної згадки тихого способу читання, який переважає в теперішній літургійній практиці. Після цього рукопис подає текст молитви:
«Господи Боже наш, що прихилив небеса і зійшов на спасіння роду людського, споглянь на рабів Твоїх і на спадкоємство Твоє. Бо Тобі, страшному і людинолюбному Судді, Твої раби прихилили голови і свої покорили шиї, не від людей очікуючи допомоги, але Твоєї сподіваючись милості, і Твого очікуючи спасіння, їх же збережи повсякчасно і в цей вечір, і в прийдешню ніч від усякого ворога, від усякого підступного діяння диявольського, і від помислів марних, і спогадів лукавих» (переклад майстерні «Трипіснець»).
На відміну від молитов восьми антифонів константинопольської «Пісенної Вечірні», у головоприклонній мова ведеться не в першій особі множини, а, як зазначає М. Арранц, «тут священник молиться за інших, котрі, однак, присутні: ця молитва – посередницька, священнича». Він вважає, що ідею благословення священнослужителем народу після жертвоприношення знаходимо у Старому Завіті в епоху Храму, після зруйнування якого вона перейшла також в останнє благословення Аміди у Синагозі.
Сам текст головоприклонної молитви містить незначні посилання на Святе Письмо: звернення «Господи Боже наш» (Дан. 9, 15), дієприкметникову форму від звороту «Він небо прихилив, спустився» (Пс.17, 10) та сталий вислів «думки марні» (Пс. 93, 11), однак вказує на спільнотну молитву вечірньої пори, для якої виступає логічним закінченням.
Спільнота протягом усієї Вечірні дякувала Богові за Його дари, прославляла, у молитвах просила здатності розуміти та впроваджувати у своє повсякденне життя Його слово. Головоприклонною молитвою вкінці богослужіння предстоятель просить для вірних Божого благословення на це, охорони від злих сил та відпускає, щоб ті вдома, між друзями, на місцях праці приносили плід від перебування з Богом під час літургійної молитви.
Автор: Василь Калита – працівник Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, випускник філософсько-богословського факультету УКУ, журналіст, піддиякон.
Також читайте: «Тихі молитви»: темрява нерозуміння замість світла вечірнього
Василь Калита: Літургійні тексти оживають… І під час війни також
Восьма молитва Вечірні: пізнання Невидимого через видиме
Повязані записи
