Літургійні тексти залишаються незмінними за змістом, але в різні історичні періоди в житті народу вони можуть набирати нового значення. Своїми роздумами з цього приводу ділиться у своїй колонці на «Духовній величі Львова» студент-богослов, журналіст Василь Калита*.
Літургійна молитва – це не набір мертвих заклинань. Написані сотні років тому за певних обставин, літургійні тексти можуть ожити в обставинах, які переживаємо ми.
Тут – велич літургійної молитви. Вона не тільки єднає нас із тими, хто молився цими текстами колись, хто молиться ними по усій планеті зараз, вона не тільки долучає нас до прослави Бога ангелами і святими у Небі, а й трансформує записані у літургійних книгах слова в нашу особисту молитву.
Ось приклад – навіть кілька. Усі вони розміщені у порівняно невеликому фрагменті з Повечір’я – в каноні до Пресвятої Богородиці, який Церква молиться у вівторок 4-го гласу (зараз це – 16 квітня 2024 р.). Важко повірити, що цьому тропарю з канону – сотні років, і походить він, імовірно, з Візантії: «Повстав на нас народ беззаконний і хвалиться погубити служителів твоїх; його ж знищивши, покрий тих, що взивають: всі діла Господні, благословляйте Господа».
Так молільник звертається під покров Богородиці перед лицем ворожої навали. У мирні часи ми могли трактувати його алегорично, прив’язуючи до цього тексту боротьбу проти невидимих ворогів, які такі ж реальні, як і ті, що сунуть зі Сходу, але сьогодні доречним стає його буквальне розуміння. А алегоріями виступають образи агарян: «Нашестя агарян ти швидко подолала мечем молитов твоїх, Маріє; людей і паству твою збережи, що до Сина твого взивають: Боже отців наших, благословенний Ти» та «аравитянина беззаконного», який «зброю на нас загостривши, облесливо замишляє». У них ми відчитуємо зайд з болотяної.
Бачимо надію авторів цих текстів на визволення з рук ворогів, яку переймаємо і ми, молячись разом із ними, але вже про своє. «Зброю міцну та стіну придбав я в тобі, Богородице безневісна, і перемагаю полки супротивників; і оспівую твою велич». Вже не на аравитянина, а на московита «Діва Богородиця силою хреста Сина свого і своїми молитвами озброює» тих, хто вдається до Неї в молитві.
*Автор: Василь Калита – студент шостого курсу Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ, студент магістратури спеціальності «Богослов’я» філософсько-богословського факультету УКУ, журналіст.
Також читайте: О. д-р. Рафаїл Турконяк: Не сподівання, а переконання, що росія перестане існувати
Повязані записи
