Монастирський комплекс з червоної і жовтої цегли на вулиці Лисенка часом губиться серед популярних між туристів храмів та архітектурних пам’яток львівського середмістя. Захований між будинків, він спершу може привернути увагу гострим шпилем храму, а зблизька справляє враження середньовічного замку. Насправді ж у цих стінах живе Львівська православна богословська академія та Іоано-Золотоустівський чоловічий монастир ПЦУ.
Монастир на Лисенка – це не просто історична споруда. Свого часу він був у серці релігійного життя Львова, адже в цьому районі розташовувалося кілька монаших осередків. Неподалік, на теперішній вулиці Тараса Бобанича, був монастир францисканців, де проходили новіціят та служили святий Максиміліан Марія Кольбе та Слуга Божий Венантій Катажинець. У самому монастирі францисканок формацію одержували сестри Згромадження святого Йосипа, яке заснував святий Зигмунт Гораздовський – їхній будинок і нині можна побачити трохи далі на вулиці Лисенка (нині це Навчально-реабілітаційний центр «Мрія»). А ще зовсім поруч – санктуарій святого Антонія, що здавна був у Львові осередком неперервної молитви.
В час незалежності України у стінах колишньої римо-католицької монашої обителі відновилася духовна формація: зараз тут діє православний чоловічий монастир і навчаються майбутні священники. «Духовна велич Львова» дізналася більше, про те що відбувається за стінами цього унікального місця, позначеного в минулому слідами святих.
Історія монастиря під Змієвою горою
Монастирський комплекс із костелом Серця Ісусового був зведений на вулиці Курковій (тепер – Лисенка) упродовж 1877-1888 рр. для жіночого згромадження контемплятивних францисканок. Його будівництво ініціювала сестра Марія від Хреста (Моравська), настоятелька згромадження Кларисок Вічної Адорації (до 1972 р. Францисканок Пресвятих Дарів).
Проєкт споруди в неороманському стилі з елементами неоготики розробив відомий львівський архітектор Юліан Захаревич. Будівництво провела фірма Карла Ґреґора. Алебастровий вівтар для храму та кам’яні деталі спроєктував скульптор Леонард Марконі, фірма Ф. Маєра у Мюнхені виготовила унікальні вітражі, що збереглися дотепер: вікна в апсиді оздоблені зображеннями Найсвятішого Серця Ісуса, святої Меланії і Архангела Михаїла, а круглий вітраж на фасаді церкви зображує Непорочне Зачаття.
Храм був розписаний позолоченими фресками з елементами християнської символіки, переплетеними рослинним та геометричним орнаментами. З лівого боку нави знаходився неоготичний престіл Матері Божої Пристанища Грішників, фундований графом А. Гауснером, а з правого – святого Йосифа, оздоблений статуєю, яку привезли з Мюнхена. Загалом же вівтарів у храмі було п’ять: ще два – у бічних каплицях святого Йосафата та святого Франциска Ассізького. На кошти родини Гжицьких було вимощено мармурову підлогу, а львівські майстри виготовили різьблені дерев’яні лави.
29 вересня 1889 р. апостольський нунцій у Відні Алоїзій Ґалімберті урочисто освятив храм у співслужінні римо-католицького архиєпископа Северина Моравського, греко-католицького митрополита Сильвестра Сембратовича і вірменського архієпископа Ісаака Ісаковича. Монастир діяв до часів радянської окупації, коли сестри були вимушені залишити його.
Святиня під комуністами
Після Другої світової війни костел та монастирські приміщення передали у розпорядження Міністерства охорони здоров’я. Тут розмістили 7-ме відділення Першої інфекційної клінічної лікарні, а в храмі облаштували склад медичного обладнання. Розписи храму були забілені, а вівтар зник; за кілька десятиліть недбалого використання приміщення святиня зазнала руйнувань – стіни вкрив грибок, а дах прогнив.
Нове життя обителі
У 1991 році рішенням Львівської обласної ради костел і ліве крило монастиря були передані єпархії Української Автокефальної Православної Церкви. Тут розмістився навчальний корпус новозаснованої Львівської духовної семінарії, а храм у 1992 році освятили як семінарійну церкву св. Іоана Золотоустого.
У березні 1993 року семінарія увійшла до складу Української Православної Церкви Київського Патріархату. Пізніше їй передали і праве крило будівлі. В 2011 році в семінарійному комплексі було засновано Іоано-Золотоустівський чоловічий монастир.
Духовна академія
Колишня обитель францисканок не випадково отримала друге життя як місце навчання і формації майбутніх священників. Про історію й сучасність Львівської православної богословської академії «Духовній величі Львова» розповів її ректор митрофорний протоієрей Ярослав Ощудляк.
«Історія Львівської православної богословської академії досить глибока. Вона насамперед є спадкоємицею львівської братської школи – так про це написано в нашому статуті. Православну духовну семінарію у Львові планували відкрити у ХХ столітті ще в 50-х роках. Про це навіть писали тодішні церковні журнали, які набирали абітурієнтів, але влада не дозволила відкрити тут православної семінарії», — зазначив о. Ярослав Ощудляк.
Радянська влада не могла дозволити, щоб на Галичині, відомій своїм духом українства та релігійності, постав православний навчальний заклад. Тому ця ідея була реалізована тільки в незалежній Україні. 5-6 червня 1990 року відбувся перший Всеукраїнський православний помісний Собор, на якому постановили відкрити православні духовні семінарії в кількох містах, зокрема і у Львові.
«Відразу після постанови цього Собору ми оголосили набір студентів і вже восени приступили до навчання», – розповів о. Ярослав Ощудляк. «Не було приміщення, повноцінних підручників, великої технічної бази. Спочатку ми орендували приміщення в одному із будинків відпочинку в Брюховичах біля Львова, а за цей час старалися і львівські православні ієрархи, і духовенство про те, щоби влада надала відповідне приміщення для нашого навчального закладу. І в 1992 році ми переїхали в цей комплекс монастиря на вулиці Лисенка, 43 і зайняли одне (ліве) крило і храм».
У радянський час в теперішньому семінарійному будинку розташовувалася кафедра медінституту. Ми впорядкували приміщення і розпочали навчання в семінарії. А в 1996 році стараннями тодішнього ректора — протоієрея Віталія Політила і тодішнього митрополита Львівського і Сокальського Андрія (Горака) відкрили Львівську православну духовну академію. Навчання тривало вісім років, чотири з яких студенти проводили в семінарії, а ще чотири – в Академії. Так цей навчальний заклад існував до реформи духовної освіти в УПЦ КП, після якої Львівська духовна семінарія і Львівська духовна академія були реформовані у Львівську православну богословську академію. Під такою назвою навчальний заклад діє дотепер.
З часом Академії передали і праве крило монастирського комплексу, де до цього функціонував корпус інфекційної лікарні. Силами студентів у ньому зробили відповідний ремонт, і саме тут розташувалися всі необхідні для життя навчального закладу приміщення – гуртожиток, навчальні аудиторії, бібліотека, читальний зал.
У 2023 році в Академії освятили домовий храм святителя Рафаїла (Заборовського), митрополита Київського
Окрім того, у 2002 році при Академії було організовано церковно-археологічний музей, в якому зібрали церковні старожитності – пожертви парафіян та священників з різних храмів, речі львівських архієреїв, зокрема владик Миколая (Юрика), Євсевія (Політила) Андрія (Горака). Приміщення музею невелике, тому чимало експонатів зберігаються у запасниках, проте Академія запрошує побачити ці унікальні пам’ятки всіх, кого зацікавить історія Церкви. «Ми були би раді, якби до нас завітали екскурсоводи, які би так само могли познайомити відвідувачів нашого міста з нашим навчальним закладом, подивитися цей музей, бо тут є справді дуже гарні речі, на які варто звернути увагу», — зазначив о. Ярослав Ощудляк.
Тут готують не тільки отців
Навчальний заклад готує церковно- та священнослужителів для Помісної православної церкви України. В Академії діє богословський факультет, а також тут на регентському відділенні навчають церковних регентів і дяків, а на відділенні вчителів християнської етики – викладачів для заняття з дітьми. На бакалавраті духовну освіту здобувають і дівчата, які готуються до викладання у школах або до регентського служіння. Викладають в Академії здебільшого священники, які мають вищу духовну освіту, наукове звання, а також ряд світських викладачів, запрошених із львівських світських вузів.
Коридори Академії
За роки діяльності навчальний заклад випустив близько 2000 студентів. На сьогодні в Академії навчається коло 200 осіб. Тут є стаціонарна і заочна форма навчання. Заочна форма, зокрема, готує священників для теперішніх потреб нових громад ПЦУ. «Зараз є багато парафій, які переходять із Московського патріархату, але священники, на превеликий жаль, – ні. А парафії є, люди потребують молитви – відповідно, правлячий архієрей рукополагає студентів, і деяких зі старшокурсників відправляють на пастирське служіння, але вони продовжують здобувати повноцінну духовну освіту», – розповів ректор Академії. Окрім того, тут навчаються і студенти з пізнім покликанням; деякі з них уже стали капеланами українського війська.
«Ходять поруч і не знають»
У Львівській православній богословській академії навчаються студенти з різних куточків України. Протоієрей Ярослав Ощудляк зазначив, що з війною звичні процеси трохи змінилися, але загалом географія дуже широка – Миколаївщина, Хмельниччина, Закарпаття, Львівщина, Тернопільщина тощо. Здобувши освіту у Львові, випускники Академії можуть служити в будь-якій єпархії Православної церкви України. «Цього року один із наших випускників магістратури пішов на Волинь, один – в Білу Церкву, один – в Хмельницьку єпархію – його дружина, до речі, в нас вчилася на вчителя християнської етики і разом з ним поїхала туди служити, нести Слово Боже», – розповів ректор.
В семінарійних коридорах можна побачити портрети львівських православних архієреїв
Дізнатися про життя академічної спільноти можуть всі охочі. «Зараз є багато людей, які ходять поруч, і не знають, що відбувається в тому будинку. Здається, що тут все закрите, все під таємницею. Ні, ми є відкриті; наприклад, ми вже облаштовуємо доступний вхід для того, щоб можна було заїхати візочком. У нас двері завжди відчинені як до храму, так і до Академії, кожен може зайти, поцікавитися, побачити. На стінах можна побачити портрети архієреїв – це історія православ’я у Львові, в Галичині, і ми хочемо показати, яке глибоке коріння воно має», — підкреслив прот. Ярослав Ощудляк.
Відродження монашого життя у стінах обителі
Львівська православна богословська академія одноосібно діяла в стінах комплексу на Лисенка близько 20 років, допоки у 2010-му після смерті владики Андрія (Горака) на львівську кафедру був призначений митрополит Димитрій (Рудюк). Саме тоді зародилася ініціатива створення у Львові православного чоловічого монастиря. Про становлення обителі та сучасне життя молитовної громади на Лисенка «Духовній величі Львова» розповів ігумен Кипріан Лозинський, намісник Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря ПЦУ у Львові, разом з тим він є деканом богословського факультету духовної академії та настоятелем Академічного храму св. Іоана Золотоустого.
«Митрополит Димитрій на Київщині був вихований у дусі монашому, тому що він був намісником Михайлівського Золотоверхого монастиря. Для нього близьке монашество. І тому, коли він прийшов до Львова, то захотів, щоб у Львові теж був монастир – тим більше, охочі до цього були. І, власне, з приходом його у Львів у 2011 році тоді ще в Київському Патріархаті було прийнято рішення про відкриття у Львові Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря», – зазначив ігумен.
Першим намісником новозаснованої обителі став ієромонах Петро (Гатала) (зараз єпископ Коломийський і Косівський Юліан). Проте на початках монастир не мав наповнення. У певні періоди там лише певний час перебував хтось із монахів – наприклад, близько року насельником був теперішній єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій. Пізніше ці монахи йшли на інше служіння, а в самому монастирі не звершували постригів. Проте після утворення Православної церкви України на Об’єднавчому Соборі 2018 року виникло питання переформатування деяких релігійних структур, організацій, у тому числі й монастиря у Львові. Через бюрократичні неточності монастир, утворений у Київському Патріархаті, не був зареєстрований у державних органах. Тому на одному з перших Синодів ПЦУ було прийнято рішення про утворення у Львові Іоано-Золотоустівського чоловічого монастиря. Ігумен Кипріан став його намісником, це відбулося напередодні повномасштабного вторгнення — на початку лютого 2022 року.
Станом на сьогодні разом з митрополитом Димитрієм у монастирі нараховується 11 монахів (митрополит є священноархимандритом обителі, тому також належить до неї). Щоправда, кілька ієромонахів з благословення владики несуть своє служіння на парафіях, де існує потреба. Тому на місці мешкає четверо монахів. Монастир розташовується в лівому крилі будівлі, тут облаштовано п’ять келій, і ще дві готуються до майбутніх насельників.
«Охочі є, навіть серед студентів Академії, тому що така особливість монастирів, які суміжні з академіями, у випадку, коли більшість насельників монастирів складають студенти духовного навчального закладу. Вони, живучи тут, приходячи на богослужіння, захоплюються монашим життям; звичайно, вони проходять періоди випробування», — розповів ігумен Кипріан. Так, наприклад, іноді до монастиря зголошуються зовсім юні студенти, приваблені зовнішнім проявом чернечого уставу, проте настоятелі обителі заохочують спочатку краще пізнати покликання, і вже тоді робити кроки до монашого постригу.
Внутрішній двір. Вітраж на одній стіні був знищений у радянський час
Ченці звершують богослужіння та молитовне правило в Академічному храмі св. Іоана Золотоустого. А у вільний час виконують різноманітну діяльність, що найчастіше пов’язана із навчальним закладом. Сам намісник монастиря є деканом богословського факультету, тож, окрім пастирського служіння, він виконує навчальну й наукову працю в Академії. Один із монахів – черговий інспектор в Академії, а ще один є студентом четвертого курсу, тому поза монастирським уставом виконує свої завдання щодо навчального процесу. Є також отець-іконописець, що професійно пише ікони, дехто з монахів пече просфори та несе певні послухи в храмі, також чорноризці проводять соціальну роботу, спілкуються із людьми, що приходять сюди помолитися. «Коли монастирі розташовані в селі чи віддалені від міст, то там монахи здебільшого зайняті господарською роботою. Міські монастирі більше працюють з людьми: комусь треба поговорити, хтось просить про молитву, хтось має інші питання. Цим так само займаються чергові монахи», — підкреслив ігумен Кипріан.
Храм, що об’єднує
Монаша обитель у центрі міста, та ще й поєднана із навчальним закладом – явище незвичне. Тим паче, що Академічний храм є справжньою архітектурною перлиною і неминуче зацікавить і вірян, і перехожих. Чи можливо поєднати в одному місці три різні молитовні спільноти? Намісник монастиря, що водночас є й настоятелем храму, запевнив, що уявлення, начебто ця святиня закрита для широкого загалу – хибне.
Із богослужбовим життям у храмі святого Іоана Золотоустого склалася цікава ситуація, адже він поєднує в собі і моління монахів, і служіння студентів, які тут проходять свою богослужбову практику. На початках люди вважали, що цей храм призначений виключно для семінаристів, навіть називали його «навчальним» храмом.
«Ми робили багато для того, щоб цей стереотип зруйнувати. Почали з елементарного – з дошки оголошень із розкладом богослужінь, яку повісили біля воріт. Люди проходили поруч і почали бачити, що такі богослужіння є і вони відкриті для всіх. Хоча до цього, звичайно, невелика громада була; сюди приходили ті люди, які знали, з найближчих будинків. Але коли ми почали таку “рекламну кампанію”, то кількість прихожан збільшилася і зараз храм у неділі й свята наповнений парафіянами, тобто можемо назвати його одночасно і парафіяльним храмом також», – розповів ігумен Кипріян.
Ще одним «рекламним ходом» стала акустизація: протягом дня із храму на вулицю постійно транслюють живі богослужіння та церковні піснеспіви в запису. Це теж привертає увагу людей і заохочує зайти до святині. Ігумен Кипріян поділився одним цікавим випадком: на церковне подвір’я зайшла жінка, і поспілкувавшись із ним, розповіла, що з 1974 року живе поруч, і поки не почула цієї трансляції, ніколи не знала, що тут є діючий храм, хоч служать у ньому вже понад 30 років.
Окрім того, свій внесок у популяризацію життя храму й обителі загалом внесли соцмережі. Завдяки їм інформація також розповсюджується і громада храму зростає. За діяльністю обителі можна стежити на фейсбук-сторінках ЛПБА та монастиря, а також на монастирському та академічному сайтах.
Деталі інтер’єру храму
Богослужбовий ритм у храмі святого Іоана Золотоустого поєднує в собі і необхідні богослужіння за монашим уставом, і студентську практику, і богослужіння для парафіян. Служать тут монахи, а чергові викладачі проводять зі студентами вечірні і ранкові молитви. Таке поєднання не перешкоджає устрою монастирського життя, зазначив намісник обителі. Єдина незручність полягає у вимушеному співставленні монастирських богослужінь і семінарійного розпорядку, під який необхідно їх підлаштувати. «Монастирські богослужіння є зазвичай довші, звершується добове коло богослужінь, а ми змушені прив’язуватись до розпорядку дня Академії. Але це не заважає», – зауважив ігумен Кипріан.
Церковна крамниця при вході до храму
«Покликання монахів, в тому числі і священників – це служити людям. Мені подобається гасло “служимо Богові, людям і Україні”. Так і повинно бути – така вертикаль служіння», – підкреслив ігумен Кипріан. Саме завдяки громаді парафіян вдається утримувати храм і поступово відновлювати те, що було знищене у радянський період часу.
Врятована перлина
Академічний храм святого Іоана Золотустого – це непересічна святиня Православної церкви України. Та зовні він архітектурно зберігає форму католицького костелу. Ці речі не суперечать одна одній, зауважив ігумен Кипріан. Він вже 12 років є настоятелем храму і відстоює позицію збереження його автентики та відновлення втрачених елементів.
Від автеничного оздоблення в храмі залишилося небагато елементів. Серед них – балюстрада хорів та вхідні двері
«Наприклад, елементарна річ, нехарактерна для православних храмів – при вході в римо-католицький костел є так звані умивальнички. Тут вони були із мармуру і їх оббили в радянські роки. Ми спричинилися до того, щоб їх відновити. Хоча могли цього не робити, бо в православних храмах їх немає, але вони були тут – і хотілося, щоб усе виглядало так, як було задумано, заплановано і збудовано. Ми їх відновили. Інший приклад – над входом у храм є мозаїчне зображення Спасителя і монстранції, і воно почало осипатися. Монстранція – це також характерний католицький елемент богослужіння, тому ми могли цього не робити, але я вирішив відновити все так, як воно виглядало», – зазначив священник.
Ще один цікавий, «неправославний» елемент, що привертає увагу перехожих – це скульптура Фатімської Богородиці в підніжжі сходів, що ведуть до обителі. Ігумен розповів, що достеменно невідомо, чи тут колись стояла фігура Богоматері, але дуже ймовірно, що ця ніша була облаштована саме для неї. Тому раніше тут ставили менші фігурки Богородиці, які кілька разів розбивали вандали. Щоб уберегти фігуру, нішу закрили спеціальним склом, проте його зняли, коли відбулася реконструкція сходів. А після цього тут встановили цю скульптуру, яку з Фатіми привезла і пожертвувала храмові одна особа.
«Богородиця не може бути Фатімська чи Українська – це завжди одна і та ж Богородиця. Звичайно, стиль зображення різний, але це є Божа Мати, і ми її встановили, бо я не бачу в цьому абсолютно нічого поганого. Люди приходять постійно, моляться, ставлять до цієї фігури квіти», – зазначив ігумен Кипіран.
Скульптура Богородиці біля сходів до храму
«Взагалі Галичина і Львів – це досить еклектичне місце, і тут поєднується дуже багато культур, традицій, в тому числі й конфесій, які були змушені і навчилися співіснувати одні з одними. Наш корпус – якраз яскравий приклад того, що типово католицьке приміщення з типово католицьким устроєм і духом, який тут залишився, зараз приймає в себе православну громаду. Я в дуже гарному спілкуванні з греко-католицькими, римо-католицькими священниками, ми робимо спільні заходи. Вважаю, що в християнстві центром і головою чеснотою є любов, і так повинно залишатись, а всі дрібні речі, які нібито нас розділяють, насправді слід відставляти на другий, третій, десятий план».
Сам храм також вражає. Хоча від оригінального його оздоблення залишилася лише автентична підлога та дерев’яна балюстрада хорів, а вітражі в апсиді закриті через воєнні дії та можливі обстріли, тут триває молитовне життя.
У храмі святого Іоана Золотоустого є ікони з мощами святої Варвари та святого апостола Андрія. Є також ікона святого Спиридона із частинкою його взуття. Ця ікона не проголошена чудотворною офіційно, проте прикрашена величезною кількістю дарів, які люди приносять в подяку за вислухані молитви. При храмі діє церковна крамниця.
Серце обителі
Увесь комплекс на вулиці Лисенка – унікальна пам’ятка історії Львова. Та один з найбільших його скарбів, маловідомий львів’янам – прихований від зовнішнього погляду. Це – могила засновниці і першої настоятельки львівського монастиря францисканок Пресвятих Дарів Слуги Божої сестри Марії від Хреста (Людвіки Моравської). Вона відійшла до вічності 26 січня 1906 року і відтоді спочиває у крипті храму.
«В радянський час, коли прийшли совєти, вони розбили її гріб – думали, що там щось цінне, але знайшли тільки її тіло, яке, за свідченнями очевидців, було нетлінним. Тому свого часу почався процес беатифікації», – розповів ігумен Кипріан. Цей процес ще не завершився. А місце спочинку сестри Марії від Хреста стало осередком молитви – ним опікуються францисканці із львівського костелу Антонія.
Вхід до крипти та імпровізований престіл для звершення Меси
Колись молитовне життя тут було дуже активне. Ігумен Кипріан зазначив, що раніше щомісяця 26 числа у крипті звершували Месу, проте з часом ця традиція затратилася – зараз тут моляться лише раз у році, 26 січня — в день смерті Слуги Божої. Та відвідати гріб сестри Марії можуть всі охочі. Тут можна помолитися у своїх потребах за її прославу і згадати її невтомну діяльність, завдяки якій у Львові постала ця незвичайна обитель, що й нині продовжує традицію навчання, служіння і молитви.
Підготувала Марія Цьомик
Фото автора
Також читайте: Ігумен Кипріан (Лозинський): «Монастир – це не сховище від життя. Монастир – це і є життя»
О. Михайло Сивак: «Я не уявляв собі, що священник може бути якийсь інший»
Собор на Грушевського: яскрава львівська святиня з глибоким корінням
Повязані записи
