У 2024 році у львівському видавництві «Свічадо» вийшла друком малознана праця Клайва Стейплза Люїса «Переживаючи скорботу». Цю книгу видатний мислитель і апологет християнства написав після смерті своєї дружини, шукаючи власну відповідь на питання, як жити далі у втраті. Зі шляхом скорботи письменника тепер можуть познайомитися й українські читачі – і, можливо, почерпнути з нього трохи наснаги, щоби пережити власний біль.
Клайв Стейплз Люїс – відомий англійський письменник, філософ, знавець Середньовіччя, літературний критик та один із найяскравішиш у ХХ столітті християнських апологетів. З багатогранним і різноплановим творчим доробком Люїса точно знайомі чи то любителі фентезі, чи просто практикуючі християни, що бажають докладніше дослідити власну віру. Та на тлі всесвітньо знаних «Хронік Нарнії» або ж таких апологетичних «гігантів», як «Просто християнство» чи «Листи Крутеня», цілком може загубитися невеличкий твір під назвою «A Grief Observed».
Власне, про назву цікаво відгукується у вступі до книги Дуґлас Г. Ґрешем, пасинок письменника:
«Згадуючи в розмові цю книжку, людина часто мимовільно, чи через лінь, упускає неозначений артикль на початку її назви (“A Grief Observed”). Ми цього робити не мусимо, оскільки назва повністю і докладно описує те, чим є ця книжка, і в такий спосіб дуже точно виявляє її реальну цінність. Що завгодно під назвою “Grief Observed” мало б бути настільки загальним і неконкретним, щоб стати академічним у своєму підході, а отже, малопомічним для тих, хто переживає чи наближається до тяжкої втрати».
Ця ремарка вказує на особливість, притаманну мові оригіналу твору; завдяки артиклю поняття звужується, навіть частково персоналізується, перетворюючи теоретичну назву «спостереження за горем» у конкретну прожиту історію, що промовить до читача особисто. В українському перекладі Юлії Баір назва книги звучить «Переживаючи скорботу», вдало передаючи процес горювання, а не просто роздуми над ним.
Ще одна структурна цінність книги Люїса – два етапи введення у неї. Перший – передмова американської письменниці Мадлен Л’Енґл, написана з дальшої в часі та іншої в досвіді перспективи, але пронизана цілющим духом пережиття особистої втрати. Другий – це вступ від Дуґласа Г. Ґрешема, сина Гелен Джой Ґрешем, дружини Люїса, смерть якої і стала джерелом написання цієї книги. Спогади Ґрешема особливо цінні як згадки свідка стосунків Люїса з матір’ю, її хвороби та смерті в 1960 році. Цей вступ знайомить читача із письменником у найвразливішому вимірі його особистості.
«Переживаючи скорботу» – це, по суті, фрагмент щоденника, чотирьох зошитів, які автор писав після втрати дружини, поступово переосмислюючи свої почуття і розуміння життя й смерті. І хоч це не перша спроба роздумів над поняттям болю (зокрема, в 1940 році Люїс вже міркував про нього у книзі «The Problem of Pain»), «Переживаючи скорботу» вражає найперше різкою відвертістю, особистістю горя, в яке читач буквально із перших рядків поринає з головою.
Ця книга зовсім невелика за обсягом і читається на одному подиху – та водночас її можна читати поступово, знову і знову, роздумуючи над окремими фрагментами, співставляючи їх із власним життям. Сторінка за сторінкою читач проходить шлях дуже відвертої, гострої скорботи – крізь страх, біль, відчуття спустошення і несправедливості, зрештою – відвертого гніву – і навіть зневіри. Це неприкрашене, незгладжене горе, а не спроба його поетизувати. І саме християнська суть переконань Люїса дозволяє йому в своєму горі не просто дискутувати з Богом, а описувати найвідвертіші емоції, висловлювати свою образу, власну кривду і нестерпний біль. І це аж ніяк не згубна втрата віри, а її найщиріша кристалізація. Звісно, кожна людина у світі переживає біль по-своєму, і ця книга зовсім не уніфікує скорботи і не дає рецепта, як легко її прожити. Але звідси кожен може почерпнути власну відповідь. Зрештою, жодна проповідь не промовляє більше, ніж особистий досвід. А в теперішній час, коли втрата є в прямому сенсі повсякденням, при чому втрата часто несправедлива, неочікувана і непояснювана, ця книжка стає розрадою одного пережитого горя. А ще таїть невеличкий секрет реальності по-справжньому вічного життя.
І найголовніше: «Переживаючи скорботу» – це книга про любов. Шлюб Клайва Стейплза Люїса з Джой Ґрешем тривав лише 4 роки, але це був час справжньої любові, пізнання себе і власного єства у поєднанні з любов’ю (до) Бога. Автор ставить чимало нелегких питань, які часто турбують усіх, хто в скорботі – і знаходить власну відповідь. Вона не обов’язково відгукнеться читачеві, проте точно змусить задуматися про сутність своїх почуттів, власної (зне)віри, пам’яті та щирості. Правдивість цієї книги робить її незмінно актуальною для всіх, чиє життя позначене скорботою. Зрештою, скорбота – це особистий шлях кожної людини, яким можна дійти до фінішу, лише переживаючи її.
Придбати книгу можна в книгарнях видавництва «Свічадо».
Марія Цьомик
Також читайте: Царство серед попелу. Ґрем Ґрін «Сила і слава»
Життя у світлі Сильмарилів. Гамфрі Карпентер «Дж. Р. Р. Толкін: Біографія»
«Зірка над Вифлеємом»: «королева детективів» Агата Крісті, яка вас здивує
Повязані записи
