Третя година дня, п’ятниця. Ми стоїмо з отцем Олександром Кусим* в одній із каплиць в латинській катедрі у Львові. Перед нами – образ Ісуса Милосердного, що відрізняється від звичного зображення, поширеного сьогодні по всьому світі. І для цього є причина. Особливе вшанування Божого милосердя, яке почало охоплювати світ наприкінці XX століття, прийшло до Львова на кількадесят років раніше. Але перед розмовою з отцем Олександром Кусим зробімо невелику подорож в історію.
Львівський апостол Божого Милосердя
Отець Кароль Ястшембський (1882 – 1965) не міг собі уявити, що прийде час, коли він буде виконувати обов’язки адміністратора Митрополичої базиліки у Львові. Скромний священник-катехит, у якого не було навіть власної парафії і якому було вже під 60, став сам на сам з Голіафом сталінських посіпак. Після вигнання німців у Львові запанувала радянська влада. Клір храму разом із архиєпископом виїхав до Польщі, у місті залишилось лише шість римо-католицьких священників, стояло питання про закриття самої катедри.
Однак подальші події підтвердили правдивість слів зі Святого Письма: «Ні військом, ні силою вашою, тілько моїм духом, говорить Господь сил небесних» (Зах. 4:6, пер. Куліша).
«Так забажало Боже Милосердя». Подібну відповідь отець Ястшембський даватиме, коли його викликатимуть на бесіди радянські чиновники – вони докоряли священнику за те, що він не виїхав до Польщі, за те, що він організував процесію Божого Тіла вулицями Львова. Вказуючи на причини своїх рішень, священник відповідав: «Так мені велить Боже Милосердя». Комуністи крутили пальцем біля скроні, вважаючи, що польський піп трохи схиблений, але вже точно не становить для них політичної загрози. Тож отця не репресували, латинську катедру у Львові не закрили.
Як отець Кароль Ястшембський став апостолом Божого Милосердя у Львові?
Польська монахиня Фаустина Ковальська відома нині на весь світ тим, що з 1931-го року до своєї смерті в 1938-му переживала надприродні об’явлення. На прохання свого духівника отця Міхала Сопочка вона описала їх у «Щоденнику Милосердя Божого в душі моїй»**. А 30 квітня 2000 року в Римі відбулася канонізація сестри Фаустини. За короткий час культ Божого Милосердя поширився по всьому світі.
Цікаво те, що Львів став одним з перших міст у світі, куди прийшло вшанування Божого Милосердя. Зокрема, відомо те, що львівський священник Кароль Ястшембський зупинявся в серпні 1935 року на кілька днів у Віленському монастирі Сестер Матері Божої Милосердя, де тоді жила сестра Фаустина. Тож цілком ймовірно, що він бачився зі сестрою Фаустиною та її сповідником, отцем Міхалом Сопочком. Принаймні існують спогади, що священник розповідав про це.
В 1935-1938 роках отець Ястшембський відвідав п’ять монастирів Згромадження Сестер Матері Божої Милосердя. А з 1938 до 1946 року осідок цієї жіночої чернечої спільноти діяв також у Львові на вул. Задвужанській, 80. Цікаве свідчення подає їхня хроніка від 24 січня 1942 року: «Ксьондз канонік Ястшембський, ревний апостол набоженства до Милосердя Божого, пожертвував нам образ Милосердя Божого і саме сьогодні о. Дорда посвятив його, після чого образ був повішаний в розмовниці».
Цей запис свідчить про дві важливі речі. Перша з них інформує, що ксьондз Ястшембський вже в 1942 році вшановував Милосердя Боже, яке ґрунтувалось на об’явленнях Фаустини Ковальської, та одночасно активно поширював цей культ. Друга важлива річ – це подарований монахиням образ Ісуса Милосердного. Зробив отець Кароль це на четвертий рік після смерті сестри Фаустини і за рік перед створенням відомих аналогічних образів авторства Адольфа Хили і Станіслава Батовського для каплиці в Лагевніках. Очевидно, що переконаний в правдивості об’явлень сестри Фаустини отець Ястшембський пропагував культ Божого Милосердя.
Боже Милосердя в Львівській латинській катедрі
Тому цілком природно, що коли священник став виконувати в 1946 році обов’язки пароха в катедрі, він приніс у стіни Базиліки і свій духовний досвід. Найбільшою заслугою отця Кароля Ястшембського можна вважати запроваджену ним у катедрі Новенну до Божого Милосердя, яка відправляється щочетверга на Службі Божій польською о 10:00, а в наші часи – ще й українською о 17:30. Новенна триває впродовж дев’яти четвергів поспіль, а потім починається знову. Таким чином вона невпинно служиться в Львівській латинській катедрі з 1948, а можливо й з 1946-го року.
«Тоді у повоєнний час дуже багато людей залишали свої домівки, втрачали своїх рідних, подібно, як зараз ми маємо цей досвід. Люди приходили до отця настоятеля і питали, що далі буде. Він завжди повторював: “Далі буде Боже милосердя”. Це дуже актуальні слова, які я зараз також повторюю з амвону. Як буде далі, ми не знаємо, але знаємо, що буде Боже милосердя, воно є вічним і набагато більшим, ніж війна, ніж наші страхи, розпачі та страждання», – ділиться отець Олександр Кусий.
Вшанування Божого Милосердя, запроваджене отцем Ястшембським, підтримали й інші львівські священники, також його дуже полюбили парафіяни.
Також читайте: о. Іван (Дяків) MS: «Послання Матері Божої з Ля Салет актуальне сьогодні для нас»
Отець Олександр Кусий розповідає, що отець Ястшембський помістив образ Божого Милосердя в 1948 році у вівтарі Пресвятої Трійці, що розташований у лівій стороні храму. У 2012 році відбулася реставрація образу і він був перенесений у бічну каплицю (у правій стороні) катедри.
«Той образ Божого Милосердя, який перебуває зараз в катедрі, старший 1948 року та був, мабуть, одним із образів, привезених отцем Ястшембським до Львова наприкінці 1930-х років. І хоча ми не знаємо конкретної дати і ким він був намальований, однак можемо сказати, що це найбільш давній образ Божого Милосердя в Україні і один із найдавніших у світі», – каже священник.
Отче Олександре, вшанування Божого Милосердя тривало у Львові невпинно, навіть у часи його заборони Римом. Як так сталось?
Дуже цікавий момент, що, коли Ватикан майже на 20 років заборонив культ Божого Милосердя, то листи з Ватикану щодо цього рішення до Львова не дійшли. Тому у Львові культ Божого Милосердя не переривався. Вся Європа не могла молитися до Божого Милосердя, а у нас він був безперервно. Люди приходили, молилися, сповідалися. Бо культ Божого Милосердя – це не тільки коронка до Божого Милосердя, це не тільки молитись в годину Милосердя (третя година дня – час смерті Ісуса Христа на хресті). Передусім досвід Божого Милосердя – це є сповідь, це отримати досвід, що є щось більше, ніж гріх та ненависть, що Бог є той, хто має владу прощати та перемагати зло.
До сьогоднішнього дня ми бачимо, що в четвер є більше людей до сповіді, ніж у понеділок чи в середу, хоча тепер є багато діючих храмів та парафій. Вже немає тисяч людей, що приходять до сповіді, як було в радянські часи у четверги, але ми відчуваємо, що це особливий час для місцевих парафіян.
Розкажіть із власного пастирського досвіду про дію Божого Милосердя в житті людей.
Мені запам’ятався один чоловік тут, у Львові, який не міг простити своєму братові. Там була якась серйозна родинна кривда, так що вони ціле життя не могли один одного прийняти. І він дуже часто приходив по четвергах і молився, і ось кілька років тому цей чоловік розповів, що Бог дав йому духа примирення та силу простити братові. Так само зараз ми маємо з парафії хлопців, які на передовій, і вони теж просять молитися до Божого Милосердя. Згадують всі, як їх приводила бабця на цей Молебень до Божого Милосердя. І це допомагає їм не жити в ненависті.
Як саме відбувається цей обряд в катедрі?
Обряд незмінний з 1940-х років – в четвер під час Богослужіння, яке розпочинається о 10:00, є священники, які сповідають, а після того звершується виставлення Пресвятих Дарів. Навколо храму «совєти» не дозволяли йти з процесією, тому вона відбувалась всередині катедри, і так воно й залишилося, це така оригінальність цього обряду у Львові. Ще отець Кароль казав: «Чому я не можу пройтись в храмі з Ісусом Христом в Євхаристії?» Потім всі стають на коліна, промовляють коронку до Божого Милосердя, і після того є коротенький незмінний від 1948 року акт віддання. Завершується все співом: «Ісусе, довіряю Тобі». Після того весь день триває адорація Святих Дарів, раніше сповідалися цілий день. Молебень до Божого Милосердя відбувається також після Служби Божої українською, яка розпочинається о 17:30.
Під час молебню читають уривки зі Щоденника сестри Фаустини. Ось нещодавно мені запам’ятався приклад, як одного разу Бог показав сестрі Фаустині священника, що був у Чистилищі та мав ушкоджені руки. І вона питає його, чому так сталось. А він каже їй, що це тому, що він мало благословив людей. Я тепер хочу благословити багатьох. Ці уривки дуже повчальні.
Катедра навіть є оголошена санктуарієм Божого Милосердя.
Так, у львівській катедрі є два санктуарії: перший – Матері Божої Ласкавої, і другий храмовий празник маємо в Неділю Божого Милосердя.
У чому особливість храму, який є санктуарієм?
Це є особливе відзначення місця, де розвивається конкретний культ. Є певний культ, який поширюється від людей, і Церква бачить, що в цьому місці відбувається щось надзвичайне: збирається велика кількість людей, багато навертаються, сповідаються. І тоді Церква надає тому місцю певне значення та особливі індульгенції (відпусти). В нашій катедрі повний відпуст людина може отримати в Свято Успіння Пресвятої Богородиці – 15 серпня, це наш перший храмовий празник, і в першу неділю після Великодня – в Неділю Божого Милосердя – це друге храмове свято в Львівській катедрі.
Чи ці відпусти і благословення стосуються тільки католиків латинського обряду, чи також греко-католиків?
Стосується всіх людей доброї волі. Відпуст може отримати людина, яка має чисте серце, тобто була нещодавно до сповіді, не має тяжкого гріха та приймає причастя в той день. Це є звичайні умови отримання відпусту.
Навіщо потрібен відпуст?
Бог прощає провини, гріхи. Але наслідки гріха залишаються. Наприклад, алкоголік перестає пити, але печінка відразу не стає здоровою. Бог йому прощає цей гріх, але наслідки залишаються. І відпуст – це є якраз те, що перемагає наслідки гріха в душі людини. Ці наслідки ведуть по смерті людини до Чистилища. І це також пов’язано з Божим Милосердям. Бо «секретарка» Божого Милосердя сестра Фаустина нагадує цілому світу, що існує Чистилище, існує справедливість Божа. Боже Милосердя не полягає в тому, що Бог закрив очі на всю несправедливість, Бог бачить всі кривди людей. Свята Фаустина писала, що крик невинних спонукає ревність Божу. Тому відпусти дуже важливі, бо вони перемагають та забирають наслідки гріха.
Якщо звернутись до історії катедри, робиш висновок, що культ Божого Милосердя став тією духовною силою, яка допомогла пройти Римо-католицькій церкві у Львові буремні часи. Це справжнє чудо, що в центрі радянського Львова весь час діяла катедра, і сюди приходило багато греко-католиків, тут сповідались і сповідали.
Так, була залучена значна кількість священників. Багато з них були вихованцями отця Рафала Кєрніцкого. Це є факт. Це є Боже Провидіння. І мені здається, що сестру Фаустину Бог дав, щоб все людство пережило Другу світову війну і часи повоєнні. І сьогодні перед нами також стоїть велике завдання пережити страждання, які будуть наслідками війни з Російською Федерацією.
Я думаю, що Боже Милосердя – це є основний ключ, фундаментальний момент. Те, що роблять психологи і психіатри – це дуже добре, і ми з ними співпрацюємо. Вони допомагають людям, які втратили близьких та домівки. І це важлива перша допомога. Але все більше людей із втратою близької людини втрачає сенс життя. І Церква допомагає таким людям досвідчити Боже Милосердя, що Бог єдиний, хто може приймати гріхи, може прощати гріхи. Він тобі прощає і дає тобі силу прощати іншим. Як ми можемо простити кривдникам? Це є процес. Але він починається від того, коли ми досвідчимо, що Бог нам прощає.
Також читайте: Семюел Тоттен: «Це не Бог творить геноциди, їх вчиняють люди»
Щиро простити – це те, що найважче для людини?
Сестра Фаустина каже, що це не в людських силах. Це може зробити лише Божа сила. Те, що Бог зробив на хресті. Він перший показав, що може прощати своїх кривдників. До цього веде нас культ Божого Милосердя – побачити джерело, з якого можемо черпати те, що може перемогти ненависть в нас – в родині, до інших людей.
Цікаво те, що коронка до Божого Милосердя є чимось подібна до практики, яку в східній християнській традиції називають «Ісусовою молитвою». Навіть слова «будь милосердний» – це те ж саме, що «помилуй». І закінчується коронка подібно до «Трисвятого» візантійської традиції – «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний помилуй нас і весь світ». Чи звертали ви на це увагу?
В наших теренах це дуже помітно. Дехто навіть припускав, що, можливо, сестра Фаустина зустріла якогось монаха з візантійської традиції, хотіли віднайти якийсь зв’язок із цим. Але такого зв’язку не було. Вона також не була людиною високоосвіченою. Тому ми можемо зробити висновок, що той самий Бог, який об’являвся в різних традиціях, в різних часах, об’явився також їй. Мені не раз казали православні священники, що ця молитва подібна до традиції пустельників ще з IV-V століття.
Можливо, це якраз свідчить про те, що культ Божого Милосердя був відкритий через сестру Фаустину в XX столітті для християн всіх традицій, а не лише західної.
Мабуть, так. Я якраз дивився, на скільки мов перекладено «Щоденник» сестри Фаустини, і це щось неймовірне. Завдяки святому Максиміліану Марії Кольбе його частини навіть з’явилися японською мовою. Також є переклад китайською. Це підкреслює важливість цієї книги.
Тож чому Рим майже на 20 років не дозволяв поширення культу Божого Милосердя?
Така форма молитви була новою. Були великі дискусії, де є ліміти Божого Милосердя. Сестра Фаустина настільки пропагувала Боже милосердя, що деякі єпископи не могли сприйняти, що Бог може бути настільки добрий. Ми зараз дуже легко говоримо про Боже милосердя, оскільки маємо енцикліку святого Івана Павла ІІ «Dives in misericordia». Вже на ІІ Ватиканському Соборі почали говорити більше про Боже Милосердя, що Бог є той, хто любить безмежно. Ми можемо досвідчити Боже Милосердя в певних лімітах, в певних умовах, бо обмежує Боже Милосердя лише моє серце, мій досвід. І чим більше я досвідчу, що Бог мені прощає, тим більше я буду мати здатності прощати іншим.
Слово о. прелата Яна Нікеля на Неділю Божого Милосердя у Львівській катедрі (польською мовою)
Може видатись дивним, що в XX столітті монахині з’являється Ісус Христос, вони спілкуються, вона записує Його слова. Звідки впевненість, що це було об’явлення саме від Бога, що ми не маємо справу з психічним розладом, обманом чи зі зведенням злими духами?
В Церкві завжди відбувається певний процес. Ніхто відразу нічого легковірно не сприймає. Сестра Фаустина мала противників, навіть у своїй спільноті. Звичайно, якби до мене сьогодні прийшла монахиня з подібними одкровеннями, то моя реакція була б такою, як ви описали. Я – людина з критичним мисленням, не один раз спілкувався з навіженими. Надприродне – це завжди знак протиріччя, виникає багато питань. Форми об’явлень можуть бути різними. Тому Церква все аналізує і з часом проявляються плоди. І станом на сьогодні піднімається питання, щоб проголосити цю просту, не дуже освічену сестру Учителем Церкви. Як таке може бути?
Сестра Фаустина не мала наукового виховання, в очах оточуючих була звичайною монахинею. Але вона показала Церкві, наскільки є важливим Боже Милосердя, вона не тільки не суперечила науці чи традиції Церкви, але й розвинула її. І найголовніше, що цей процес супроводжувався конкретними плодами – варто лишень прослідкувати, скільки навернень відбулось завдяки сестрі Фаустині і Образу Божого Милосердя. Я думаю, що це найпопулярніший образ зараз у цілому світі. Навіть кришнаїти знають його.
Знаючи наскільки був вимогливий щодо дотримання традиції о.Рафал Кєрніцкій, можна припустити, що текст Набоженства до Божого Милосердя у Катедрі не змінювався з 1948 року
Якщо до вас звернеться людина і розповість, що у сні чи наяву з нею говорить Ісус Христос, ангел чи хтось зі святих. Що ви їй порадите?
Я всіх вислуховую, наскільки мені Бог дає терпіння. До цього треба ставитись спокійно. Бог промовляє по-різному. Він обирає часто найубогіших та немудрих, щоб завстидати мудреців цього світу. Як людина, якій щось об’являється, може переконати мене, що вона каже правду? Тут не йдеться про її красномовність. Чи зможе вона передати цей дух свободи та любові конкретними вчинками? Наприклад, сестра Фаустина написала «Щоденник» із послуху, бо їй наказав це зробити сповідник. Отже, вона була послушна, хоча їй було непросто це робити. Це вже був гарний знак.
Матеріал підготував (і фото) Андрій ТОЛСТОЙ
* о. Олександр Кусий – римо-католицький священник, референт Католицьких ЗМІ у Львівській Архідієцезії, клірик Латинської катедри у Львові.
**«Щоденник Милосердя Божого в душі моїй» сестри Фаустини Ковальської також перекладений та виданий українською мовою.
Також читайте: Львівський історик Данило Кравець про Православний Львів та церкву «на Короленка»
Всесвітньо знаний святий отримав монашу формацію у Львові
Олег Березюк: «Це могло статись тільки у Львові»
Повязані записи
