«Кожна жертовна праця реалізується конкретними людьми», — переконаний ієромонах-василіянин о. Климентій Стасів ЧССВ. В інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова» він розповів про те, коли починається процес приготування до священства? Чому василіянська семінарія перебралася зі Золочева в Брюховичі? Та хто найбільше доклався до її розвитку? Також отець-василіянин пояснив, чому в семінарії був збудований величний храм і для чого вивчати богослов’я сучасній людині.
До речі, повна назва цього навчального закладу — Василіянський інститут філософсько-богословських студій імені Йосифа Велямина Рутського. Тож разом з нами зануртеся на кілька хвилин в історію, сучасниками якої ви є.
«Духовна велич Львова»: Отче Климентію, чому з-поміж понад 30-ти василіянських монастирів в Україні обрали саме Золочів?
О. Климентій Стасів ЧСВВ: Справді, місцем для семінарії було обрано Золочівський монастир Вознесіння Господнього (дітище о. Володимира Палчинського), оскільки після виходу з підпілля це був перший збудований монастир в Україні з усіма необхідними для навчання та проживання умовами. У грудні 1994 р. з благословення протоархимандрита о. Ісидора Патрила тут було відкрито Василіянський інститут філософсько-богословських студій ім. митр. Йосифа Велямина Рутського. Навчальний заклад у Золочеві діяв упродовж семи років (1994‒2001).
Скільки тоді було студентів і хто був першим ректором? Та які дисципліни викладали?
Першим ректором був о. Діонісій Ляхович (1994‒1996), василіянський протоархимандрит (1996‒2004), висвячений 2006 р. на єпископа. На першому курсі до священничого служіння готували 21-го студента. Протягом 1994‒1997 рр. вони студіювали повний курс філософії. Вивчати богослов’я продовжували в Україні чи за кордоном, передовсім у Перемишлі та Варшаві, а також у Римі.
Починаючи з 1997 р., Головна управа Чину вирішила впровадити перед філософськими студіями вступний курс для поглиблення гуманістичних знань студентів, введення їх у процес систематичного навчання, ознайомлення з основами філософських та богословських дисциплін, науковою методологією та вміння поєднувати навчання з плеканням та поглибленням духовного життя. Після цього студенти продовжували навчання у вищезгаданих містах, а також в Куритибі (Бразилія).
Наступними ректорами після о. Діонісія були: бр. Гавриїл Коропецький (1996‒1997) з Аргентини, о. Григорій Гриньків (1997‒1998) з Канади, о. Діонісій Заведюк (1998‒1999), о. Климентій Стасів (1999-2000), о. Макарій Ленів (2000‒2001).
В яких процесах, крім навчання, були задіяні студенти?
Хочу зазначити, що роки діяльності Інституту (семінарії) у Золочеві принесли великі плоди духовності для вірян. Особливо користала молодь. Оскільки ченці монастиря Вознесіння Господнього проводили велику душпастирську роботу, то студенти теж були активно задіяні в житті парафії. Вони часто катехизували шкільну молодь у школах Золочева і навколишніх сіл, брали участь у духовно-культурних заходах, які відбувалися в місті, наприклад, в екуменічних моліннях на великі релігійні та національні свята.
Чому семінарія перебралася в Брюховичі?
На початку 1990-х рр. у селищі Брюховичі неподалік Львова протоігумен о. Василь Мендрунь придбав приміщення колишнього піонерського табору з великою прилеглою територією, на базі якого відкрили василіянський ліцей. Стараннями протоігумена о. Теодозія Янківа в 1999 році у Брюховичах було розпочато будівництво нового навчального комплексу. Чин освячення наріжного каменя здійснили о. Теодозій Янків, тодішній протоігумен, о. Володимир Вірста, провінційний економ, та о. Іван Майкович, ігумен Бучацького монастиря.
У своєму слові о. Теодозій тоді сказав: «…Всі народи світу приділяють велику увагу будівництву храмів та духовних навчальних закладів, вкладаючи в них не тільки значні кошти, але й використовуючи водночас кращі досягнення науки, техніки та загалом людського розуму. Церкви стають місцем, де віряни знаходять потіху й розраду. А це приміщення, яке незабаром, з Божої ласки і благословення, буде зведене у цьому мальовничому місці, має стати ще й кузнею василіянських священників, вкрай необхідних для проведення душпастирської праці як тут, у Галичині, так і на Сході України, місцем формування релігійного і національного світогляду наступних поколінь».
Проєкт побудови студійного дому розробив архітектор Семен Цимбалюк. Він розрахований на 120 студентів та 40 викладачів, отців-адміністраторів і братів-помічників. Збудовано три головні корпуси: викладацький (зали для лекцій та інших навчальних потреб), адміністративний (приміщення для отців та братів, каплиця, кухня, спортивний зал) і житловий корпус для студентів, який завершує прибудова з каплицями для кожного поверху.
Уточніть, будь ласка, коли навчальний заклад у Брюховичах розпочав діяти і хто був при його кермі?
Згідно із розпорядженням тодішнього протоігумена о. Йосифа Будая Василіянський інститут філософсько-богословських студій ім. митр. Й. В. Рутського було переведено до новозбудованого студійного дому у Брюховичі в 2002 році. Його першим ректором та ігуменом монастиря св. Йосифа Обручника був о. Мартин Хабурський (2002‒2004). Згодом цю місію виконували: о. Діонісій Заведюк (2004‒2005);
о. Діонісій Ляхович (2005) (до обрання єпископом); о. Павло Ясиновський (2006‒2007); о. Роберт Лисейко (2007‒2012); о. Йосафат Хаймик (2012‒2016); о. Пантелеймон Трофимов (2016-2024). З 2024 р. ректором став о. Артемій Новіцький.
Коли потрапляєш на територію семінарії, то найбільше вражає храм. Це було так задумано?
У 2012 р. на капітулі Провінції Найсвятішого Спасителя нашого Чину в Україні було ухвалено рішення, щоб Провінційна управа подбала про будівництво храму при Василіянському інституті у Брюховичах, оскільки вважала це однією з першочергових справ у вишколі ченців. 11 травня 2013 року в присутності братів-семінаристів, ігуменів, жертводавців було здійснено Чин освячення наріжного каменя під будівництво храму на честь Собору Пресвятої Богородиці. Відповідальним за будівництво призначили о. Михайла Лучківа, тодішнього пароха храму св. Андрія Первозванного у Львові, який разом із владикою Василієм Тучапцем скеровували творчий лет архітектора цього храму-ротонди Михайла Федика. Тепер студенти-семінаристи в Брюховичах мають усі умови для того, щоб якнайкраще приготуватися до служіння Церкві і своєму народові.
Коли починається процес приготування до священства?
Не варто й нагадувати, що поклик до священства – Божий поклик. Та добрий ґрунт, у який падає слово Боже, треба приготувати і пильнувати повсякчас. Гадаю, цей важливий процес приготування до особливої місії починається не з семінарії, але з родини. Власне, про це виразно говорять знакові духовні постаті для Церкви і суспільства, як, наприклад, Фултон Шін. Він каже: «Моя перша семінарія – це мій родинний дім!». Зрозуміло, що в цьому неабияку роль відіграє катехизація, прощі, недільні та святкові Літургії тощо.
Безсумнівно, головний тягар навчання та виховання лежить на чернечих та семінарійних інституціях, що реалізують програму, затверджену найвищою церковною владою, і поручають це завдання компетентним особам. Важливим і промовистим фактором є також особистості, причетні до навчання і виховання майбутніх священників. Вони мають бути переконливими свідками спливаючої Божої ласки, в певному сенсі яскравим прикладом посвяти Богові й Вітчизні.
Кого Ви можете назвати з духовних осіб, що надихають, які стояли біля витоків семінарії у Золочеві, а також у Брюховичах?
Кожна жертовна праця реалізується конкретними людьми. У контексті постання та діяльності семінарії я з великим пієтетом називаю їхні імена: це владика Діонізій Ляхович, світлої пам’яті о. Тарас Олійник, які приїхали з далекої Бразилії й одразу посвятилися навчанню та вихованню молодого василіянського покоління в Україні. Не можу не згадати о. Матея Гавриліва, який має великі знання і колосальний досвід двох церковних традицій: східної і західної. Великий внесок у справу зробили о. Василь Мендрунь та о. Володимир Палчинський – живі свідки віри в часи підпілля, коли дорога до семінарії була заказана. Часто студенти згадують світлої пам’яті о. Йоана Регусевича, який був прикладом щирої посвяти Господеві та дуже добрим викладачем.
Чи не могли б Ви пояснити нашим читачам, що є предметом вивчення богослов’я?
Богослов’я є понадчасовою важливою наукою з глибокої давнини і до сьогодні. Вона дає ґрунтовні знання про Бога, людину, правду, вічне життя тощо. Завдяки цьому ми можемо по-іншому будувати шкалу цінностей. Найчастіше у розумінні людей богослов’я пов’язане зі студіями, бібліотеками, книгами. Однак це не тільки теорія, яка цікавить винятково тих, хто хоче стати священником. Святий Евагрій Понтійський часів Римської імперії казав: «Богослов – це той, хто молиться». Отже, це поняття охоплює вірних, які провадять глибші роздуми над Святим Писанням і в світлі цих роздумів шукають пояснення чи відповідей на події і виклики, які тепер переживають. Словом, богослов’я є відповіддю на екзистенційні питання, які цікавлять окремих людей, суспільство.
Колись богослов’я викладали в університетах, але згодом, зокрема, за радянської влади, це заборонили. Та з історії знаємо, що ректорами Львівського університету були також ченці-василіяни.
Останнім ректором був о. Климентій Сарницький ЧСВВ, але ще до нього можна перелічити чимало імен ченців-василіян. Те, що богослов’я не виконує тепер своєї місії в університетах, не означає, що воно там не потрібне. Від самого початку заснування університетів у Європі богослов’я належало до однієї з головних ділянок науки. І якщо деякі наукові сфери закриті на богословську думку, то це не применшує її ваги. Та й окремо взята наука неспроможна усе пояснити.
Тома Аквінський вважав теологію (богослов’я) королевою наук. Тому гадаю, що замість того, щоб чекати, поки сучасне секуляризоване суспільство зрозуміє його важливість для існування людини у всій її вразливості без опертя на вищі сили, нам слід виявляти ініціативу. Завдання богослов’я – надихати і запрошувати до співпраці, що проявляється в трьох площинах: молитві, науці і культурі.
Дехто вважає, що навчання в семінарії не дає такої широкої палітри знань, як вищий навчальний заклад?
Можливо, і так. Люди, що так мислять, не переймаються зростанням своєї духовності, а тому предмети, що не мають для них прикладного значення, здаються їм зайвими. Тобто для них багато що закрито.
Осягнення наукових знань неодмінно приводить людину до потреби збагнути екзистенційний вимір життя. Історія науки знає багато вражаючих прикладів навернення до Бога вчених зі світовим іменем. Це Ісаак Ньютон, Альберт Ейнштейн, Галілео Галілей, Блез Паскаль та ін.
Богослов’я — це не вишкіл до якоїсь праці. Це наука, яка допомагає краще бачити світ, людину, що зі свого боку має універсальний вплив на всі сторони життя і діяльності людини та суспільства. А головне – відкриває людину вищу мету її існування. Вона сягає душі, розуму і сотворення світу, врешті, веде до самого Творця. Завдяки богослов’ю ширше і глибше осягається розуміння життя. Цього не дає жодна гуманітарна наука. Словом, це наука, що веде до Мудрості, без якої знання або втрачають свій сенс, або можуть навіть нашкодити людині.
Три десятиліття — це малий і водночас тривалий відтинок часу. Які зміни за цей час відбулися?
Звісно, змінилося чимало, бо нічого в цьому світі не стоїть на місці, все має своє призначення, свою динаміку розвитку. З 2015 року, крім василіян, в семінарії навчаються студенти з інших згромаджень, зокрема редемптористи (Згромадження Найсвятішого Ізбавителя) та оріоністи (Згромадження отців оріоністів). Усі ці 30 років семінарія виконувала свою місію – приготовляла ченців до священства. За цей час вже понад 100 ченців завершили навчання і стали священниками, несучи світові віру в Боже милосердя, надію на спасіння та любов до творіння, що має в собі образ Творця. А це, як на мене, дуже вагомий плід, який вказує на Боже благословення
Дякуємо, отче, за змістовну розповідь.
О. Климентій Стасів, ЧСВВ (хресне ім’я Василь); нар. 1 січня 1973, Церківна) — церковний діяч, священник УГКЦ, василіянин, письменник, перекладач, есеїст. Член Національної спілки письменників України.
Спілкувався Андрій Толстой
Також читайте: О. Петро Бойко: Навчатися і служити в православному серці Львова надихає
О. Климентій (Стасів) ЧСВВ: «Правдива переміна світу походить не від революцій, але від святих»
Крехівський новіціят: місце, куди кличе Бог
Повязані записи
