Львівські капелани охрестили за час великої війни 31 дитину-сироту зі Сходу

Від моменту повномасштабного вторгнення капелани львівської місії «Центр опіки сиріт» охрестили 31 дитину та одну дорослу людину з числа внутрішньо переміщених українців.

Про це сайту «Духовна велич Львова» розповів керівник «Центру опіки сиріт», о. Роман Прокопець — настоятель капеланського храму Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ.

За словами священника, святі Таїнства Хрещення та Миропомазання отримали діти-сироти віком від кількох місяців до 16 років, дорослій жінці було поза 40. Найбільше охрещених дітей з Донбасу: 17 — Луганська область, одна дитина з Донеччини. Із Запорізької області — четверо дітей, із Київської з Ірпеня – четверо, Миколаївщина — четверо, і Херсонщина – одна дитина.

Про те, що когось потрібно охрестити в «Центрі опіки сиріт» дізнаються здебільшого від керівників закладів, де перебувають діти.

«А старша жінка, яку ми охрестили, розповіла нам, що втікаючи від війни, вона 17 днів молилася, щоб не померти нехрещеною», — розповів о. Роман Прокопець. «На Сході України люди мають менше можливостей пізнати Церкву і Бога».

Однак, коли частина дітей дізнається про те, що вони можуть охреститися, то погоджуються на це:

«Якщо йде мова про дітей свідомого віку чи дорослих, то їх готують до прийняття Хрещення. Їм розказують про основи християнської віри, про церкву, святі Таїнства та інші загальні речі. Їх вибір повністю свідомий і добровільний. Наприклад, з групи в якій було шість чи дев’ять дітей, дали згоду на Хрещення четверо, інші сказали, що «ні», і ніхто їх не змушував».

Коли мова йде про сиріт-немовлят, то їх охрещують за згодою законних опікунів.

«Цікаво, що хресними батьками дітей з Луганщини були курсанти Луганського авіаційного інституту. Для цього ми також їх готували — мали кілька зустрічей з ними, пояснювали наскільки це важливо. З групи 17 чоловік залишились тільки свідомі свого вибору бути хресними батьками. Це також була їхня добровільна згода», — розповів о. Роман Прокопець. Навчання для них проводив військовий капелан.

На запитання, чи не йдеться про «прозелітизм», оскільки мова йде про дітей з регіонів, які традиційно вважаються православними, священник заперечив.

«Ми не приховуємо своєї конфесійної приналежності, розповідаємо та пояснюємо, хто ми є. І кожен вияв бажання охреститися з’являвся саме після спілкування з нами, яке подекуди тривало не один день і не один місяць. Є випадки, коли комунікація із закладом тривала понад рік».

Керівник Центру опіки сиріт наголосив, що навіть у перші дні війни, коли люди часто не затримувались на одному місці, були випадки Хрещення. У кожного з переселенців є той чи інший досвід релігійності та обізнаності в церковних питаннях, і лише все зваживши, люди виявляють бажання охреститись.

«Був один випадок, коли на одну ніч в нашому центрі зупинилася жінка з маленькою дитиною, якій було близько п’яти місяців. Вона побачила, що ми готуємось до того, щоб уділити Таїнство Хрещення іншим дітям та поцікавилась, що ми збираємось робити. Ми пояснили. Після цього вона теж попросила охрестити свою дитину. Через кілька годин вона поїхала далі, її подальшої долі ми не знаємо», — пригадує перші місяці війни о. Роман Прокопець.

Священник відзначив, що війна стала для багатьох з цих людей можливістю відкритися для Бога, охреститися та розпочати духовне життя.

Фото: www.facebook.com/orphancenter