« …Молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі!»
Коли на нас засяє світло Твоє повсякчасне, і у світлі лиця Твого підемо, – вже більше не буде шляхів, яких неможливо пройти.
Світлодавче,
Ти міг би зійти у найтемніші ущелини, у пітьму кромішню, і розвіяти її одним поглядом Твоїх люблячих очей.
Ти, власне, сходив до Аду.
Чи й в ущелини серця можеш зійти?
Преображення – це свято стиглого літа, яблук і макових паляниць, свято із присмаком осені, як і подія великої слави, що передувала дням печалі.
Після печалі завжди приходить радість.
І радість усе одно закінчиться печаллю.
Усі ці кола – ланки ланцюга вічності, безвимірні орбіти людських життів.
Але в глибокому дитинстві я не ходила в такі глибокі міркування. Тоді були тільки яблука, паляниці та сонячний серпневий день.
Якби можна було б ще нині зачерпнути такого дня, немов золотавого меду!
Спасівський мед – це солодке сонце, світло, перемінене в тілесний вимір.
Світлодавче,
Я вже забула, яка на смак оця радість ходити в Твоєму світлі.
Але що світло лиця Твого знаменувалося на нас,
Збережи ще одну крихту надії для мене.
Потримай її в своїй теплій долоні, поки прийду,
Бо в долині смертних тіней спомини любові – на вагу золота.
Медового золота пам’яті про незапам’ятні дні Твоїх солодких обіймів.
Де добре бути, бо там чекаєш Ти.
Додому.
Джерело: фб-сторінка Марічки Цьомик
Повязані записи
