Майже у середмісті Львова на вулиці Сніжній розташований невеликий храм, ледь помітний серед довколишніх будинків. Його сучасна назва – Матері Божої Неустанної Помочі, проте львів’яни дотепер часто називають цю церкву незвичайним іменем Марії Сніжної. Одна з найдавніших сакральних споруд Львова пережила не одну перебудову, репресії радянського часу, була багатолітнім осідком Згромадження редемптористів, а нині є осередком постійної молитви за сиріт.
Сторінки історії
Костел Марії Сніжної вважають одним із найдавніших храмів у Львові. Перші згадки про нього датують 1344 роком, проте деякі дослідники припускають, що храм був збудований ще у ХІІІ столітті. У XIV—XV століттях він опинився за оборонними мурами, якими огородили Львів, тож сам костел обнесли муром двометрової товщини. Стіни церкви досі зберігають історичний оборонний вигляд, хоч вона неодноразово перебудовувалася, зокрема після пожеж 1623 та 1683 років.
Свого часу парафія Марії Сніжної охоплювала північну частину Краківського передмістя, а також села Клепарів, Голоско і Брюховичі. По завершенні Другої світової війни храм діяв ще до кінця 1940-х років, відтак парафію ліквідували, а храм закрили. У радянський період в стінах костелу розмістили склад, пізніше – музей фотографії. Церковне життя тут відновили у 90-хроках: 1995 року храм було передано Львівській провінції Згромадження редемптористів УГКЦ і освячено на честь Матері Божої Неустанної Помочі. У 2022 році нею заопікувалися священники Місії «Центр опіки сиріт», а в лютому 2024 року тут проголошено заснування душпастирського осередку зі завданням виконувати парафіяльні функції, і колишній костел Марії Сніжної розпочав нову сторінку історії як центр особливої молитви за дітей-сиріт.
Львівська Санта Марія Маджоре
Попри те, що храм вже майже тридцять років носить ім’я Матері Божої Неустанної Помочі, серед львів’ян та гостей міста досі побутує його історична назва – Марії Сніжної. Вона збереглася і в найменуванні вулиці Сніжної, де розташована церква. Це не випадковість, адже перша особливість цієї святині в тому, що вона була споруджена на честь однієї з найвідоміших Богородичних церков у світі – римської базиліки Санта Марія Маджоре («Святої Марії Більшої»), яка також називається Марією Сніжною. Таку спадкоємність храм у цікавий спосіб зберігає і донині саме як місце молитви за дітей.
«Цей храм був збудований на зразок римського храму Марії Сніжної. Ця історія дуже цікава, тому що це об’явлення Богородиці кільком людям було про те, що Вона подарує неплідному подружжю дитину, але в честь цього просить, щоби був збудований храм на місці, яке Вона сама вкаже людям. І, власне, на пагорбі літом римляни побачили сніг і зрозуміли, що це є знак Богородиці, де має бути храм, збудований на Її честь. Наш храм довгий час мав назву костелу Матері Божої Сніжної; в 90-х роках він був освячений назвою Матері Божої Неустанної Помочі, але також в народі залишається “Марії Сніжної”», – розповів настоятель храму, голова «Центру опіки сиріт» о. Роман Прокопець.
Також читайте: Матір Божа Сніжна – покровителька Рима і Львова
Історія спорудження першої римської базиліки, присвяченої Богородиці, сягає 352 року. За переказами, чудо снігу, яким Матір Божа позначила місце своєї майбутньої святині, відбулося 5 серпня, тож цей день є святом у Римо-католицькій церкві. У храмі Санта Марія Маджоре перебуває чудотворна ікона Матері Божої Сніжної, написана в східному стилі за іконографічним типом «Одигітрія». Вона відома під назвою «Salus Populi Romani» – «Спасіння римського люду» через звичай під час небезпеки з молитвою проносити її вулицями Рима; завдяки цьому, за переданням, місто не раз було врятоване від катастроф. Мати Божа «Сніжна» – так звана «римська» – стала прототипом багатьох Богородичних ікон, зокрема і в Україні. Цілком імовірно, що одна з них могла перебувати і в львівському храмі, названому на його честь.
Елементи інтер’єру. На стіні збереглася пам’ятна дошка на честь львівського митрополита XVIII століття Фердинанда Онуфрія Кіцького
Попри зміну юрисдикції, повернувшись до літургійного життя, храм не втратив своєї присвяти Богоматері. Тепер він названий на честь ще однієї дуже відомої Її ікони – Матері Божої Неустанної Помочі. Це ще одна невипадковість: Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів), осідком якого понад 25 років була львівська церква Марії Сніжної, є одним із найбільших популяризаторів цієї святині у світі. Ікона Матері Божої Неустанної Помочі, яку вважають оригіналом, зберігається у монастирі святого Альфонса, головному монастирі Згромадження, що у Римі на віа Меруляна. І навіть тут можна побачити цікаве співпадіння, адже храми святого Альфонса Марії Ліґуорі та Санта Марія Маджоре – це «сусіди», розташовані на відстані приблизно 200 метрів один від одного.
Спадок редемптористів
У львівському храмі барельєфне зображення ікони Матері Божої Неустанної Помочі розміщене над входом та у його головному вівтарі, а на бічному престолі зберігається ще одна її копія. Тут вірні не лише моляться, а й залишають свої свідчення і подяки за вислухані молитви у спеціальній книзі. Чуда за посередництвом Матері Божої дійсно відбуваються; зокрема о. Роман розповів про сім’ю сирітських волонтерів, яка, довший час не маючи дітей, вимолила це благословення завдяки Богородиці, а також святому Герарду Маєлі, покровителю матерів та дітей, образ якого також можна побачити у цій церкві.
Власне, відродженням свого літургійного життя храм Матері Божої Неустанної Помочі завдячує саме Згромадженню Найсвятішого Ізбавителя. Передусім це заслуга ієромонаха-редемпториста Михайла Винницького (1926-1996), душпастиря, що спонукав процес повернення храму після радянських часів до його основного призначення – місця молитви. «На початку 90-х років отець Михайло ініціював те, щоби цей храм було передано громаді, і тут було започатковано Архибратство Матері Божої Неустанної Помочі. Воно стало тою спільнотою, яка перша сюди ввійшла і тут молилася. Цим завдячуємо йому», – зазначив о. Роман Прокопець і підкреслив, що отця Михайла дуже люблять у цьому храмі і навіть виокремили для пам’яті про нього особливе місце – при вході до захристії можна побачити світлину священника.
Багатолітнє служіння редемптористів залишається знаковим у цій церкві – на стінах можна побачити образи давніх святих Згромадження і його блаженних українських новомучеників. А найпривітніше «зустрічає» вірних ікона блаженного священномученика Василія (Величковського) із частичкою його мощей, що постійно розташована на бічному престолі праворуч. Символічно, що це престіл, присвячений Серцю Христовому, адже владика Василій протягом свого життя був Його палким почитателем. А чудотворній іконі Матері Божої Неустанної Помочі цілком присвятив життя, написавши фундаментальну працю про її історію, а згодом за цю книгу був удруге засуджений.
Також читайте: Як у Львові вдруге ув’язнили блаженного Василія (Величковського)
Втрачені та збережені скарби
Храм Марії Сніжної має особливе значення як архітектурна пам’ятка Львова. Протягом своєї історії в різні епохи він зазнав кількох суттєвих перебудов. Так у 1750-1751 роках фрескові розписи тут виконав Станіслав Строїнський, відомий художник-монументаліст, що оздоблював, зокрема львівську Латинську катедру. В той час внутрішнє оснащення храму було заново виконано в бароковому стилі. У XVIII столітті до північної стіни нави прибудували одноповерховий будинок органіста.
Елементи добудов парафіяльних приміщень і будинку для священників
У 1888-1892 роках костел перебудували за проєктом Юліана Захаревича, зокрема замінили дерев’яне склепіння на муроване, та добудували плебанію з невисокою вежею у неороманському стилі із нетинькованим цегляним муруванням зі сторони вулиці Сніжної. Старі вівтарі замінили новими, а розписи Строїнського було знищено. У вікнах презбітерію в 1890 року вмістили вітражі фірми «Tiroler Glasmalerei und Mozaik Anstalt». Живописець Едвард Лєпший виконав ікони у неоготичному стилі, що імітували мозаїку, а фірма Яна Дашека за проєктом Захаревича виготовила металеві ґрати при головному вході.
Ці ковані елементи на вхідних дверях, вході до захристії та хорів можна побачити у храмі й сьогодні. Та це один із небагатьох фрагментів автентичної оздоби храму, що збереглася до наших днів. На превеликий жаль, храм Марії Сніжної у ХХ столітті спіткала більш нещаслива доля, ніж чимало інших львівських святинь. Ще під час Першої світової війни з дзвіниці реквізували три з чотирьох храмових дзвонів. А вже наприкінці 40-х років внутрішнє оздоблення було знищене або передане до інших храмів, до Музею релігії та атеїзму та до Історичного музею. Так, зокрема, сталося з дев’ятьма образами, із яких вдалося згодом повернути лише один – Внебовзяття Пресвятої Богородиці, що перебував у храмі Преображення.
Отець Роман Прокопець розповів, що зараз храм співпрацює із львівським Музеєм історії релігії, аби з’ясувати, що саме з місцевих артефактів зберігається у його фондах. «Віримо, що коли війна закінчиться, вдасться всі ці речі, які були в храмі, повернути назад, щоби теж і ми мали можливість користати з цього, побачити їх», – зазначив настоятель. Зараз, зокрема, у храмі в постійній експозиції перебуває барельєфна Хресна Дорога із фондів Музею.
Цікавий і незвичайний елемент сучасного внутрішнього оздоблення храму – іконостас, що повторює за стилем центральний вівтар. Ікони тут виконані у вигляді барельєфів. Іконостас та два бокові престоли спорудили в храмі вже у дев’яностих роках. Центральний вівтар неодноразово реставрували, та водночас він потребує подальшого відновлення свого колишнього вигляду, адже багато його елементів відсутні. «Коли ми оглядали дзвіницю, то бачили багато дерев’яних елементів, які візуально є схожими на ці частини, і, можливо, нам вдасться їх колись відновити, реставрувати. Старі світлини теж нам показують, що тут були також дерев’яні лавки для священнослужителів, а у храмі вірних – для людей, та в більшості, на жаль, ці елементи є втрачені», – зазначив о. Роман Прокопець.
За вівтарем віднайшли табличку на честь фундаторів його реставрації
Він також розповів, що є відомості про унікальні розписи храму, зокрема про склепіння у вигляді зоряного неба. Вони так само були знищені, хоч подекуди під фарбою проглядаються колишні зображення. Серед втрачених елементів – орган, а також дзвони. На дзвіниці зберігся лише один автентичний дзвін, проте зараз його не використовують.
Храмове підземелля було засмічене та замуроване, проте існує велика ймовірність, що, коли буде нагода його відкрити, тут також відшукають багато різних цінних знахідок. Наразі у підвалі виявили центральну піч, якою через муровані канали обігрівався храм. У сусідньому будинку, де колись жили парафіяльні священники, віднайшли невеликі елементи металевих променів, які були на хресті храму.
Одна з найцінніших втрачених пам’яток костелу Марії Сніжної – скульптура Пресвятої Богородиці з ангелами, яка розташовувалася на розі храму. Дехто з дослідників приписує її авторство Івану Георгію Пінзелю.
Кілька разів попри протести людей її намагалися знести, і врешті десь у 60-70-х роках фігуру таки знищили. Втім, у дворі збереглася квадратна плита, що, можливо, була фрагментом її підніжка.
Збережений унікальний елемент – це розписане склепіння у приміщенні над храмом. Таких стель у Європі є всього п’ять.
Матір сиріт
Храм на Сніжній як місце молитви за дітей у потребі – це також не випадковість. Така традиція має тут вже понадстолітню історію, з часів, коли наприкінці ХІХ століття настоятелем цього костелу був отець Зигмунт Гораздовський – святий Католицької церкви, «батько убогих», знаний своїм багатогранним служінням людям у складних життєвих ситуаціях, яке здійснював у Львові. «Це досить символічно, тому що він був священником, який дбав про потребуючих, і в тому числі також і про сиріт. Він побудував цілий комплекс приміщень – це була лікарня, осередки, де перебували потребуючі; допомагав бідним студентам з навчанням і з житлом, підтримував різноманітні ініціативи того часу для того, щоби допомагати молоді себе реалізовувати в суспільстві», – зазначив о. Роман Прокопець. У певний спосіб спадок отця Зигмунта реалізовується у наші дні, коли саме цей храм став осердям діяльності «Центру опіки сиріт» і місцем щоденної молитви за сиріт.
«Наша історія така, що з 2009 року капелани і волонтери Центру опіки сиріт не мали якогось сталого осідку. Ми були в школах-інтернатах, дитячих будинках, і там намагалися відкрити або каплицю, або молитовні куточки, де б могла проводитися спільна молитва з дітьми і працівниками тих закладів, де живуть сироти. Чому це важливо? Бо, попри фізичну і розумову діяльність і зростання, діти потребують також і духовної підтримки. Відповідно, наші капелани і волонтери мають можливість це дати. І найкраще місце – це місце в каплиці, де відбувається молитва, розмова з Богом, уділяються Святі Таїнства. Фактично за 15 років існування Центру нарешті капелани мають храм, який може об’єднувати і сиріт, і тих, які бажають їм допомагати», – розповів о. Роман.
З 2022 року, відколи храм Матері Божої Неустанної Помочі офіційно став осідком «Центру опіки сиріт», тут сформувалася незвичайна парафіяльна спільнота. Її особливість у тому, що вона належить саме до капеланського храму. «Ми як парафія уділяємо всі Таїнства, які на парафії можна уділяти, але люди, які сюди приходять, точно розуміють, що це місце не лише приватної, а й спільної молитви, місце молитви за когось конкретного, тобто за дітей-сиріт. І наша спільнота капеланів, волонтерів, а також і прихожан об’єднуються в тому», – зазначив настоятель. За його словами, багато людей не тільки моляться за сиріт, але й допомагають їм у інший спосіб. «Хтось відвідує їх у дитячих будинках чи інтернатах, хтось передає якусь допомогу, хтось має бажання – бере дитину на вихідні і з нею проводить час, хтось у своєму серці відчуває покликання до того, щоби всиновити дитину або взяти опікунство на певний період часу. І це все, вважаємо, завдяки тому, що ми про це говоримо, розказуємо, в який спосіб людина може бути корисною для іншої людини, яка цього потребує. І наша сила є, власне, в тому, що люди об’єднані в тому прагненні. Ми даємо різні напрямні, і люди радо на це відгукуються», – підкреслив о. Роман Прокопець.
Зараз при храмі служить четверо священників, двоє випускників Львівської духовної семінарії Святого Духа, які готуються до священства, а також четверо семінаристів і волонтери «Центру опіки сиріт». Загалом у храмі відбувається звичне парафіяльне життя, за яким можна стежити, зокрема, на його фейсбук-сторінці. Певний час тут співає хор волонтерів із Дому Милосердя Святого Миколая на вулиці Тараса Бобанича, 7. Каплиця Дому Милосердя потребує віднови, тому наразі колектив можна почути в храмі на Сніжній. Окрім того, тут є також хор під назвою «Під твою милість», а мрія настоятеля – заснування дитячого хору, тому парафіяльна спільнота запрошує до співпраці диригента, який би хотів взятися за таку справу.
Крім того, при храмі ведеться катехиза для дітей і для дорослих, читання і вивчення Святого Письма, приготування до Першої Святої Сповіді і Причастя, праця з вівтарниками та молоддю парафії. До літургійного життя дітей залучають на практиці: під час Літургій їх запрошують підійти ближче до іконостасу, де волонтери вчать дітей молитися і разом з ними слідкують за богослужінням за допомогою друкованих текстів.
Інтер’єр храму
Парафіяльне служіння у різних аспектах спрямоване на підтримку сиріт, тому при храмі розпочав свою діяльність проєкт «Усиновити», основною місією якого є розповсюдження ідеї усиновлення.
«Ми є тими, хто пропонує цю ідею людям, тому що ми працюємо зі сиротами напряму», – розповів «Духовній величі Львова» випускник Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ Тарас Котлінський, капелан Центру опіки сиріт, координатор проєкту «#Усинови_ТИ». «Щоби допомогти дітям реалізуватися в майбутньому, щоби вони були успішними людьми, а не відійшли на марґінес, потрібно розповсюджувати ідею усиновлення. Відповідно, ми започаткували разом з радіо “Сковорода” подкаст “Мамо, я вдома”, свій спеціальний клуб, який називається “#Усинови_ТИ”, який проводимо в четвертий четвер кожного місяця і, власне, розказуємо людям про ту ідею і про всі можливі варіанти виховання дітей».
Брат Тарас зазначив, що таких варіантів багато – до прикладу, опіка, опікунство, велика прийомна сім’я, проста прийомна сім’я, патронатне виховання, наставництво. Проте про них не часто говорять, отож, відповідно, вони маловідомі широкому загалу.
«Ми хочемо стати амбасадорами цієї теми у Львівській Архиєпархії, щоби через нас про неї дізнавалися в інших церквах та по всій Архиєпархії, і могли, якби часом була потреба, приходити до нас із якимись питаннями. Ми маємо своїх кваліфікованих спеціалістів, які тим займаються постійно і можуть спрямувати зацікавлених осіб у певне русло – чи на усиновлення, чи на патронатне виховання, чи на створення великої сім’ї домашнього типу. Тому ми ці зустрічі проводимо і стараємося залучати людей – тобто в нас є аудиторія наших парафіян, також постійно ведеться пряма трансляція, все записується в подкаст і трансляцію на радіо “Сковороду “. В такий спосіб поширюємо ту інформацію», – зазначив Тарас Котлінський.
Крім того, в храмі Матері Божої Неустанної Помочі відбувається багато акцій чи подій, куди щоразу залучають дітей-сиріт чи дітей з ДБСТ (дитячих будинків сімейного типу). До них часто долучаються й українські захисники. Тут, наприклад, проводять великодній сніданок або різдвяну вечерю для дітей, які не мають можливості відсвяткувати свята у родинному колі. Капелани «Центру опіки сиріт» активно відвідують дитячі будинки, навчально-реабілітаційні центри, ДБСТ. Разом з ними серед спільноти парафіян і прихожан постійно розповсюджують інформацію про те, як долучатися до подібних ініціатив і безпосередньо допомагати дітям-сиротам.
Окрім активностей та корисних заходів, що привертають увагу до справи усиновлення, у храмі Матері Божої Неустанної Помочі триває постійна молитва за сиріт. Для цього на тетраподі та неподалік від входу у вільному доступі розміщені спеціальні символічні образки Пресвятої Родини з іменем дитини-сироти. Люди можуть брати такі образочки додому і молитися за цю конкретну дитину в своїх сім’ях і родинах. З них також можна дізнатися про «Центр опіки сиріт» і можливості усиновлення.
«Друга неділя листопада – Всеукраїнський день молитви за сиріт, і традиційно ми в наших храмах молимося, інформуємо людей, на рівні архиєпархії також розсилається це повідомлення щодо молитви за сиріт. В цей день ми проводимо чування, збираємо молодіжні спільноти, а в саму неділю разом з дітьми-сиротами маємо поїздки в різні відпустові місця», – зазначив о. Роман Прокопець. Священник поділився власною історією, як після молитви за сироту, ім’я якої було вказане на образку, він дізнався від самої дитини, що ця молитва відіграла в її житті важливу роль. «Люди, які беруть ці образочки, стають ангелами-охоронцями для дітей-сиріт», – підкреслив о. Роман.
За словами настоятеля, до храму Матері Божої Неустанної Помочі приходять люди, які розповідають про те, що для них це місце особливе, тому що тут молились їхні батьки, дідусі та бабусі. Але й нині ця, здавалось би, невелика церква зі спадком багатої історії, залишається осередком активного духовного життя під надзвичайною опікою Богородиці, Яка не перестає молитися за своїх дітей, особливо за тих, що в найбільшій потребі.
Підготувала Марія Цьомик
Фото автора
Світлини о. Романа Прокопця та брата Тараса Котлінського – фото парафії
Повязані записи
