Представляємо виняткове свідчення Ґжеґожа Червіцкого*, яким він поділився на своїй сторінці в соціальній мережі. З-поміж іншого саме через цю святу Бог врятував життя колишньому ув’язненому.
Хочу поділитися з вами однією історією, досить незвичайною і особистою, яка особливо важлива для мене саме сьогодні….
Коли я ще сидів в камері, до мене дійшла звістка, що моя бабуся померла. Вона була в глибокому похилому віці, тому мене це не здивувало. Після звільнення я шукав хоч якийсь слід моєї давньої родини. Одного разу ми з Ренею поїхали до Гути, шукаючи вулиці, які я пам’ятав з дитинства. Я натрапив на житловий масив, де жила моя бабуся, єдина людина в нашій родині, яка вірила в Бога. Я не пам’ятав адреси, але знав, який це під’їзд і двері.
Я постукав… відчинив мій двоюрідний брат, який робив ремонт у квартирі! Він мене не впізнав, але через деякий час все ж таки пригадав. Виявилося, що моя бабуся жива! Їй було 99 років, але вона була жива. Вона жила зі своєю донькою. Я не міг у це повірити. Я запитав, чи можу з нею зустрітися. Вона була після інсульту, але все ще здорова, за винятком того сумного факту, що втратила зір. Мій двоюрідний брат пообіцяв дати мені знати, коли я зможу приїхати.
До мене почало доходити, що я боюся цієї зустрічі. Я не бачив її десь 20 років… Вона мала всі підстави ненавидіти мене, хоча мій тато був її улюбленим сином. Вона спостерігала за моїми вибриками і не могла мати хороших спогадів про мене…. Здається, вона колись розповідала мені щось про Ісуса, коли я був ще малим, але в моїй голові мало що залишилося. Тоді я з неї кепкував. Я боявся цієї зустрічі.
Під час моєї другої «відсидки», коли розвивався процес мого навернення, я шукав шляхи, щоби бути ближчим до Бога. Я насправді не знав, Ким Він є, як до Нього підступитися… У дуже простий спосіб я підрахував для себе, що коли ти хочеш щось «порішати» з кимось важливим на самому верху, добре знати правильних людей, які мають доступ до Нього, тому що вони можуть «вписатися» за тебе. Я дуже добре знав це з кримінального світу.
З нізвідки в моєму житті з’явилася свята Фаустина. Не знаю, чому. Це сталося просто, раптом, одного дня. Її Щоденники були другим читанням після Святого Письма, якими я зачитувався, і я використовував контакт з цією святою, коли тільки міг, просячи її про заступництво.
Я мало що знав про такі речі, як заступництво святих, але на хлопський розум це мало сенс. Почали відбуватися маленькі чудеса… Я не знав, чому і звідки вони з’явилися, але з того дня вони супроводжували мене постійно протягом кількох років, аж до дня мого звільнення.
Вервиця до Божого Милосердя стала однією з моїх найулюбленіших молитов. Так я заприятелював зі святою Фаустиною.
***
Нарешті настав той день, коли я стояв перед дверима бабусиної квартири. Була холодна зима. Мені був 31 рік, я тримав у руці букет. Я не бачив бабусю майже 20 років… У мене тремтіли ноги. Зі мною була Реня, що дуже заспокоювало, але я знав, що навіть вона не до кінця розуміє, що твориться у мене всередині. Я очікував найгіршого. Що бабуся буде сварити мене, що вона звинуватить мене у всьому тому злі, яке я зробив іншим. Що вона не захоче мене бачити. І вона мала на це право…
Ми увійшли. На ліжку лежала крихітна сива бабуся, в якій я ледве впізнав свою бабусю, бо в моїй пам’яті вона закарбувалася як доволі статна жінка.
– Хто це? – досить голосно запитала вона, блукаючи очима.
– Це ваш онук, син Богдана, Гжесєк, – відповіла тітка, яка доглядала за бабусею, – Мама може вас не пам’ятати, стільки часу минуло, – звернулася вона до нас.
– Ґжесю? Ґжесю… Не може бути! – майже вигукнула бабуся тремтячим голосом.
Я би хотів описати цю зустріч змістовно, але не дуже вмію. Важко передати словами всі ці емоції. Я ридав, бабуся плакала, стискала мене з усіх сил і цілувала в голову і руки. Я зустрівся з бабусею… Як же я помилявся, очікуючи лінчування…
Також читайте: Вона впала на коліна під хрестом і закохалася в Ісуса. Єврейка, яка стала бенедиктинкою
Бабуся почала розповідати. Вона мене зовсім не ненавиділа. Вона сказала, що багато років приходила під в’язницю, де я сидів, і молилася за мене. Що вона вірила. Сподівалась. Що вона мала надію і що вона ніколи не викреслювала мене. Ніколи! Я не міг у це повірити. Я нічого про це не знав! У той час я був переконаний у повній самотності, а тим часом весь час був хтось, хто переймався мною, хто боровся за мене….
Ми провели з бабусею дві години. Дивовижні дві години. Однак вона потребувала відпочинку.
– Я тобі щось покажу, підійди ближче, – сказала вона мені, коли ми вже збиралися йти. Я підсів ближче і знову взяв її за руку.
– Бачиш, коли я молилася за тебе, то просила одну особу допомогти і заступитися за тебе, – бабуся потягнула за ланцюжок, який носила на шиї, і витягла з-під сорочки досить великий медальйон, що висів на ньому.
– Бачиш, саме її я весь час просила про допомогу для тебе. Весь час, постійно. Сподіваюся, вона допомогла. …На медальйоні було зображення святої Фаустини.
Моя бабуся померла через чотири місяці.
Я вірю, що ця зустріч була подарована мені, щоб показати правду про моє життя. Я вірю, що це був один із багатьох дарів, які Бог приготував для мене, щоб навчити мене, що Він завжди був поруч, навіть коли я не міг Його бачити. Я вірю в сопричастя святих… Зрештою, у мене немає іншого вибору.
головне фото: Медалик із зображенням св. Фаустини Ковальської/ джерело – Grzegorz Czerwicki /fb.com
*Хто такий Ґжеґож Червіцкій?
Народився 1984 року в Кракові, сьогодні щасливий чоловік і батько. Він був засуджений за двома вироками і відсидів 12 років у в’язниці. Був залежний від наркотиків та алкоголю. Процес його змін розпочався у 2011 році, коли співкамерник дав йому почитати Біблію. Як християнин він відвідав близько 100 в’язниць у рамках проекту «Засуджений до свободи» і підготував дві профілактичні програми проти залежності та заниженої самооцінки.
Також читайте: Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії
Коронка до Божого Милосердя: рятівний круг і конкретні обітниці
Про останній рік з життя сповідника св. Фаустини Ковальської — блаж. о. Міхала Сопочка
Повязані записи
