Чому апостол Павло не звертав увагу на злого духа, який кричав через жінку? А влада повелася із апостолом та його супутниками жорстоко? Як реагував апостол на несправедливе поводження з ним? Про це в Неділю Сліпонародженого, 24 травня, у своїй проповіді розмірковував митрополит Львівський Ігор (Возьняк).
Також владика відповів на запитання: чому для вчинення болота, яким був зцілений сліпонароджений, (Ісус) вживав не воду, а слину? Та яких людей слід уникати, і який приклад подав зцілений сліпонароджений християнам у наш час?
Тож якого свідчення Господь не приймає, а яке очікує?
Євангельськими читаннями цього дня Східна Церква визначила уривки з Книги Дії Святих Апостолів 16,16-34 та Ів. 9, 1-38.
Владика Ігор звернув увагу, що «у Книзі Діянь Апостольських знаходимо уривок, де описано.. як рабиня, що мала духа віщуна, ступала багато днів за Павлом та Силою, вигукуючи, що це раби Бога, які вказують на шлях спасіння».
Здавалось би, апостола це мало порадувати, однак «Павло довго мовчав, не реагував, коли ж йому було забагато цього крику, він зупинився і наказав злому духові, щоб вийшов із жінки». «Демон відразу залишив її, від цього пани опанованої жінки втратили заробіток».
Тож чому замість похвали «помічниці» апостол зупинив її «свідчення»?
Владика Ігор пояснює: «Апостол Павло довгий час не звертав уваги на злого духа, щоб свідоцтво злого – ніби про добре – не потверджували люди й не переймалися тим. Святий учень легковажив крики злого духа, навчав прикладом, щоб люди не мали до диявола довіри».
Пани розізлились, тому що залишились без заробітку, який приносила їм служниця-віщунка, тому Павла і його супутників звинуватили, що вони «навчають чужих звичаїв», брутально взяли їх під варту, «побили палицями і кинули до в’язниці». Це все було незаконно.
Та чому люди, які мали поступати з іншими по закону, повелися свавільно та вчинили насилля над невинними?
Щоб пояснити свавільну поведінку представників влади, владика Ігор звернувся до слів святителя Івана Золотоустого, який про цей випадок сказав: «Безумство! Не розслідували справи, не дали можливості обороняти себе; між тим, після такого чуда потрібно би пошанувати їх, слід прийняти їх як спасителів та благодійників. Якщо ви бажали майна, чому, знайшовши таке багатство, не використали його? Мати силу виганяти бісів набагато славніше, як коритися їм» (св. Ів. Золот. Бесіда XXXV, п.1).
Після чого митрополит Ігор наголосив: «Воєводи та їм прихильні люди, що стояли по їхній стороні, мали владу. Вони її використовували здебільшого як силу, щоб покаранням та залякуванням тримати порядок. У багатьох владних осіб бракує почуття справедливості, милосердя, любові, розуміння, простоти до підвладних, звичайних людей». Інакше кажучи, у представників влади не було чеснот, вони звикли лише до насилля, бо залякуванням простіше «тримати порядок» і досягати власних інтересів.
А як поводилися у цій складній ситуації апостол Павло та його сотрудник Сила?
Владика Ігор описує, що сталося далі: «Апостолів кинули у в’язницю як великих злочинців. Не маючи законного звинувачення, відразу забили ноги у колоди, щоб навіть не рухались. Вони ж молилися вночі. Мали звичай завжди молитися й покладати надію на Бога. Ревна молитва спричинила енергетичний землетрус, затряслася в’язниця, потрясло присутніми затвору так, що відчинилися двері в’язниці та усім в’язням кайдани звільнили руки. Люди своєю злобою сковують інших, а Господь своїм милосердям та любов’ю чинить людей вільними».
Віра та молитва Павла та його друзів дала їм щось більше, ніж фізичну свободу. Божі слуги пережили велике чудо Божого милосердя. Сторож, який спочатку налякався та хотів накласти на себе руки, побачивши, що в’язні не втікають, захотів отримати ту ж благодать, яку мав Павло, і навернувся до Христа: тієї ж ночі прийшло спасіння до нього і всього дому його.
«… Сталася велика несподіванка, бо той, хто забивав у колоди ноги апостолам, припав до них, тремтів і просив поради, що робити, щоб спасти душу. Світло Господнє увійшло в душу охоронця темниці, який вмить зрозумів ціль життя і вартість душі. Почув відповідь учнів, щоби вірити в Ісуса Христа. І цей віруючий чоловік забрав зі собою учнів-в’язнів, обмив їм вдома ноги, його уся родина охрестилася, від тієї події всі раділи й спільно частувалися», — зазначив митрополит Ігор.
Євангельська історія про сліпонародженого, якому Христос повернув зір, також залишається актуальною в наші дні: вона дає кожному, хто слухає з відкритим серцем, не лише велику надію, але й вказує шлях до прозріння, а, отже, до повноцінного життя попри негативну реакцію тих, хто довкола.
Владика Ігор нагадав слова Христа, що фізична вада сліпонародженого не була карою Божою ні за його гріхи, ні за гріхи його батьків, «але – щоб виявилися на ньому Божі діла» (Ів. 9,3).
«При тій нагоді Ісус назвав себе Світлом для світу, підійшов до сліпого, сплюнув на землю, зробив болото, намазав очі болотом й велів сліпому змити болото у Силоамській купелі», — продовжує владика і словами святого Івана Золотоустого пояснює «чому для вчинення болота (Ісус) вживав не воду, а слину?».
«Він хотів послати сліпого у Силоам, а потім щоби ніхто нічого не приписував джерелу води, але пізнали, що якраз його сила, що вийшла з уст його і утворила, й відчинила очі, – він плюнув на землю» (св. Ів. Золот. Бесіда LVΙΙ п.1).
«Той пішов, змив бруд й прозрів. Це заінтригувало народ. Сусіди ставили собі питання: чи це той чоловік, що жебрав, чи, можливо, інший? Коли його питали, він стверджував, що це – він, і радо розповідав, як Ісус вчинив його зрячим. Деякі запитували про Ісуса, але він не знав, куди Ісус подався».
Здавалось би, стався «хеппі енд» і всі мають розійтись по домах. Але «справа не закінчилася, лише почала розгортатися», відзначає владика.
Зціленого допитували, хто його зцілив та ще й у суботу, коли, на думку фарисеїв та решти ревнителів Закону, зцілювати не можна. Навіть батьки, які визнали свого сина, побоялися відкрити ім’я Людини, яка повернула йому зір – як і решта людей, вони були заляканими. Однак чоловік, який прозрів, мужньо і простодушно визнав перед юдеями свого Спасителя. За це вони прокляли його. «Зцілений чоловік твердив правду про Ісуса, що він – від Бога, юдеї прогнали невигідну їм людину», — відзначає владика Ігор.
Чого ми можемо навчитися з цієї історії?
Митрополит відповідає і на це запитання: «З усіх тих допитів зціленого бачимо, як невірні люди бажають заплутувати інших, щоб знівечити правду та не привести нікого до віри в Бога. Уникаймо підступних людей і не лякаймося їм протистояти своєю правдою! Прозрілого знову запитували юдеї, він твердив, що Ісус його оздоровив, й не піддавався на жодні провокації юдеїв. Оздоровленому чоловікові було вже забагато одноманітних запитань, тому він відізвався до юдеїв: “…Чи й ви хочете стати його учнями?” (Ів 9,27)…
Згодом Ісус зустрівся з ним і запитав: “…Чи віриш ти в Людського Сина?”. А коли Ісус пояснив йому про Людського Сина, той промовив: “…Вірую, Господи, і вклонився Йому”.
Ісус знав про оздоровленого, про його незламну віру в правду й Того, Хто зцілив його. Святий Учитель Церкви вчинив висновок про піклування Ісуса над оздоровленим чоловіком: “… про одне у мене турбота, щоби вірував ти. Краще один, що чинить волю Бога, як тисячі беззаконних” (св. Ів. Золот. LΙX п.1). Не лякаймося бути віруючими серед тисячі невіруючих, бо з нами – Бог!».
Свою проповідь владика виголосив, перебуваючи в спільноті ченців святого Луїджі Оріоне та їхніх парафіян.
Текст проповіді для матеріалу взято з сайту Львівської Архиєпархії УГКЦ
Також читайте: Митрополит Львівський УГКЦ Ігор: «Господь був готовий не карати міста»
Митрополит Ігор: «Рівнятись треба на Ісуса Христа, і тоді побачиш, що є в тім братерстві»
Автівка за крісло: митр. Ігор (Возьняк) подякував військовим за повернену реліквію
Повязані записи
