Чому Церква молиться за померлих вірних? І чи можуть нам допомагати спочилі? Що таке Чистилище і де воно розташоване? Чи можна молитися упокій іновірця? Про все це та інше сайту «Духовна велич Львова» розповів настоятель чернечого дому Пресвятої Євхаристії у Львові о. Ігор Ґнюс OP, який належить до Ордену Проповідників (домініканців).
Андрій Толстой: Чому Католицька церква обрала для особливої молитви за померлих вірних саме листопад?
О. Ігор Ґнюс OP: Колись треба було це зробити. Першого листопада святкується День Всіх Святих. Це теж вірні, які померли, а їхнє життя Церква вказала як гідне наслідування. І у своїй мудрості Церква подумала, що ліпше, аби це був, власне, цілий місяць, або принаймні один день — другого листопада. Це день, коли Літургія Церкви пригадує нам через тексти, а також через колір літургійних шат (зрештою, можна вживати чорних) про наших померлих. А також, як і в кожному похороні, це пригадування нам, живим, що ми теж смертні.
Листопад – це також час підготовки до Адвенту, до нового літургійного року. А отже, перед початком мусить бути якесь закінчення. Тому літургійні тексти говорять нам про Остаточний суд, про панування Христа над померлими і живими.
Чому Церква взагалі молиться за померлих вірних?
Тому що Церква знає і визнає існування Чистилища. Взагалі ця тема досить і важка, і не важка. Катехизм нас навчає, що кожну людину після смерті чекають три можливості – Небо, Пекло і Чистилище.
Тут буде доречно згадати взагалі, з чого складається людина. Катехизм каже, що людина – це душа і тіло. Ще Тома Аквінський говорив, що душа людини є формою тіла. І під час смерті відбувається розділення: душа наша безсмертна, а тіло помирає.
Церква, вірячи в життя вічне на підставі Святого Письма і Традиції, заохочує до молитви за померлих, щоб визволити їх із тимчасового Чистилища. Також у містичній традиції Церкви існує переконання, що душі, визволені з Чистилища, потім також за нас моляться.
Також читайте: Свята Фаустина дізналась, що найбільше завдає страждань душам в Чистилищі
Навіщо Католицькій церкві догмат про Чистилище? Тим більше, що він не відображений у Символі віри. Також слова «Чистилище» немає в Біблії. Православні, наприклад, моляться за померлих і без віри в догмат про існування Чистилища.
Сучасна людина не любить догматів. А догмат — це ніби хтось вказує, що в цьому місці є джерело, копай. І це правда, це не обман — вода там справді є. І тому Католицька церква, власне, дійшла в Тридентському Соборі до ствердження, що дійсно помиляється той, хто не вірить у Чистилище. Відбулося остаточне ствердження. Натомість Східні Церкви, я так розумію, мають більше інтуїтивний підхід у цьому питанні.
З іншого боку, нема нічого страшного в тому, що в Святому Письмі немає слова «Чистилище». Там також немає слова «Трійця». Христос наділив Церкву владою непомильно навчати і дав їй це завдання і обов’язок: «Усе те, що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі» (Мт. 18, 18). І, мабуть, нам, католикам, є простіше, якщо Західна Церква так докладно вжила цілої спроможності людини думати і пояснити Боже об’явлення, щоб, власне, пояснити ось таку істину про Чистилище.
У Східних Церквах також існує поняття очищаючого вогню. І дуже часто духовенство візантійське чи східне користується ними. Це також те, про що говорить святий Павло в 1 Кор. 3, 11-15.
Також ми маємо яскравий приклад у Старому Завіті — в Книзі Маккавеїв, де є наказ молитися за вбитих воїнів ізраїльських, бо «знайшли в кожного померлого під плащем ямнійських ідолів, яких Закон забороняє» (2 Мак. 12, 39-45). Навіть якщо хтось вважає цю книгу «второканонічною», то все одно ми бачимо, що практика молитися за прощення гріхів померлих була цілком нормальною і благочестивою для Старозавітної Церкви. Більш того, про намір молитися за померлих братів там прямо сказано, що це «праведна і побожна думка».
Також читайте: Спекотніше, ніж у Пеклі
Чи моляться католики за померлих іновірців? Бо, наприклад, у Московському патріархаті літургійно не поминають померлих інших християнських конфесій, навіть з ПЦУ.
У нас немає такого розділення. Якщо людина охрещена в Ім’я Пресвятої Тройці, ми будемо молитися за упокій її душі навіть на Святій Месі. Якщо християнин, який не перебуває в повному сопричасті з Церквою Христовою, потребує нашої молитви після своєї смерті, то відмовляти йому в молитві буде немилосердно.
А якщо це не християнин, а, наприклад, мусульманин чи буддист?
Господь інколи спасає людину від Пекла всупереч лжерелігії, яку вона сповідує. Тому приватно можна молитися за спокій душі кожного, хто помер, довірившись знову ж таки Божому Милосердю.
Однак на Святій Месі ми поминаємо лише християн. Тому краще, якщо людина – християнин, бо ось ці постійні дискусії, чи всі релігії ведуть до Бога, можуть збивати зі шляху до спасіння. Надійний шлях спасіння проголошений Ісусом Христом в Євангелії, і він незмінний: «Хто повірить (проповіді Євангелія) і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде» (Мк. 16, 15-16). Тому одна справа, якщо ми говоримо про людину, яка не чула Євангелія, але жила по совісті, і померла; інша – якщо чув і не повірив, свідомо відкинув Божу Правду і помер — Христос каже, що такий «осуджений буде».
Звісно, зараз ми живемо в надмірно екуменічному світі, тому я думаю, що дехто з духовенства сказав би, що все можна. Для таких людей правило одне — жодних правил. Однак до віри треба підходити з певною логікою Євангелія. Наприклад, Христос, за яким кричала жінка-ханаанка, одразу не відповів їй (Мт. 15, 22-28). Так що тут є якась градація. І так само нам треба вживати такої логіки віри, щоби з цим лібералізмом не піти аж так далеко, що ми самі опинимся поза Христом.
Коли люди пишуть у записках для молитви імена спочилих, звідки вони знають, що ці люди в Чистилищі? Чи не вийде так, що людина молиться намарно? Бо в одному випадку померлий може бути в Пеклі, і йому ця молитва вже не допоможе, а в іншому — в Раю, і молитва за упокій йому вже не потрібна.
Думаю, що молитви не пропадають. По-перше, якщо бути чесними, ми дійсно не знаємо, хто де є після смерті. І, мабуть, це й добре. Та й це не наша справа. Церква нас заохочує, навіть дає обов’язок молитися за померлих — тому ми просто беремо і молимося, а також просимо священника, щоб він склав Пресвяту Жертву Меси, Служби Божої, в цьому намірі.
Молитва ніколи не є марною. Ми не молимося до цих померлих, ми молимося до Господа Бога за них. А Він знає істину. І через нашу ревність Він може нам зсилати різні дари, благодаті, навіть такі, яких ми не сподіваємося. І, власне, Бог нехай буде прославлений.
Якщо говорити мовою банківською чи бухгалтерською, чи правильно буде сказати, що (невикористана) молитва може бути зарахована на рахунок іншого померлого?
Щось такого, але також ми самі можемо виблагати для себе якісь благодаті, бо молитва – це завжди наші відносини з Богом. Це також нас формує, молитва змінює нас. Бо, як ми знаємо, наприклад, хтось постановляє, що за померлого буде щоденно жертвувати розарій. І це буде протягом місяця. Отже, треба знайти час, знайти розарій, розбудити в собі цей намір. Як ми бачимо, це велика праця також над собою.
Звісно, можна також трохи керуватися і банківським світоглядом. Але пам’ятаймо, що рахунок Господа Бога понадлюдський, понадземний. Йдеться насамперед про стосунки, а не про якісь полички, заповнені злитками молитов.
Як, окрім молитви, ми можемо ще допомогти душам в Чистилищі?
Як ми вже казали, можна просити священників про жертву Святої Меси — Літургії. Це найбільше, що ми можемо зробити. Також Католицька церква передбачає повний відпуст-індульгенцію в намірі померлих під звичайними умовами*.
*під звичайними умовами ідеться про те, що у визначений день людина повинна бути в стані освячуючої ласки (тобто після Сповіді), прийняти Святе Причастя та помолитися в наміренні Папи Римського «Отче наш» і «Богородице Діво» («Радуйся, Маріє»).
Додатковою умовою є те, що цього дня людина, яка бажає отримати повний відпуст для померлого, повинна відвідати цвинтар і помолитися там у наміренні душ у Чистилищі. Це може бути не обов’язково саме той цвинтар, де похована людина, за яку ви жертвуєте повний відпуст. Повна індульгенція надається в часі з 2 по 8 листопада, і це може бути намір лише за одну душу щодня.
Взагалі добре відвідувати могили своїх рідних і близьких, прибрати там. Щоб місце поховання було також гідне. Стан цвинтарів дуже добре показує стан нашої віри. Зверніть увагу, що навіть люди, які не вірять у Чистилище, дбають про могили. Бо в кожної людини є глибоке інтуїтивне відчуття, що зі смертю життя не закінчується.
Також як християни ми віримо у воскресіння плоті. Мабуть, тому християнські цвинтарі такі красиві. Ось Личаківський цвинтар, де в більшості старі гроби, чи навіть нові — вони дуже гарні. І порівняйте їх навіть на тому ж Личакові з могилами радянського періоду. Відчуєте різницю. Також зверніть увагу на Поле Почесних поховань, де ми ховаємо загиблих воїнів у наші дні. Там постійно хтось молиться, християнські цвинтарі сповнені життя.
Також читайте: О. Ян Твардовський: «Смерть є ознакою того, що треба рухатися далі»
А чи можуть нам допомагати душі в Чистилищі?
Так, звичайно. Про це, зокрема, говорили католицькі містики. На знак християнської, католицької любові кожна душа, визволена за нашою допомогою з Чистилища, по тій стороні Неба віддячує нам заступництвом.
Здається, раніше Католицька церква більше навчала про Чистилище. Тепер християн більше закликають будувати кращий земний світ, ніж думати про Потойбіччя. Разом з тим, як втримати баланс, щоб християнин не забув про вічність, і водночас не нехтував своїм земним життям?
Відповіддю на це запитання може бути така порада: «Душа – в хмарах, ноги — твердо на землі». Баланс взагалі у всьому є добрий. Зрештою, чеснота як здібність – це і є золота середина, про що говорили ще давні філософи. Наприклад, погано є надто постити, відмовляти собі всього. Але теж поганою річчю є об’їдатися. Йдеться про те, щоб мати розсудливість. Не можна перейняти комуністичний, соціалістичний стиль, що ми зараз мусимо зорганізувати рай на землі. Ми всі знаємо, чим той рай закінчується. З іншого боку, не можна бути вороже налаштованим до світу, відмовлятись від здорових покращень.
Але, безумовно, головною метою Церкви є спасіння душі. Не благополуччя тут, на землі. Хоча Католицька церква – це фактично найбільша благодійна організація в світі. І то не двозначно як, наприклад, ООН. Церква має величезну мережу «Карітасу», будинків для самотніх матерів і дітей… І в більшості структура, яку пропонує Католицька церква — ефективна.
У Німеччині, здається, Католицька церква – найбільший роботодавець після держави.
Це якраз той випадок, коли зв’язки з державою для Церкви є просто вбивчими. Коли Церква втрачає рівновагу, то вона може стати духовно порожньою. Для мене особисто є доволі міцними слова святої Терези Калькуттської — вона говорила: «якщо бідним даємо тільки хліб, то даємо ще замало». Ну, власне, маємо давати істину. Те, що християнство має як великий скарб, плюс Таїнство, плюс надія на життя вічне. І, увага — це не ілюзія.
Метою діяльності Церкви є спасіння душі, і, як наслідок, воскресіння тіла, плоті. Подивіться на католицькі храми, принаймні ті, які були будовані ще 60 років тому. Вони прекрасні. Те, що оточує Службу Божу, має вказувати на блиск Божої істини. Тому істина є міцно зв’язана з чимось прекрасним.
Також читайте: Душі в Чистилищі завжди допоможуть
Це справді певний феномен – у той час, як Церква робила великий наголос на Потойбіччі, розвивались прекрасні готична та барокова архітектура на землі. А коли почали будувати кращий земний світ, мистецтво та архітектура значною мірою стали вихолощеними.
Так, це також було зв’язано з історією людства чи історією Європи, коли були війни, чи, наприклад, епідемії. Тому Церква й додала до молитви «Радуйся, Маріє», слова «Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас, грішних, нині і в годині смерті нашої». Навіть у цій повсякденній марійній молитві є просьба до Богородиці, щоб година смерті не була для нас капітуляцією перед злом, перед дияволом, але Божою перемогою.
Також останнім часом чуємо думку, що Чистилища або взагалі нема, як і Пекла, а є тільки Рай, або ж Чистилище і Пекло порожні. Ще останнім часом все частіше можна почути, що Чистилище є, але у ньому нема нічого страшного для людини. Водночас із минулих століть ми маємо велику кількість свідчень про об’явлення душ із Чистилища, і це були моторошні з’явлення, здебільшого у вогні і болях, з буквально палким проханням молитися за них.
У Римі навіть є музей душ із Чистилища, де можна побачити сліди, які ці душі залишили на земних речах під час своїх відвідин. Жодного разу душа з Чистилища не приходила з трояндами, в прохолоді та з усмішкою. Душі там терплять, спокутують свої провини, які не встигли спокутувати на землі. Але тепер вони не можуть допомогти собі молитвою, тому просять про молитву нас.
То яке Чистилище справжнє: те, яке Церква знала впродовж майже двох тисяч років — місце страждань і спокути, чи те, про яке нам говорять деякі сьогоднішні теологи — приємний передпокій Раю, де ніхто не страждає? Чи можливо, щоб наприкінці XX століття в Чистилищі запровадили нові умови перебування?
Бог є не тільки вічний, а також постійний. Він не змінює свого переконання. І саме тому Чистилище є місцем терпіння, де людина має відпокутувати гріхи, які вчиняла на землі. І тому, власне, Господь Бог дає таку можливість – це вираз Його великого милосердя – відпокутувати все те, що людина на землі занедбала.
І, на жаль, для мене особисто великим терпінням є те, що в сучасній Церкві частина духовенства представляє християнство як дитсадок «Веселка», а вихід із Чистилища до Неба – то як перехід з молодшої до старшої групи.
Тоді втрачається мотивація молитися за ті душі. Їм там добре, навіщо їх турбувати.
Але навіть в нашому просторі — суспільному, державному — є в’язниці, де люди за злочини покутують. Хоча на практиці пенітенціарна система така, що люди виходять гірші з тюрми, ніж перед тим. Але сам факт чи сама ідея про справедливість та необхідність виправлення, власне, ось така.
Вогонь Чистилища духовний чи фізичний?
Це складне питання, тому що йдеться не про катування душі, а про спокуту. Знаємо лише, що процес очищення болісний. Але дискусія навколо природи вогню триває в Церкві впродовж багатьох століть. Святий Августин вважав, що вогонь Чистилища гостріший за фізичне полум’я, і що душа там найбільше переживає біль утрати. Вогонь реальний, а яка його природа – питання другорядне. Хоча не буде чимось дивним, якщо цей вогонь має також фізичний вимір.
Де розташоване Чистилище? Все частіше чуємо, що Чистилище — «це стан душі, а не місце», але мусить бути й місце, якщо є душі.
Наука нам каже, що в серці нашої планети є ядро, оточене мантією, магмою. Там справді гаряче. Водночас люди від часів апостольських говорять, що Пекло десь є глибоко. А Небо ототожнюється з Раєм. Тому ми не випадково кажемо «Царство Небесне». Христос возноситься на Небо, бунтарі та грішники в Старозавітній Церкві провалюються крізь землю.
Однак конкретне місце, де душі страждають, визначене Церквою не було. І коли робиться акцент, що Чистилище – це стан душі, з наміром зробити наголос на тому, що душа потребує очищення – це правильно. Якщо ж відкидається Чистилище як місце перебування душ з наміром заперечити його існування і витлумачити муки в Чистилищі лише як певний символ, то це хибне твердження.
Також читайте: О. Андрій Корчагін: «Мудра людина завжди інвестує у свою вічність»
Ми згадували сьогодні про індульгенції, відпусти. Що це таке?
Христос залишив нам Скарб благодаті, який передав Церкві. І те, що Церква, як ми вже казали, «розв’язує на землі, буде розв’язане й на Небі» — зі своєї скарбниці вона наче дістає ці Христові, доручені їй скарби, і встановлює певні умови, щоб ці благодаті отримати.
Здебільшого люди зосереджені на умовах відпусту, які стосуються сповіді, причастя і молитви. Але ми не повинні забувати, що в дні, коли людина хоче отримати повну індульгенцію, вона також повинна звернути особливу увагу на боротьбу з гріхом у собі — чи це смертний гріх, чи так звані легкі гріхи. Бо в цьому і є глибинна сила відпусту, який ми даруємо померлому — спокутування гріха, боротьба з гріхом, це те, чого йому, власне, і бракувало, коли він жив на землі.
Тому я заохочую всіх вірних цими днями і надалі молитися за померлих та жертвувати в їхньому намірі відпусти. Також дуже помічною для душ у Чистилищі є так звана «Григоріанка», коли священник в намірі однієї душі спочилого служить упродовж 30-ти днів заупокійну Святу Месу. Цей вид заступництва за спочилих вірних практикується з VI ст., від часів святого Папи Григорія — існує багато свідчень на користь цієї молитви.
Дякую, отче Ігорю, за цікаву розмову.
Спілкувався і фото Андрій Толстой
Також читайте: О. Михайло Сивак: «Стінка між духовним і матеріальним світом дуже тонка»
О. Ігор Гнюс ОР: «Домініканські проповіді можна порівняти до кави еспресо»
Спадок львівських кармеліток: таємниці колишнього монастиря на вулиці Винниченка
Повязані записи
