О. Порфирій Шумило ЧСВВ: «Якщо Тереза приходить до нас, то також із допомогою»

Цієї суботи та неділі у Львові перебували мощі святої Терези з Лізьє. Цю місію, яка тривала в Україні дев’ять днів, очолював ієромонах-василіянин Порфирій Шумило.

Ми запитали у священника про те, у чому особливість цієї місії, чому вшановувати мощі святих є нормальною практикою, а також – яке послання принесла свята Тереза українцям у ці дні. Мало хто знає, що свята з Лізьє допомагає воїнам і є їхньою покровителькою. Про це та інше читайте у нашому інтерв’ю з монахом-василіянином.  

Скільки людей у всіх місцях, де Ви були у ці дні, приступили до мощей святої Терези з Лізьє?

Я видрукував вісім тисяч образочків. Мало кому ми давали по два образки, хіба якомусь воїну чи хворій людині. То у Львові від обіду вже їх не вистачило. Тому, без сумніву, прийшло набагато більше людей, ніж вісім тисяч. А у Львові від ранку черга аж надворі – вже восьма вечора, а вони йдуть і йдуть. Це дуже багато людей.

Чи відомі Вам якісь особливі випадки під час цієї місійної подорожі мощей святої Терези?

У Франківську підійшла одна жінка і просила, щоб ми молилися, бо сестру її десь терміново треба було оперувати, а лікарі не хочуть брати на операцію. Я спровадив її до святої Терези і сказав, щоб вона просила у неї помочі. А вже в Гошеві мені сказали франківці про неї, що її сестрі несподівано протягом години зробили операцію. Тобто взяли її на операцію і вже зробили. Та й так підходили люди, розповідали різні свої свідчення та переживання.

Якщо у когось будуть свідчення, куди їм звертатися, щоб повідомити про них?

Можуть і до мене звернутися. Але ми собі не ставили такої мети, щоб збирати свідчення. Та якщо хтось має свідчення про допомогу від святої Терези, то може розповідати про нього іншим, описати його.

Свята Тереза від Дитятка Ісуса не є войовничою, такою, як була свята Жанна д’Арк. Вона асоціюється швидше з трояндами. Яке послання та яку силу вона може дати українцям в час жорстокої війни?

Довіряти Богові.

Вона ж є і покровителькою воїнів. Тому що книга «Історія однієї душі» вийшла в 1908 році. Люди почали її читати. Ще не було беатифікації — вона відбулася аж 1923 року. Але люди вже ринули в Лізьє. Про неї вже знали.

А потім розпочалася Перша світова війна…

І саме з окопів прийшло в Лізьє дуже багато свідчень від військових — як їх рятувала свята Тереза. І це також увійшло в матеріали її беатифікації. Наприклад, одного разу вона вказала, де буде наступати ворог. Або з’являється у фізичний спосіб, піднімає пораненого солдата і підводить його до санітарної частини. Іншому каже: втікай з того місця — той утікає, і там бомба падає. Багато таких свідчень. Або ще: їде поїзд, літаки його бомбардують, але попасти не можуть. Її присутність була саме там, де дійсно було дуже важко, де була важна поміч. Це допомога тієї, яка довіряє Богові. Тому що людям у таких ситуаціях довіри не раз дуже бракує, бо багато зла навколо, смерть у очі дивиться. І там людині, яка слабка — хитається, ще й не дуже з Богом жила, повірити в щось не просто. І ось свята Тереза з’являється і допомагає.

Навіть одному православному військовому сказала під час війни, що він стане священником. І він з часом приймає католицьку віру, стає священником і служить Богові. І тепер, якщо Тереза приходить до нас, то також з допомогою.

Приїзд в Україну мощей такої великої святої відбувся досить несподівано. Пригадую, що останній раз вони були у Львові в 2010 році.

Я раніше такого не робив, але мої знайомі з Франківська живуть вже довгий час в Парижі. І ми з ними спілкуємося, маємо зв’язок. Я до них звернувся, щоб вони подзвонили в Лізьє і французькою попитали, чи це можливо взагалі, і що для цього потрібно. І коли вони звернулися, ті кажуть: ми вам дуже радо допоможемо, щоби в час війни Тереза була в Україні. І кажуть, що від 19 серпня до 6 вересня мощі є вільні — ніде не задіяні, нікуди не поїхали – ми можемо в тому часі вам їх дати. А якраз хотів би, щоб ми їх мали в Підгірцях на День Незалежності.

В інтернеті можна прочитати негативну думку деяких людей щодо вшанування мощей святих. Вони кажуть, що то якесь мракобісся — йти до мертвої людини, цілувати мощовик, молитися біля нього, робити з того певний культ.  Мовляв, навіщо це все, якщо можна молитися й так?

Якщо людина хоче зрозуміти — вона усвідомить, що це не просто мертва кістка. Йдеться про святу людину, яка зараз не перебуває десь в Чистилищі — вона перебуває в Небесах. І хоча вона в Небесах, але все ж має певний зв’язок зі своїм тілом. Як пояснити, що мученик Партеній у Жовкві — 202 другий рік його смерті – а ціла людина лежить? Чому не гниє? Взяти мертву людину покласти – три дні, і всі втікають або закривають носи. А як пояснити 202-й рік?

Але навіщо йти молитися біля мощей, цілувати, вклонятися?

Та можуть не йти, нехай знайдуть собі Бога в інший спосіб. Але подивіться — хто цих людей сюди зігнав? Я їм гроші не даю, батогом не заганяю. Люди почули потребу. Весь час, як ми їхали, чулася присутність святої Терези, її любов і смирення.

І в Лізьє наголошували, наприклад, що це не просто прийшли мощі, кістка — а сама свята присутня. Так само дехто каже: для чого йти до церкви молитися, можна й у хаті закритися. Та можна, але зовсім інше, коли ти підеш у храм — вийти з мертвої хати, піти в місце, призначене для прослави Божої і де Бог присутній, бо Літургія служиться — є різниця. Якщо людина не розуміє цього, то їй годі щось пояснити.   

«Навіщо йти до мертвої людини?». Є різниця: мертва, а свята людина! Ісус каже, що хто вмирає у Ньому, той взагалі не вмирає, а переходить від смерті у життя (див. Ів. 5, 24). Тепер за рік у Лізьє приїжджає більше мільйона людей. Це про щось говорить. На цвинтар її везли десятеро, але вона сказала: «Мене будуть любити люди», і скрізь хочуть тих мощей. Чому? Якщо вони несуть смерть, люди би від цього втікали. І одне – в абстракції уявляти, а інше — торкнутися. Ми матеріальні люди також, і нам фізичний, зоровий контакт дуже важливий. Просто торкнутися і зупинитися — почути, які думки проходять через душу. Якщо ми просто прикладемо телефон до розетки, він не зарядиться — треба контакт. Є тепер різні види зарядок, але всі вони в певний спосіб провідникові.

Бог настільки трудиться над спасінням людини, що Він дає всі засоби, які для цього працюють. Тому що йде війна за душу, і треба використати всі можливі середники, бо йдеться про спасіння людини — вага йде: «або-або». Йдеться про цілу вічність. Це не так, що сьогодні ми програли, а завтра виграли. Тут якщо вже програв – то програв навіки. То чому не задіяти всі можливі середники, якщо воно працює?

Напевне, люди, які прийшли цими днями до святої Терези, щось у неї просили: мали прохання, одне або кілька. Хтось, мабуть, просив про чудо. Що робити тій людині, яка помолилася біля мощей святої, попросила, а чуда не сталося?

Тут питання, а що ми вкладаємо в це поняття – чудо? Якщо суто звужено, і не станеться, як ми хотіли, то проблема може бути в нас — що ми не бачимо ширше. Нам треба зрозуміти, що чудо – це також зміна думки. Це чудо не так непомітне, але воно важливе, тому що думка – це щабель у драбині на Небо. Якщо до нас пробилася якась чудова думка, нам дається можливість вчепитися за неї і рушити вперед. Тому важливо побачити її та не відкинути. Бо інакше можна почати нарікати на Бога — впадати в невірство.

Бог не боїться нашого шантажу. Взаємини з Богом – у наших інтересах. І нам треба більше слухати, ніж пхати лиш своє, своє, своє… Бо все має бути по-моєму. Нам треба навчитися слухати. Ось до мене телефонують люди і відразу починають мені щось говорити – і не замовкають. А я спочатку слухаю, а потім вже кладу телефон, а людина далі говорить. Я дивлюсь – вже минуло 10-15 хвилин, беру телефон і кажу: на сьогодні вже досить. А та людина каже: дякую, дякую, дякую — і кладе трубку. Ця людина нічого не почула, вона не дала мені можливості щось сказати, бо вона не хотіла почути — вона хотіла скинути на мене все, що вона думає і переживає. Але не хотіла почути чогось нового для себе, щоб за це вчепитися.

Так само ми невпинно говоримо Богові, що Він має нам зробити. Але стоп — має бути зворотній процес, зворотній зв’язок.

Ви маєте на увазі, що нам треба прийняти від Бога те, що Він нам хоче дати, а не те, що ми від Нього вимагаємо?

Я не маю на увазі, що нам не можна помолитися до Бога в наших потребах. Але нам треба мати в основі, щоб до нас пішла Його думка, Його Слово. Ми можемо щось казати Богові від себе, але не так, щоб все заглушили. Треба слухати. Цей світ не слухає — він диктує. Ось Путін хоче нав’язати Україні свої бажання, він не слухає України, що у нас є свій шлях — він хоче, щоб ми зробили як він бажає. А якщо ми не робимо, то він посилає танки. Ось таким є дух світу. А Бог просто мовчить, тому що ти не даєш Йому ходу. А Він не буде на нас кричати або сваритися з нами. Час від часу нам треба замовкнути, щоб почути, що говорить нам Господь. А почути – це побачити. І тоді наша молитва стає подячною, тому що ми бачимо, як багато ми маємо. Не забувайте слова Христа про те, що Отець Небесний знає, що нам треба, ще перед тим, як ми почали просити (див. Мт. 6: 8,32).

Місійний образок святої Терези з Лізьє, який був спеціально надрукований до приїзду мощей в Україну. За словами о.Порфирія, їх було 8 тис. – людей прийшло так багато, що всім не вистачило.

Ви супроводжуєте мощі святої Терези, у Вас, мабуть, є особливі відчуття. Що би Ви побажали мешканцям Львова? Яким є, так би мовити, послання, яке Господь хоче нам дати саме в ці дні?

Я супроводжую мощі, бо комусь треба було взяти за це відповідальність на себе. Владика хотів знати, хто конкретно буде відповідати. Я поїхав по них, я весь час з ними і відвожу їх.

Друге. Я просто у свій час віднайшов для себе святу Терезу. Але це велика історія.

А у відповідь на Ваше запитання скажу я те, що Тереза з нами залишається, вона має своє слово, вона має свою місію. І вона хоче нам щось сказати. Вона говорила при житті: «Я хочу навчити любити Любов». Любов є Бог. І саме ось це – щоб довіряти Богові завжди, всюди і за будь-яких обставин. Довіра — це перелом холоду і прокляття світу. Довіра потрібна і тим людям, які кажуть: навіщо йти до храму чи до мощей. Довірся – і побачиш.

Наприклад, ми дивимось через вікно на цей світ, бачимо там дерева, машини і все, що надворі. Але живого контакту з тим всім не маємо. Треба вікно відкрити, щоб ми почули повітря і всі ті дерева, те все. Ми можемо бачити, що вони є, ми не заперечуємо, що вони існують, але живого контакту немає. Так само і з нами: ми можемо вірити, що є Бог, але живого контакту з Ним може не бути — через вікно дивиться людина на Бога. А їй треба почути життя Бога, почути Його Дух, який має прийти до нас і оновити наше життя.

Спілкувався (і фото, крім головного) Андрій Толстой