Бути християнином сьогодення – це виклик, що вимагає навчитися слухати, служити у милосерді, боротися за істину, сприймати мораль не тягарем, а шляхом любові, а над усе – відродити дух глибокої особистої молитви. Все це – духовна спадщина святого Альфонса, пам’ять якого сьогодні вшановує Церква. Про це роздумує протоігумен Львівської провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів) о. Володимир Борейко.
Своїми думками про святого засновника Згромадження редемптористів священник поділився у соцмережі «Фейсбук».
«Милосердя у добу неспокою!
1 серпня, коли Церква святкує пам’ять святого Альфонса Марії де Лігуорі – єпископа, вчителя Церкви, покровителя морального богослов’я та засновника редемптористів – ми запрошені замислитися над його посланням у світлі духовних викликів XXI століття.
Святий Альфонс жив у часі, коли Жан Кальвін і Янсенізм сформували спотворене бачення Бога – Бога, який карає, який далекий, який не здатен пробачити. Альфонс, навпаки, проповідував Бога любові та милосердя. Він стверджував, що моральне богослов’я має не засуджувати людину, а вести її до свободи в істині. Сьогодні ми живемо у світі протилежного виклику: не стільки страх перед Богом, скільки байдужість до Нього. Відносність моралі, суб’єктивізм і культура самореалізації часто відкидають поняття об’єктивного добра. У цьому контексті спадщина Альфонса набуває нової актуальності: він вчить, що моральність не є тягарем, а дорогою любові, яка визволяє серце людини.
Святий Альфонс особливо наголошував на Божому милосерді. Це милосердя не було абстрактним – воно набувало конкретного вигляду в його дусі місії: служінні найбільш забутим, духовно злиденним і вразливим. Його проповіді були простими, зрозумілими для людей, які не знали богословської термінології, але прагнули спасіння. У сучасному контексті – пандемій, воєн, еміграції, кліматичної тривоги та екзистенційної самотності – свідчення милосердя стає місійним завданням Церкви. Бути християнином у дусі св. Альфонса – це означає бути носієм надії там, де світ бачить лише безвихідь.
“Хто молиться – спасеться”, – писав св. Альфонс. У світі, що живе в ритмі нотифікацій, гіперз’єднання та внутрішньої розпорошеності, молитва здається втраченою практикою. І все ж саме вона є місцем, де зцілюється серце і відновлюється погляд на світ. Молитва не є втечею, а джерелом сили й дії. Альфонс вчив, що без молитви неможливо витримати боротьбу за святість. Церква сьогодні – якщо прагне бути автентичним голосом у пустелі споживацтва – має відродити дух глибокої, особистої, довірливої молитви, яка виходить із серця і веде до служіння.
Як місіонер, св. Альфонс не тільки писав трактати, а й ішов до людей. Його життя було поєднанням розуму й серця, вченості й простоти. Цей підхід потрібен і сьогодні: теологія, яка не веде до служіння ближньому, залишається теорією. А євангелізація без глибини молитви стає активізмом. У епоху цифрової місії, коли слово може охопити тисячі в одну мить, важливо, щоб це слово було пройняте духом св. Альфонса: смиренням, любов’ю до грішника, вірністю Ісусові Христові та прагненням вести людей до спасіння, а не до визнання.
Святий Альфонсе, навчи нас бачити мораль не як обмеження, а як шлях любові. Навчи нас молитися у світі, що розучився слухати. Навчи нас служити там, де люди втратили сенс життя. І дай нам серце, яке не боїться говорити правду в любові».
Також читайте: О. Володимир (Борейко): «Життя вартує того, щоб жити ним вповні і не шкодувати»
О. Володимир Борейко: Навернення князя Володимира – вибір, що формує ідентичність цілого народу
Повязані записи
