Муніципалітет Понме́н розташований на відстані близько 260 км на захід від Парижа. Наприкінці XIX ст. там нараховувалось кільканадцять домогосподарств, мешканці яких відрізнялися на тлі пануючої в тих краях релігійної байдужості. Завдячували вони цим насамперед місцевому пароху о. Мішелю Гвірану, великому шанувальнику Діви Марії.
Зазвичай нам важко зрозуміти в повноті Божі плани і чому Бог діє саме так, а не інакше. Тому нелегко пояснити, чому в XIX ст. саме Франція була обрана Богородицею як особливе місце для Її об’явлень. Це не була країна, яка вирізнялася на той час побожністю, навпаки — це було місце де зроджувалися нові антирелігійні тренди (згадаймо хоча би раціоналізм Декарта, натуралізм Вольтера, масонерію і комуністичний інтернаціонал). Християнська віра тогочасних французів теж могла би бути ліпшою. Як багаті, так і бідні були байдужими до релігії і відчували знеохочення до Церкви. Попри це, в XIX столітті із шести офіційно визнаних об’явлень Діви Марії чотири відбулися у Франції: Рю дю Бак (1830), Ля Салет (1846), Люрд (1858), Понмен (1871). Чому Богородиця обрала Францію – не знаємо. Але можемо здогадуватись, чому Вона об’явилась в Понмені.
Забуте світом містечко переживало важкі часи. У 1870 році вибухла франко-прусська війна, а вже через рік армія Бісмарка займала чергові північні території країни, облягала і обстрілювала Париж. 17 січня 1871 року прусси наближалися також до Лавалю — столиці регіону. В Понмені відчувалась атмосфера страху.
Люди боялися не лише іноземної армії. Тридцять вісім молодих мешканців Понмену були мобілізовані до війська. Їхні родини намагалися підтримувати своїх синів і братів щоденною молитвою на вервиці (розарію) та участю в Службі Божій.
Перші візіонери
Євгенію (Ежену) Барбедету було 12 років, коли його брата Августа (Огюста) мобілізували. 17 січня 1871 року хлопець прокинувся о шостій ранку та розбудив на два роки молодшого за себе Йосифа (Жозефа). Згідно зі взятими на себе зобов’язаннями, діти першочергово відмовили вервицю в наміренні свого брата Августа, після чого вирушили до храму на Святу Месу. Місцевий парох кожного ранку молився в намірі своїх парафіян, які служили у війську.
Того самого дня армія прусського генерала Шмідта ще більше наблизилась до Понмена. Священник закликав людей: «Додаймо до наших молитов покути. Набираймося духа! Бог проявить над нами свою милість. Він обов’язково об’явить нам своє милосердя за заступництвом Марії, своєї Матері». Не минуло й одинадцяти годин, як його слова почали сповнятися — для Понмена і цілої Франції.
Близько п’ятої години вечора два хлопці працювали у стодолі. Сонце вже зайшло, і на небі почали з’являтися зорі. Якраз у той час до стайні зайшла Жанет Доте, місцева щебетуха. Зазвичай її присутність не обіцяла нічого хорошого. То саме вона готувала родини перед тим, як їм повідомляли про смерть близьких. Однак цього разу новина була хорошою, вона розповіла, що бачила Августа, з яким все гаразд, і що він передає своїм рідним привіт.
Щасливий Євген зробив перерву в роботі і вийшов надвір. Він підняв очі до неба, яке виблискувало зірками. Несподівано для себе він побачив, що на одній ділянці неба зірок немає. «Хто це витер звідтіля всі ці яскраві цятки?» — подумав він. Йому це видалось трохи незвичним. Водночас на тій самій ділянці неба з’явилася молода жінка. Вона стояла якраз над будинком родини Гвідекок, найближчих сусідів Барбедетів. Жінка була гарна, мала на собі темно-синій плащ, вкритий зорями, чорну вуаль на голові, а на ній – золоту корону. На ногах мала блакитне взуття зі золотими пряжками.
В ту саму мить зі стайні вийшов Йосиф. Не встиг зачинити за собою двері, як теж побачив на небі Пресвяту Діву Марію. «О, я бачу дуже гарну Пані!», — вигукнув він до батька. Однак ані тато, ані Жанет не побачили нічого особливого.
Мудрість сестри Віталіни
Батько покликав дружину. Діти далі наполягають, що бачать щось надзвичайне. Тоді їхня мати поспішає до сестри Віталіни, яка працювала в школі при монастирі.
Монахиня проявляє чесноту розсудливості. Вона припускає, що хлопці бачать Діву Марію. І, на її думку, це якраз той випадок, що Богородицю можуть бачити лише діти, як це було в Люрді чи Ля Салет. Не довго роздумуючи, вона забігає до школи, бере зі собою двох дівчаток – 11-річну Франціску Ріхер і 12-літню Жанну-Марію Лєбосе – і поспішає з ними до стодоли Барбедетів. Сама сестра Віталіна Богородиці не бачить, але дівчатка відразу помічають Марію на небі і починають зі захопленням описувати побачене. Їхні свідчення повністю співпадають з тим, що казали хлопці!
Не минуло й двадцяти хвилин від початку об’явлення, а навколо дітей вже зібрався натовп. Це сталося насамперед завдяки Жанет Доте — яка першою приносила новини в містечко. Окрім того, це був час, коли мешканці Понмена вечеряли. Почувши незвичну новину, люди полишали гарячу картоплю на тарілці і бігли на зустріч із Дівою Марією.
Немовлята взивають до своєї Матері
Однак дорослі так і не побачили Діву Марію. Але було видно, що немовлята, яких вони принесли на місце події, бачать щось дуже цікаве. Дволітня дівчинка, яку мати тримала на руках, почала плескати в долоні і вигукувати щось від радості. Після чого витягнула ручки до неба так, ніби просилася на руки. Богородицю також побачив семирічний Євгеній Фріто. Згадаймо за нього, бо він помер через три місяці. Чому Вона об’явилася саме йому і не залишила його своїм живим свідком? Деяких ласк Божих ми не розуміємо.
До своїх парафіян долучається отець Гвіран. Він також не бачить нічого особливого. Але після його приходу на небі розпочинається рух. Три великі зорі стають у трикутник, в якому поміщається все видіння. Після цього навколо постаті Матері Божої починає утворюватися синій овал. Все стало виглядати ніби великий медальйон, який повісили на небі. Далі на лівій стороні шат Марії з’являється маленький червоний хрест.
Сила молитви
Парох разом із людьми починають молитися на вервиці. Діти вигукують, що водночас із початком молитви небесне видіння збільшилось, а кількість зірок на плащі Марії зростає, і за недовгий час здається, що Богородиця одягнена швидше в золото, ніж в темно-сині шати. Коли всі закінчили молитися на вервиці, отець Гвіран починає відмовляти «Магніфікат». Діти одне за одним починають голосно сповіщати, що під ногами Пресвятої Діви з’являється якийсь напис. Богородиця з Понмену не вимовила жодного слова, але її послання можна було прочитати дослівно. Напис говорив: «Моліться, мої діти».
Якраз у той час люди розпочали відмовляти Лоретанську літанію. У відповідь на це на небі з’являється другий напис: «Бог невдовзі вас вислухає». Багато хто починає плакати з радості, люди переконані, що йдеться про завершення війни.
Діти починають читати наступне послання: «Мій Син…».
Ці слова не залишають сумніву — діти бачать Матінку Божу. Звідусіль стає чути окрики радості і щастя. На місці об’явлення вже зібралося все містечко. Отже, це Матір Божа! Улюблена Марія їхнього пароха! І їхня улюблена Матір!
Напис продовжується: «Мій Син дозволяє торкнутися себе». Для Понмена це послання великої втіхи. Богородиця запевнила людей, що Бог вислуховує їхні молитви і що невдовзі відповість на них. Відповість, бо Він є Богом, який дозволяє себе зворушити, торкнутися сльозам, благанням і молитві. Коли люди раділи отриманою новиною, Пресвята Богородиця усміхнулася яскравіше, ніж всі вони, разом взяті.
Марія підтверджує дієвість молитви
Люди співають церковні і богослужбові пісні одну за іншою. Співають всією душею. Раптом обличчя Богородиці огортає смуток. В її долонях опиняється великий червоний хрест з червоною фігурою розп’ятого Христа. Марія молиться.
Тоді до середини «медальйона» входить одна із зірок і запалює чотири свічі, які розташовані навколо Марії. Коли люди про це чують, вони згадують про чотири свічі, які парох запалює на недільній Месі під час молитви за мешканців Понмена, які перебувають на війні. Отець Гвіран від щастя посміхається. Богородиця задоволена побожністю його парафії і молитвою за мобілізованих синів.
Хрест зникає, і руки Марії знову простягаються в сторону людей. Обличчя Богородиці знову радісне.
Люди продовжують молитися, тоді як біля ніг Марії раптово з’являється вуаль, яка поступово починає закривати Її постать. Якраз у цю мить були завершені вечірні молитви — Пресвята Діва зникала з-перед очей візіонерів. Усе об’явлення тривало близько трьох годин.
Звичайно ж, Бог вислухав
Наступного дня мешканці Понмена дізналися, що якраз у час об’явлення генерал Шмідт, який готувався вже входити в Лаваль, отримав наказ відступити від міста. Більше того, деякі прусські солдати бачили жіночу постать на нічному небі. «Мадонна охороняє цей край і не дозволяє нам наступати», — говорили вони своїм командирам.
Не минуло й 11 днів, як прусси вивели свої війська з Франції, яка вже була на межі капітуляції. Чому насправді вони це зробили? Це залишається таємницею до сьогодні. Точно так само, як неможливо вповні пояснити відступ радянських військ із Австрії в 1955 році. Але ми знаємо про «вервичне чудо» («чудо розарію»), коли впродовж семи років мільйони мешканців тієї країни невпинно молилися на вервиці. Та в цьому випадку, у Франції, вистачило молитви горстки шанувальників Марії і зворушеного милосердям Серця Ісуса. Було підписане перемир’я, і солдати з Понмена повернулися додому. Повернувся також Август Барбедет.
Визнання об’явлення
Місце об’явлення стає відомим, його слава поширюється неймовірно швидко. Вже навесні Понмен відвідує 3-4 тис. людей. Єпископ дієцезії Лавалю Вікарт започатковує канонічне дослідження і 2 лютого 1872 р. — рік по об’явленні – видає декрет, який стверджує: «Визнаємо, що Непорочна Діва Марія, Мати Божа, справді об’явилася 17 січня 1871 року Євгенію Барбедету, Йосифу Барбедету, Францішці Ріхер і Жанні-Марії Лєбосе в селі Понмен», і що це об’явлення «має надприродний характер і належить до Божого порядку».
Єпископ затвердив культ у місці об’явлення і оголосив про намір збудувати святиню на честь Марії, «яка саме в цьому місці вирішила проявитися». Стодолу Барбедетів перетворили на каплицю, а роком пізніше розпочали будівництво храму, який невдовзі отримав титул базиліки.
Як склалася подальша доля візіонерів? Євгеній і Йосиф стали священниками (один – дієцезіальним, інший – монахом), Жанна-Марія вступила до сестер Святої Родини, лише Францішка спочатку працювала в школі, а пізніше, вже до самої смерті в 1915 році, допомагала в догляді за плебанією отця Євгенія Барбедета.
Послання з Понмену
Здається цілком зрозумілим, чому Пресвята Богородиця об’явилася в Понмені. У тих часах це була одна з небагатьох французьких парафій, де люди ще глибоко вірили в Бога і свою віру практикували в щоденному житті і молитві. Також не забуваймо, яку важливу роль у цьому відіграв парох — отець Гвіран. Його побожність була прикладом для людей.
Як тут не пригадати старозавітну розмову Авраама з Богом? Для порятунку цілого міста вистачило би 10 праведників з-поміж мешканців Содому. В XIX ст. одне маленьке містечко мало стільки віри, що було в стані врятувати цілу Францію! Чи це була якась незвичайна віра? І так, і ні. Найперше мешканці Понмена ревно молилися і брали участь в Літургії.
Бачимо, як багато молитов і церковних пісень вони знали напам’ять! Чи ми змогли би з пам’яті помолитися хоча би Лоретанську літанію, або впродовж двох годин співати Марійні пісні? Щобільше, бачимо, як люди там відмовляли не лише обов’язкові щоденні молитви — хлопці з Понмена вставали ще до сходу сонця, щоб помолитися на вервиці і піти на Службу Божу до храму в звичайний день. А нам на таке часу вже не вистачає… Та найважливіше: ці люди мали віру в те, що Бог може почути їхні молитви і допомогти їм. Бо ж хіба Господь прийде на допомогу тим, хто Його про це навіть не просить? Може! Але Він чекає, щоб ми відкрили для Нього своє життя, так, як це чинили мешканці маленького французького містечка.
Об’явлення в Понмені несе послання надії. Чому? Достатньо ще раз звернути увагу на слова, які тієї ночі з’явилися на небі: «Моліться, мої діти. Бог невдовзі вас вислухає. Мій Син дозволяє торкнутися себе». Послання з 17 січня 1871 року є закликом до молитви, яка ніколи не залишиться невислуханою. Бог відповідає на наші благання, тому що Він – Бог милосердний і не хоче бачити крайньої нужди своїх дітей.
Молитва має велику силу. Пригадаймо собі, що відбувалося на небі, коли люди почали молитися. Видіння збільшилося, стало яскравішим і Марія почала передавати свої незвичайні послання. Можна навіть запитати себе, чи це об’явлення не завершилось би лише видінням постаті Матері Божої, якби парох не розпочав спільну молитву? Це саме стосується й інших об’явлень. Що було би, якби люди не молилися в Люрді, в Ґетшвальді, у Фатімі і в багатьох інших місцях? Цього ми не знаємо. Але бачимо підстави вважати, що молитва дає нам набагато більше, ніж ми могли би отримати. Хіба викрадення дітей і те, що вони не могли постати з молитвою перед Богородицею 13 серпня 1917 року, не вплинуло на те, що «чудо сонця» було набагато меншим, ніж цього прагнуло Небо? Зрештою, про це сказала сама Божа Мати!
Якщо хочемо бачити чудесну дію Бога в нашому житті, нам не залишається нічого іншого, як наслідувати побожність мешканців Понмена. А також молитися за своїх душпастирів, просячи Бога, щоб їхня ревність нагадувала нам життя святої пам’яті отця Гвірана.
Використано матеріал із книги Вінцентія Лашевського «Світ Марійних об’явлень».
Також читайте: Послання з Ля Салет вчить нас відчитувати знаки з Неба сьогодні
Богородиця, яка об’являє Правду
Об’явлення Богоматері в Ґетшвалді
Повязані записи
