На Великдень, 20 квітня, на львівській римо-католицькій парафії св. Марії Магдалини відбулося хрещення 22-річного хлопця — Віталія Яковчука. Це подія, яка рідко трапляється у храмах традиційних Церков у Львові, де здебільшого охрещують немовлят. Що спонукало Віталія охреститися у свідомому віці, яку підготовку до хрещення він пройшов і чому обрав саме римо-католицький храм? Про це та інше він розповів сайту «Духовна велич Львова».
Андрій Толстой: Віталію, звідки Ви походите?
Віталій Яковчук: З Рівного. У 2019 році я приїхав на навчання до Львова, у державний університет безпеки життєдіяльності, і пізніше залишився тут працювати.
Скільки Вам років?
Мені 22.
Як сталося, що Ви досі були не хрещені?
У моєї мами віра християн-п’ятидесятників, і там покладено, що дитину не хрестять, а людина приймає хрещення у зрілому віці. Можна сказати, що таким чином наслідують історію Господа, бо саме у зрілому віці Він приймав хрещення – коли розумів, що вже готовий до цього, і може сам безпосередньо за своїм бажанням це зробити.
Чому Ви вирішили охреститись у Католицькій церкві?
Моя дівчина ходить до костелу і я маю великі плани на майбутнє — там одружуватися. І я розумів: нам потрібно ходити разом до однієї церкви, до костелу, а не роздільно — щоб не було так, що в неділю вона йтиме до одного храму, а я – до іншого. Побувавши на Службі в римо-католицькому храмі, я відчув, що це богослужіння мені ближче, ніж в православній церкві в якій я бував кілька разів. І що до цієї віри я більш наближений.
Чи була у Вас підготовка до хрещення? Якщо так, то скільки часу вона тривала?
Так, звичайно, це все розпочалось ще два роки тому. Ми почали цікавитись, як я можу прийняти хрещення. Спочатку пішли до одного костелу, і звідти нас перенаправили в костел святої Марії Магдалини, де отець Артур (Стрончевський, ред.) проводить підготовку дорослих до хрещення.
Ми пішли, і, до речі, не змогли потрапити туди з першого разу. Тому що костел там діє паралельно з органним залом, і нас, можна сказати, не дуже тепло зустріли на вході. Якийсь хлопчина дуже твердо нас запевняв, що тут немає ніякого костелу. Але ми впертими зусиллями таки добилися свого і через короткий час все ж зустрілися з отцем Артуром. З того часу почалася моя підготовка до хрещення — кожного тижня один або два рази ми зустрічалися з отцем Артуром і спілкувалися особисто.
Як Ви сприйняли розбіжності віровчення п’ятидесятників та католиків? Наприклад, на такі розбіжності, як молитви до Діви Марії, святих, вшанування ікон або молитва за померлих…
Певні відмінності, звичайно, є. Але вони не заперечують мого внутрішнього бачення чи думок, що стосуються вірування. Всі відмінності між християнами – це мізерна частина. Найважливіше те, що у нас один Бог. Всі ми у Нього віруємо – і протестанти, і православні, і католики, просто є маленькі нюанси, які відрізняються у віруваннях.
Ви ще не одружилися?
Ні, ми ще готуємося. Трішки ближче до того у нас будуть зустрічі з отцем Артуром для підготовки до вінчання – за три чи чотири місяці перед тим.
Припустімо – теоретично, звичайно – що цього не станеться. Якби Ви передумали одружуватися, то чи далі продовжували би ходити в католицьку церкву? Чи цей крок Ви зробили виключно заради створення сім’ї?
Так, продовжував би. Це моє особисте рішення. Основною причиною мого хрещення є не плани на одруження. У віці 22 років уже можна самостійно вирішити, до якого храму ходити. Так просто співпало, що моя дівчина ходить саме до костелу.
Як Ви пережили хрещення?
Можливо, я не скажу чогось надзвичайного, але відчуття було таким, ніби впав камінь з пліч. Насправді я не знаю, як це описати.
Поясність як можете.
Знаєте, було відчуття, що маєш на собі якийсь тягар, а потім дуже різке облегшення.
Що стало для Вас вирішальним у прийнятті рішення охреститись? І чому все ж таки саме в Католицькій церкві?
До того, як дійти остаточно до рішення охреститися, ми багато разів приходили до костелу. І мені подобалося, як проходить Служба, подобалось Слово Боже, яке я там чув. Тим більше, що було з чим порівняти. Наприклад, коли я відвідував православні богослужіння, то, чесно вам скажу, я не розумів: чого я стою? Що говорять? Чому я маю саме в цей момент хреститися? Чому там чи деінде я маю свічку ставити? Багато обрядів, які для мене були максимально незрозумілими. Окрім того, з дитинства і в підлітковому віці ми ходили в Дім молитви, і я побачив схожість у богослужінні римо-католиків і протестантів. Тому Служба в костелі мені ближча та зрозуміліша.
У Львові Римо-католицька церква часто сприймається як польська церква. Чи не відчули Ви якогось дискомфорту або перешкод у цьому питанні?
Чесно скажу, не відчув. Навпаки – мені це цікаво. Я відвідую не лише українську Службу. Доволі часто ми з дівчиною відвідуємо богослужіння польською мовою. З самого початку було незрозуміло і через це не дуже комфортно, але з часом звикалося. Я польську не дуже знаю, це в моєї дівчини родина більше її знає. Польська мова для мене не перешкода, я сприйняв її як щось корисне для мого саморозвитку.
Як відреагували на Ваше рішення охреститися батьки, зокрема мама, яка належить до громади п’ятидесятників?
Вона поважає моє рішення. Ми, звичайно, з нею про це говорили. Для неї важливо, щоби моє подальше життя, коли я вже не з нею, було з Богом. Для неї, напевне, це найважливіше. Зі самого малечку і до мого зрілого віку мене виховували саме для того, щоби в кінцевому результаті я мав Вічного Отця. Звичайно, мама підтримала, була рада, не дивлячись на те, що це не протестанти.
Якою була реакція Ваших знайомих і друзів? Вони взагалі знали, що Ви готуєтесь до хрещення?
Я казав, що ходжу на навчання, готуюся до хрещення. Реакція знайомих була нейтральною. Воно сприймалося ними ні негативно, ні позитивно. А що стосується друзів, то, звичайно, були слова підтримки. Мій друг дитинства, який охрещений у протестантів, сприйняв моє рішення дружньо й тепло. Наші батьки знайомі, і ми з ним із самого дитинства йдемо по життю. Ще один мій друг також підтримав мене.
Що, окрім розмови зі священником, допомагало Вам готуватись до хрещення?
Це Біблія, яка у нас одна, і яку читаю вже з раннього дитинства. Також Артур приносив на зустрічі тематичну літературу. Окрім цього, ми обговорювали деякі християнські фільми, і я також їх переглядав. Однак найбільше мені допомогло обговорення різних питань, коли я приходив на зустріч до Артура.
Що Вас цікавило в першу чергу?
Певна база знань у мене вже була. Мене не з нуля піднімали до якогось рівня. Я дізнавався більш глибокі моменти, нюанси: чому саме так щось називається? Чому саме так щось робиться? Що від чого залежить? Також я цікавився темами, які популярні у світі, наприклад, про реінкарнацію. Те, що я в світі бачив і що мені незрозуміло – про те й говорили. Були питання, які мене мучили, обговорювали, наприклад, деякі вірування «Свідків Єгови».
Чи треба було Вам робити якісь зміни у своєму житті перед хрещенням?
З дитинства у мене було моральне побожне виховання, щоб я мав нормальне людське ставлення до інших, людське поводження. Тому не йшлося про те, що мені треба робити якісь радикальні зміни в своїй поведінці.
Нещодавно були оприлюднені результати опитування, згідно з якими близько 40% української молоді віком 18-24 років ідентифікували себе як атеїсти. Вам 22 роки, у Вас вища освіта. На Вашу думку, як можна пояснити таке падіння віри поміж молоді?
Треба не тільки просити щось у Бога, але й бути вдячними Йому. На своєму особистому прикладі можу сказати, що є дуже багато моментів, які склалися в моєму житті, за які я просив у Бога. І відповідь не приходила за день чи за два. Інколи проходив рік-півтора, і те, що я просив, до мене поверталося. І тільки з часом, після того, як це вже трапилось, я задумувався і згадував – це ж рік чи два тому я про це просив.
Велику роль у вихованні віри в дитини відіграють батьки. Те, як вони з самого дитинства пояснюють дитині про вірування: хто такий Бог. Але, здається, більша частина батьків не звертає на це уваги. Тому й такий результат опитування.
З Ваших слів можна зробити висновок, що інколи люди не вірять у Бога, бо їх не навчили розпізнавати дію Бога в їхньому житті. І вони або не помічають її, або списують це на випадковість.
Можливо, їх навчили просити щось у Бога, але не навчили дякувати. Тому що коли нам добре, ми не згадуємо про Бога. А коли нам стає погано, то починаємо звертатись до Нього, перестаємо бути «атеїстами». А чому ми починаємо молитися лише тоді, коли нам погано? Треба дякувати Богові й тоді, коли нам добре.
Дякую, Віталію, за щиру розмову.
Спілкувався Андрій Толстой.
Фото: Великоднього богослужіння на парафії св. Марії Магдалини у Львові 2025 року. Хрещення Віталія Яковчука здійснив о. Артур Стрончевський.
Джерело: Парафія св. Марії Магдалини у Львові
Також читайте: Вона впала на коліна під хрестом і закохалася в Ісуса. Єврейка, яка стала бенедиктинкою
Протестант п’ять днів молився на вервиці та поділився своїми враженнями
Богородиця, яка об’являє Правду
Повязані записи
