Отця Гавриїла Костельника убили вранці 20 вересня 1948 року в самому центрі Львова — на вулиці Краківській, 17 — поблизу Преображенського храму. Посеред вулиці стріляв хлопець, ймовірно з українського підпілля, ім’я якого досі невідоме, оскільки, втікаючи з місця атентату, він також загинув. За однією з версій, не бажаючи потрапляти в полон до катів, він застрелився, за іншою — його застрелили.
Якщо ви хоч трохи цікавилися (церковною) історією Львова, ви, мабуть знаєте, ким був отець Гавриїл Костельник і чому в нього стріляли.
Однак, найімовірніше, ви не знаєте про одну деталь, яка супроводжувала смерть священника і яку впродовж десятиліть у Львові якщо й чули, то вважали швидше легендою. Та сьогодні ми надамо вам свідчення про те, що йдеться не про чутки і не про міф, а про реальний випадок, який розкриває глибину Божого Милосердя. А хтось, можливо, знайде для себе відповідь на запитання: а що би було, якби Юда покаявся? Чи прийняв би його Господь? Історія вірогідна, хоча й тут не обійшлося без певної містики.
Розпочнемо з кінця. Отже, перед смертю, відразу після того, як у нього стріляли, отець Гавриїл Костельник отримав (умовне) розрішення від римо-католицького священника, який випадково опинився на місці вбивства.
Про це сайту «Духовна велич Львова» розповів настоятель парафії Різдва святого Івана Хрестителя в Мостиськах на Львівщині — о. Владислав Дерунов. Священник почув цю історію безпосередньо від отця Рафала Кєрніцкого, коли був ще студентом духовної семінарії — в 1984-86 рр. Тоді йому було 22 чи 23 роки.
Тож надамо слово отцю Владиславу.
«Коли я ще навчався в семінарії, для мене було дуже дивно бачити, що багато людей, які приходять до Катедри, хрестяться за східним обрядом, і тоді отець Ян Ольшанський пояснив мені, що це греко-католики, яким позакривали церкви, але люди не хочуть залишати католицизм. Він також розповів мені про псевдособор 1946 року, коли комуністи повністю заборонили Греко-католицьку церкву», — пригадує священник, і продовжує:
«Від отця Ольшанського я також почув цю історію — про розрішення гріхів отцю Гавриїлові Костельнику — але він достеменно не знав, хто саме його уділив. Знав лише, що два священники з Катедри допомагали старенькому ксьондзу в костелі Марії Сніжної, і що їхній шлях пролягав вулицею Краківською. Тому пізніше люди говорили, що на місці замаху був ксьондз “з костьола”, але хто саме — не знали».
«Пізніше на канікулах я мав розмову з отцем Рафаїлом Кєрніцкім. І коли я розповів йому про випадок на Краківській, він відповів: “Якщо хочеш знати правду, то тією людиною, яка дала розрішення, був я”. Він розповів мені, що вони йшли по Краківській — в яку сторону, не уточняв — почули постріл та побачили, що помирає людина. Він сказав, що коли підійшов ближче, то отець Костельник помирав, але ще був живий. І він уділив йому умовне розгрішення».
Зазначимо, що «умовне розрішення» дається священником лише в крайніх обставинах: у випадку, якщо немає впевненості, що людина жива, або немає впевненості, що вона покаялася до втрати свідомості. Це означає, що якщо людина має щирий свідомий жаль за гріхи, але через те, що смертельно поранена чи перебуває у дуже важкому стані так, що не може визнати гріхи звичним способом на сповіді — священник дає такій людині розрішення гріхів за умови, що вона з них встигла покаятися.
Далі отець Рафал розповів майбутньому отцю Владиславу, що вони швидко пішли звідти, бо розуміли, що зараз там буде міліція та НКВС.
Але на цьому історія з о. Гавриїлом Костельником та розрішенням, яке він отримав від отця Рафала, не закінчилася. А продовжилася вже у дещо містичний спосіб.
О. Владислав Дерунов згадує: «Також отець Рафал розповів, що добрих пару років після того випадку до нього підійшла одна підпільна греко-католицька монахиня. Вона розповіла, що їй приснився Костельник і сказав: “Йди, подякуй отцю Рафалу”, і більше нічого. Сестра була трохи здивована, бо не розуміла, про що йдеться. Отець Рафал тоді мені і каже: “А за що ще? Мабуть, за те розрішення”. Монахиня знала о. Рафала, бо також відвідувала Катедру, тому й прийшла до нього».
О. Владислав переконаний, що отець Рафал Кєрніцкій ніколи би тим не хизувався. Тим більше, що йдеться про постать доволі одіозну та неоднозначну: для одних Гавриїл Костельник є зрадником, а для інших — ні, ще для когось він – постать хоча й трагічна, але неоднозначна.
«Коли отець Рафал це мені розповів вже починалась “перестройка”. Я думаю, в інший час він би мені нічого і не розказав», — зазначив о. Владислав Дерунов. На його переконання, у будь-якому випадку ця історія свідчить, що Боже Милосердя дуже велике, і Господь чекає на покаяння кожної людини. А Боже Провидіння у випадку з отцем Гавриїлом Костельником засвідчило, що Таїнство Сповіді – це не формальність, а справжній та чи не єдиний засіб порятунку для кожного грішника.
Мабуть, не випадково таким знаряддям Божого Милосердя став священник із Львівської латинської катедри, в якій саме в ті роки в особливий спосіб зароджувалося та плекалося Набоженство до Божого Милосердя, про що ви можете прочитати в статті: Культ Божого Милосердя у Львові: понад 75 років виправданої надії.
А отець Рафал Кєрніцкій упродовж майже 50 років для львівських римо- та греко-католиків став справжнім Ноєм, допомагаючи їм залишитися у Ковчезі Католицької Церкви попри бурю жорстокого переслідування та войовничого безбожництва.
У 1949 році він перейняв у Катедрі обов’язки настоятеля і був знаний з-поміж іншого тим, що його життєвою пристрастю було роздавати Боже Милосердя через Таїнство Сповіді. Щоденно проводив у конфесіоналі багато годин.
У 1991 році Папа Іван Павло ІІ призначив отця Рафала єпископом-помічником Львівської Архідієцезії. Спочив ісповідник віри 23 листопада 1995 року на 83 році життя і похований у підземеллі Катедри. А у 2012 році розпочався його беатифікаційний процес. Тож за його заступництвом як Слуги Божого можна молитися до Бога. І цілком природно, що отець Рафал спомагатиме в молитві за тих, кому потрібна добра сповідь, особливо в небезпеці смерті — очікуваної, або ж, як у випадку отця Гавриїла Костельника, раптової.
«Він, можливо, для нас був дорожчий, ніж для поляків… Він вже напевно в небі, і як за життя ми бігли до нього, біжімо і тепер в наших справах до нього, а він допоможе», — сказав свого часу, вже після смерті отця Рафала ще один ісповідник віри, василіянин о. Дам’ян Богун.
На основному фото: місце атентату о. Гавриїла Костельника (вул. Краківська, вересень, 2024р.); праворуч – о. Гавриїл Костельник; ліворуч – о. Рафал Кєрніцкій (в першій половині 1950-х років).
Підготував Андрій Толстой
Повязані записи
